Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
добування каменю, громадські сінокоси. Управителі маєтку всі ці пропозиції відхилили. Під час роботи комісії по землевпорядкуванню в Порошкове прибув ще й управитель маєтку Шенборна з сусіднього села, щоб урвати собі шмат угідь під виглядом уточнення меж володінь. І він цього домігся. Якщо в 1859 році 66 селянських дворів володіли 324 гольдами присадибної землі та городів, 1091 гольдом орної землі та сінокосів, то після комасації у селян залишилось 33 гольди присадибної землі, 739 гольдів орної землі та сіножатей. 1870 гольдів кращої землі було відрізано. В селі на цей час проживало 16 колишніх дворових без наділу, які, крім присадибної землі, ще користувались 39 гольдами, розчищеними ними від лісу, чагарників і каміння, та мали трохи сінокосів. Після комасації всю польову землю і сінокоси від цієї категорії селян було відібрано. Відібрали її і у 6 нових поселенців, які тяжкою працею розчистили невеликі ділянки землі. Зате піп мав 73 гольди, в т. ч, 24 гольди орної землі. Його володінь комасація не зачепила. Піп
фактично що користувався 6 гольдами парафіальної землі. У дяка теж було 40 гольдів угідь.
У другій половині XIX століття значно посилився процес класової диференціації і мролетаризації селян. Виділилися сільські багатії, що володіли значними маєтками землі: М. Машкаринець (81 гольд), М. Коцур (58 гольдів), М. Пересоляк (89) гольдів), С. Коцур (84 гольди). Округлив свої ділянки і корчмар-лихвар.
Постійними супутниками порошківської бідноти були голод, епідемії різних хвороб, неуцтво. Внаслідок великих морозів, повені в 1867 році був неврожай. В усій Турянській долині запанував катастрофічний голод. Як писала газета «Свєт», вжите місцевими властями «збирання дарів» для голодуючих практично нічого не дали, а «голод, який і до цього часу вже багатьох бідних жителів примусив харчуватися висівками і січкою, коли допомога зверху не поспіє, стане смертоносним». Такі неврожаї повторювалися майже кожне десятиріччя.
За медичною допомогою селяни могли звертатися лише до знахарів. В селі довгий час не було навіть церковнопарафіальної школи. Тільки представники духовенства та урядовці (7 чол.) мали освіту. Перша школа з угорською мовою навчання була відкрита лише в кінці XIX століття. Зате на початку XX століття в селі було 4 корчми.
В пореформений період до багатих лісів Турянської долини простягнулись руки іноземних капіталістів, зокрема фірми «Бантлін». Поблизу Порошкового з'явилися залізоробні, поташні, галунні і хімічний заводи. Невеликий рудник і гута діяли й в Порошковому, сліди їх залишились до наших днів. Всі ці підприємства вимагали багато лісу, вугілля і робочих рук. Порошкове стало одним з постачальників дешевої робочої сили. Обезземелене селянство мусило йти працювати по найму.
Підприємства фірми «Бантлін» відомі особливо важкими умовами праці й жорстоким поводженням адміністрації з робітниками. Робочий день тут тривав 12-14 годин, платили так, що ледве вистачало на напівголодне існування. Часто на заводах виникали аварії, які закінчувалися каліцтвом людей, а іноді й смертю.
У зв'язку з розвитком лісових промислів і особливо будівництвом у сусідньому селі Тур'ї Бистрій лісохімічного і в самому Порошковому лісопильного заводів помітно зростала кількість жителів села. Якщо в 1870 році в Порошковому налічувалося 1444 чол., то в 1913 році проживало 2012 чоловік. Відкриття церковнопарафіальної школи не змінило становища, бо її відвідувало близько 30 дітей заможних селян і навчання проводилось угорською мовою. В 1912 році в селі було відкрито господарську народну бібліотеку, вона мала до 100 книжок на угорській мові.
Ще більш погіршилось становище робітників у роки першої світової війни. Заводи «Бантлін» працювали на війну. В кожному цеху стояв військовий наглядач. За найменшу провину, а то й просто для залякування голодних робітників карали 5 ударами палиці або ж групами прив'язували до дерев у лісі. Не витримуючи тяжкої праці і тортур, робітники тікали. В такому випадку адміністрація заводів з допомогою жандармів і солдатів влаштовувала по селах облави. Коли не знаходили чоловіків, то забирали на примусову роботу жінок, навіть вагітних.
