Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Порошкове

протокол від 9 грудня 1864 року. Селяни, сподіваючись на справедливий характер комасації, просили виділити землю для будів­ництва школи, сільської управи і кузні, а також ділянки для виготовлення саману і
добування каменю, громадські сінокоси. Управителі маєтку всі ці пропозиції відхилили. Під час роботи комісії по землевпорядкуванню в Порошкове прибув ще й управитель маєтку Шенборна з сусіднього села, щоб урвати собі шмат угідь під виглядом уточнення меж володінь. І він цього домігся. Якщо в 1859 році 66 се­лянських дворів володіли 324 гольдами присадибної землі та городів, 1091 гольдом орної землі та сінокосів, то після комасації у селян залишилось 33 гольди при­садибної землі, 739 гольдів орної землі та сіножатей. 1870 гольдів кращої землі було відрізано. В селі на цей час проживало 16 колишніх дворових без наділу, які, крім присадибної землі, ще користувались 39 гольдами, розчищеними ними від лісу, чагарників і каміння, та мали трохи сінокосів. Після комасації всю польову землю і сінокоси від цієї категорії селян було відібрано. Відібрали її і у 6 нових поселенців, які тяжкою працею розчистили невеликі ділянки землі. Зате піп мав 73 гольди, в т. ч, 24 гольди орної землі. Його володінь комасація не зачепила. Піп
фактично що користувався 6 гольдами парафіальної землі. У дяка теж було 40 голь­дів угідь.
У другій половині XIX століття значно посилився процес класової диференціа­ції і мролетаризації селян. Виділилися сільські багатії, що володіли значними маєтками землі: М. Машкаринець (81 гольд), М. Коцур (58 гольдів), М. Пересоляк (89) гольдів), С. Коцур (84 гольди). Округлив свої ділянки і корчмар-лихвар.
Постійними супутниками порошківської бідноти були голод, епідемії різних хвороб, неуцтво. Внаслідок великих морозів, повені в 1867 році був неврожай. В усій Турянській долині запанував катастрофічний голод. Як писала газета «Свєт», вжите місцевими властями «збирання дарів» для голодуючих практично нічого не дали, а «голод, який і до цього часу вже багатьох бідних жителів примусив харчуватися висівками і січкою, коли допомога зверху не поспіє, стане смертоносним». Такі неврожаї повторювалися майже кожне десятиріччя.
За медичною допомогою селяни могли звертатися лише до знахарів. В селі довгий час не було навіть церковнопарафіальної школи. Тільки представники духовенства та урядовці (7 чол.) мали освіту. Перша школа з угорською мовою навчання була відкрита лише в кінці XIX століття. Зате на початку XX століття в селі було 4 корчми.
В пореформений період до багатих лісів Турянської долини простягнулись руки іноземних капіталістів, зокрема фірми «Бантлін». Поблизу Порошкового з'явилися залізоробні, поташні, галунні і хімічний заводи. Невеликий рудник і гута діяли й в Порошковому, сліди їх залишились до наших днів. Всі ці підприємства вимагали багато лісу, вугілля і робочих рук. Порошкове стало одним з постачаль­ників дешевої робочої сили. Обезземелене селянство мусило йти працювати по найму.
Підприємства фірми «Бантлін» відомі особливо важкими умовами праці й жорстоким поводженням адміністрації з робітниками. Робочий день тут тривав 12-14 годин, платили так, що ледве вистачало на напівголодне існування. Часто на заводах виникали аварії, які закінчувалися каліцтвом людей, а іноді й смертю.
У зв'язку з розвитком лісових промислів і особливо будівництвом у сусідньому селі Тур'ї Бистрій лісохімічного і в самому Порошковому лісопильного заводів помітно зростала кількість жителів села. Якщо в 1870 році в Порошковому налі­чувалося 1444 чол., то в 1913 році проживало 2012 чоловік. Відкриття церковно­парафіальної школи не змінило становища, бо її відвідувало близько 30 дітей за­можних селян і навчання проводилось угорською мовою. В 1912 році в селі було відкрито господарську народну бібліотеку, вона мала до 100 книжок на угорській мові.
Ще більш погіршилось становище робітників у роки першої світової війни. Заводи «Бантлін» працювали на війну. В кожному цеху стояв військовий наглядач. За найменшу провину, а то й просто для залякування голодних робітників карали 5 ударами палиці або ж групами прив'язували до дерев у лісі. Не витримуючи тяж­кої праці і тортур, робітники тікали. В такому випадку адміністрація заводів з до­помогою жандармів і солдатів влаштовувала по селах облави. Коли не знаходили чоловіків, то забирали на примусову роботу жінок, навіть вагітних.
Робітники не витримували такого тяжкого становища і ставали на шлях організованої боротьби. Великий вплив на боротьбу трудящих мала Велика Жовтнева соціалістична революція. Звістка про перемогу влади Рад у Росії і на Україні ні видко докотилась до Порошкового. На лісопильному заводі фірми «Бантлін» вико­ристовувались російські військовополонені. Серед них булрі і більшовики, які передавали закарпатцям революційний досвід російських робітників і селян.



Cучасна карта - Порошкове