Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В першій половині XIX століття на Закарпатті прискорюється розклад феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин. У
Середньому в 1830 році почала працювати гуральня, яка належала барону Плані. Село поступово розросталося, і в 1839 році в ньому вже проживало 1578 чоловік.
Хвиля революційної боротьби, що спалахнула в Угорщині в 1848-1849 pp., охопила й Середнє. У загонах революційної армії Кошута боролись десятки жителів села. Родина Бордошів до наших днів зберегла посвідчення про участь одного з її предків у революції.
Після поразки революції габсбурзькі правителі вимушені були формально скасувати кріпосне право, але селяни й далі перебували в економічній залежності від поміщиків і церкви, які під час комасації навіть збільшили свої володіння. Тільки сільський піп додатково одержав за рахунок селян 32 гольди орної землі. В 70-х роках XIX століття з 4050 гольдів земельних угідь майже половина належала поміщикам та лихварям і лише п'ята частина була власністю селян. Наприкінці XIX століття один поміщик А. Снацій мав 1024 гольди землі, в т. ч. 200 гольдів орної землі і 33 гольди виноградників. Лихварі Рот, Герзон і Вайнбергер володіли 427 гольдами землі, Мермельштейн - 178 гольдами. Великим землевласником був сільський піп, який мав понад 100 гольдів орної землі і 6 гольдів виноградників. Всю його землю селяни обробляли безплатно.
Становище селян, особливо безземельних, було надзвичайно тяжким, вони часто голодували, харчувалися вівсяними коржами і картоплею, якої також було обмаль. Але навіть безземельні не звільнялися від сплати податків. Наприкінці XIX століття більшість селян мала борги або великі недоїмки. В 1891 році, наприклад, на селян Середнього було накладено 3010 форинтів податків, а сплатити вони
змогли тільки 2005 форинтів. До того ж за ними вже числилось 3101 форинт
недоїмок.
На початку 80-х років XIX століття в Середньому налічувалось 253 двори і 1707 жителів, у 1891 році кількість дворів збільшилася до 300, а населення - до 1801 чол. Але зростали й злидні. В ці роки розорились сотні селян. Майно і хати багатьох із них були продані з молотка. На початку XX століття майже половина оімеііг не мала своїх хат і жодного гольда землі. Вони жебракували або батракували у куркулів, поміщиків та лихварів. В пошуках роботи і хліба десятки середнянських селян залишали свої сім'ї й емігрували у Францію, Америку, Аргентіну, Канаду та інші країни. Пізнали гіркої долі за океаном П. Стегун, А. Стегун, Ю. Василина, А. Курах, Д. Бордош, М. Стегун, Е. Кріцький, І. Палгович, І. Кардош, І. Сабовчак, І. Куидрик, Ю. Галуза та багато інших.
Ріст населення внаслідок цього фактично припинився. За даними статистики 1915 року, в селі проживало стільки жителів, скільки і в 1891 році.
Панівні класи не дбали про освіту трудящих, більшість яких залишалася неписьменною. Хоча в Середньому існувала церковнопарафіальна школа з двома класними приміщеннями, її відвідувало з великими перебоями всього 128 учнів, - не більше 1/6 частини дітей. В 1911 році в селі було створено народну бібліотеку, яка нараховувала 192 книжки і обслуговувала 142 читачі. В 1912 році тут організовано ще господарську бібліотеку, якій міністерство сільського господарства виділило близько сотні книжок і брошур. Але ці бібліотеки були укомплектовані книжками на угорській мові і користувалися ними в основному чиновники, шинкарі та кілька куркулів.
Терплячи жорстоке соціальне й національне гноблення, середнянці з надією звертали свої погляди на Схід, мріючи про возз'єднання з єдинокровними братами. Вони цікавились життям трудящих Росії, розвитком російської та української культури. Одним із середнянців, який підтримував жваві зв'язки з передовими російськими діячами, був інженер-економіст Є. Є. Бачинський. Працюючи в Росії на посаді вчителя й вихователя дітей міністра Мілютіна, він познайомився з багатьма російськими письменниками, зокрема з Л. М. Толстим. Зберігся лист від 30 червня 1874 року, в якому великий російський письменник просив Є. Є. Бачинського підшукати в Закарпатті вихователя для його дітей: «Мне нужно к моим двум старшим синовьям (11 и 8 лет) воспитателя. Нет ли из Ваших соотечественников знакомых Вам людей, которне би захотели принять єто место?».
В 70-х роках Є. Є. Бачинський повернувся у рідне село, де зазнав переслідувань за перебування в Росії. На батьківщину він привіз 74 орловські рисаки, про що розповідає виданий йому диплом.
Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна. Працездатні чоловіки були мобілізовані і відправлені на фронт. У селян забирали коней для війська, реквізували худобу, хліб. Бідування населення посилились.
Коли в Росії в 1917 році перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція, трудящі села активізували боротьбу за своє соціальне і національне визволення. Цьому в значній мірі сприяло повернення з Росії
Середнє
Сторінка 2 з 6
безземельними. В селі мешкало ще 47 батраків. Зате поміщик Барночі володів 200 гольдами кращої землі.В першій половині XIX століття на Закарпатті прискорюється розклад феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин. У
Хвиля революційної боротьби, що спалахнула в Угорщині в 1848-1849 pp., охопила й Середнє. У загонах революційної армії Кошута боролись десятки жителів села. Родина Бордошів до наших днів зберегла посвідчення про участь одного з її предків у революції.