Робітники не витримували такого тяжкого становища і ставали на шлях організованої боротьби. Великий вплив на боротьбу трудящих мала Велика Жовтнева соціалістична революція. Звістка про перемогу влади Рад у Росії і на Україні ні видко докотилась до Порошкового. На лісопильному заводі фірми «Бантлін» використовувались російські військовополонені. Серед них булрі і більшовики, які передавали закарпатцям революційний досвід російських робітників і селян.
Порошкове
Сторінка 2 з 7
протокол від 9 грудня 1864 року. Селяни, сподіваючись на справедливий характер комасації, просили виділити землю для будівництва школи, сільської управи і кузні, а також ділянки для виготовлення саману і фактично що користувався 6 гольдами парафіальної землі. У дяка теж було 40 гольдів угідь.
У другій половині XIX століття значно посилився процес класової диференціації і мролетаризації селян. Виділилися сільські багатії, що володіли значними маєтками землі: М. Машкаринець (81 гольд), М. Коцур (58 гольдів), М. Пересоляк (89) гольдів), С. Коцур (84 гольди). Округлив свої ділянки і корчмар-лихвар.
Постійними супутниками порошківської бідноти були голод, епідемії різних хвороб, неуцтво. Внаслідок великих морозів, повені в 1867 році був неврожай. В усій Турянській долині запанував катастрофічний голод. Як писала газета «Свєт», вжите місцевими властями «збирання дарів» для голодуючих практично нічого не дали, а «голод, який і до цього часу вже багатьох бідних жителів примусив харчуватися висівками і січкою, коли допомога зверху не поспіє, стане смертоносним». Такі неврожаї повторювалися майже кожне десятиріччя.
За медичною допомогою селяни могли звертатися лише до знахарів. В селі довгий час не було навіть церковнопарафіальної школи. Тільки представники духовенства та урядовці (7 чол.) мали освіту. Перша школа з угорською мовою навчання була відкрита лише в кінці XIX століття. Зате на початку XX століття в селі було 4 корчми.
В пореформений період до багатих лісів Турянської долини простягнулись руки іноземних капіталістів, зокрема фірми «Бантлін». Поблизу Порошкового з'явилися залізоробні, поташні, галунні і хімічний заводи. Невеликий рудник і гута діяли й в Порошковому, сліди їх залишились до наших днів. Всі ці підприємства вимагали багато лісу, вугілля і робочих рук. Порошкове стало одним з постачальників дешевої робочої сили. Обезземелене селянство мусило йти працювати по найму.
Підприємства фірми «Бантлін» відомі особливо важкими умовами праці й жорстоким поводженням адміністрації з робітниками. Робочий день тут тривав 12-14 годин, платили так, що ледве вистачало на напівголодне існування. Часто на заводах виникали аварії, які закінчувалися каліцтвом людей, а іноді й смертю.
У зв'язку з розвитком лісових промислів і особливо будівництвом у сусідньому селі Тур'ї Бистрій лісохімічного і в самому Порошковому лісопильного заводів помітно зростала кількість жителів села. Якщо в 1870 році в Порошковому налічувалося 1444 чол., то в 1913 році проживало 2012 чоловік. Відкриття церковнопарафіальної школи не змінило становища, бо її відвідувало близько 30 дітей заможних селян і навчання проводилось угорською мовою. В 1912 році в селі було відкрито господарську народну бібліотеку, вона мала до 100 книжок на угорській мові.
Ще більш погіршилось становище робітників у роки першої світової війни. Заводи «Бантлін» працювали на війну. В кожному цеху стояв військовий наглядач. За найменшу провину, а то й просто для залякування голодних робітників карали 5 ударами палиці або ж групами прив'язували до дерев у лісі. Не витримуючи тяжкої праці і тортур, робітники тікали. В такому випадку адміністрація заводів з допомогою жандармів і солдатів влаштовувала по селах облави. Коли не знаходили чоловіків, то забирали на примусову роботу жінок, навіть вагітних.
Робітники не витримували такого тяжкого становища і ставали на шлях організованої боротьби. Великий вплив на боротьбу трудящих мала Велика Жовтнева соціалістична революція. Звістка про перемогу влади Рад у Росії і на Україні ні видко докотилась до Порошкового. На лісопильному заводі фірми «Бантлін» використовувались російські військовополонені. Серед них булрі і більшовики, які передавали закарпатцям революційний досвід російських робітників і селян.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Турички
- Туриця
- Тур’ї Ремети
- Тур’я Поляна
- Тур’я Пасіка
- Тур’я Бистра
- Сімер
- Новоселиця
- Зарічеве
- Ворочеве
- Вільшинки