Після поразки революції габсбурзькі правителі вимушені були формально скасувати кріпосне право, але селяни й далі перебували в економічній залежності від поміщиків і церкви, які під час комасації навіть збільшили свої володіння. Тільки сільський піп додатково одержав за рахунок селян 32 гольди орної землі. В 70-х роках XIX століття з 4050 гольдів земельних угідь майже половина належала поміщикам та лихварям і лише п'ята частина була власністю селян. Наприкінці XIX століття один поміщик А. Снацій мав 1024 гольди землі, в т. ч. 200 гольдів орної землі і 33 гольди виноградників. Лихварі Рот, Герзон і Вайнбергер володіли 427 гольдами землі, Мермельштейн - 178 гольдами. Великим землевласником був сільський піп, який мав понад 100 гольдів орної землі і 6 гольдів виноградників. Всю його землю селяни обробляли безплатно.
Становище селян, особливо безземельних, було надзвичайно тяжким, вони часто голодували, харчувалися вівсяними коржами і картоплею, якої також було обмаль. Але навіть безземельні не звільнялися від сплати податків. Наприкінці XIX століття більшість селян мала борги або великі недоїмки. В 1891 році, наприклад, на селян Середнього було накладено 3010 форинтів податків, а сплатити вони
змогли тільки 2005 форинтів. До того ж за ними вже числилось 3101 форинт
недоїмок.
На початку 80-х років XIX століття в Середньому налічувалось 253 двори і 1707 жителів, у 1891 році кількість дворів збільшилася до 300, а населення - до 1801 чол. Але зростали й злидні. В ці роки розорились сотні селян. Майно і хати багатьох із них були продані з молотка. На початку XX століття майже половина оімеііг не мала своїх хат і жодного гольда землі. Вони жебракували або батракували у куркулів, поміщиків та лихварів. В пошуках роботи і хліба десятки середнянських селян залишали свої сім'ї й емігрували у Францію, Америку, Аргентіну, Канаду та інші країни. Пізнали гіркої долі за океаном П. Стегун, А. Стегун, Ю. Василина, А. Курах, Д. Бордош, М. Стегун, Е. Кріцький, І. Палгович, І. Кардош, І. Сабовчак, І. Куидрик, Ю. Галуза та багато інших.
Ріст населення внаслідок цього фактично припинився. За даними статистики 1915 року, в селі проживало стільки жителів, скільки і в 1891 році.
Панівні класи не дбали про освіту трудящих, більшість яких залишалася неписьменною. Хоча в Середньому існувала церковнопарафіальна школа з двома класними приміщеннями, її відвідувало з великими перебоями всього 128 учнів, - не більше 1/6 частини дітей. В 1911 році в селі було створено народну бібліотеку, яка нараховувала 192 книжки і обслуговувала 142 читачі. В 1912 році тут організовано ще господарську бібліотеку, якій міністерство сільського господарства виділило близько сотні книжок і брошур. Але ці бібліотеки були укомплектовані книжками на угорській мові і користувалися ними в основному чиновники, шинкарі та кілька куркулів.
Терплячи жорстоке соціальне й національне гноблення, середнянці з надією звертали свої погляди на Схід, мріючи про возз'єднання з єдинокровними братами. Вони цікавились життям трудящих Росії, розвитком російської та української культури. Одним із середнянців, який підтримував жваві зв'язки з передовими російськими діячами, був інженер-економіст Є. Є. Бачинський. Працюючи в Росії на посаді вчителя й вихователя дітей міністра Мілютіна, він познайомився з багатьма російськими письменниками, зокрема з Л. М. Толстим. Зберігся лист від 30 червня 1874 року, в якому великий російський письменник просив Є. Є. Бачинського підшукати в Закарпатті вихователя для його дітей: «Мне нужно к моим двум старшим синовьям (11 и 8 лет) воспитателя. Нет ли из Ваших соотечественников знакомых Вам людей, которне би захотели принять єто место?».
В 70-х роках Є. Є. Бачинський повернувся у рідне село, де зазнав переслідувань за перебування в Росії. На батьківщину він привіз 74 орловські рисаки, про що розповідає виданий йому диплом.
Важким тягарем на плечі трудящих лягла перша світова війна. Працездатні чоловіки були мобілізовані і відправлені на фронт. У селян забирали коней для війська, реквізували худобу, хліб. Бідування населення посилились.
Коли в Росії в 1917 році перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція, трудящі села активізували боротьбу за своє соціальне і національне визволення. Цьому в значній мірі сприяло повернення з Росії
Дивиться також інші населені пункти району:
- Ярок
- Яворове
- Худльове
- Холмок
- Холмець
- Тарнівці
- Струмківка
- Соломонове
- Соловка
- Ратівці
- Пацканьове
- Оноківці
- Мінеральне
- Мала Добронь
- Коритняни
- Комарівці
- Кибляри
- Ірлява
- Дібрівка
- Горяни
- Глибоке
- Галоч
- Великі Лази
- Великі Геївці
- Баранинці
- Чоп