Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1 листопада 1918 року на заводі «Бантлін» в Порошковому виник страйк. Робітників підтримали селяни і солдати, що повернулись з революційної Росії. Адміністрація заводу домоглася негайної посилки в Порошкове загону жандармерії та військових патрулів. Жандарми, які намагались захопити завод, були вигнані страйкуючими. Тоді жандарми разом з військовим загоном, влаштували кровопролиття, під час якого 3 чоловік було вбито і кілька поранено. Заарештованого організатора революційного виступу трудящих Василя Кучерявого було засуджено військовим трибуналом і розстріляно. Це не залякало трудящих, і під їх натиском жандармам та урядовцям довелось тікати з Порошкового. Прогнавши жандармів, селяни почали рубати панські ліси для власних потреб. Коли біднота виступала разом з робітниками на боротьбу з експлуататорами, куркулі допомагали жандармам. Лише в кінці 1918 року власті змогли придушити революційний висіуи трудящих і знову пустити завод.
Сподівання кращої долі для трудящих в ті роки виявились нездійсненними. У січні 1919 року Порошкове окупували війська буржуазної Чехословаччини. Нова, влада відзначила своє панування в селі насамперед відкриттям жандармського відділення, для якого згодом було споруджено двоповерховий будинок. Крім жандармів, у Порошковому оселилися нотар, екзекутор та інші урядовці з родинами.
За чехословацького буржуазного режиму матеріальне становище порошківських робітників і селян істотно не покращало. Вони обкладалися податками, за несплату яких їхнє майно продавалося з молотка. В інтересах державної монополії селянам заборонили садити тютюн, а вирощений потай - екзекутор і жандарми знищували. Як і раніше, основною бідою порошківців були безземелля і безробіп я.
У жовтні 1919 року порошківці організовано пред'явили вимоги до нових властей: провести земельну реформу і за рахунок поміщицьких та казенних земель наділити бідноту, дозволити продаж жителям села борошна за «нештамповані» гроші. Вимоги селян не були задоволені, т. зв. земельна реформа не дала бідному селянству землі. З 425 га орних земель половина знаходилась в руках куркулів. Один лише В. Лазорик мав понад 100 га, крамар П. Фрідман - 60, корчмар-лихвар Айзнер - 35, а у 300 господарів було тільки 220 га. Понад 200 родин зовсім не мали польової землі. Вони наймитували, були сезонними робітниками або жили за рахунок випадкових заробітків.
Гострішого характеру набрала визвольна боротьба трудящих Порошкового після створення в 1921 році сільської організації Компартії Чехословаччини. Комуністи Ю. Пересоляк, А. Куштан, В. Кароль, М. Павлич, І. Штимак, В. Газа, М. Голінка вели агітаційно-масову роботу серед населення, поширювали революційну літературу, організовували масові мітинги, демонстрації і страйки. В 1928 році створена комсомольська організація. Першим її секретарем став Василь Касиноці.
Молодь активно допомагала комуністам організовувати трудящих на революційну боротьбу.
Особливо загострилася класова боротьба на селі в роки світової економічної кризи (1929-1933 pp.). В цей час переважна частина жителів Порошкового мала банківських і лихварських боргів на суму, значно більшу вартості всього їхнього господарства. Селяни заборгували банкам понад 400 тис. крон. Не меншу суму вони були винні й сільським торговцям-лихварям. Лише борг за продукти харчування становив до 300 тис. крон. Навіть порошківський нотар пропонував припинити стягування шляхом екзекуції податків та недоїмок минулих років і грошових штрафів. накладених поліцією. В противному разі, писав він, «це викличе серед населення великий опір». Як доповідав сільський староста, «становище хліборобів, викликане економічними умовами, безнадійне, просто катастрофічне». Ще жахливішим було становище бідного населення, що залежало від заробітків. Як доповідав той же староста, «понад 200 лісорубів, внаслідок припинення робіт, повернулися до села ще на початку зими і досі дома без роботи і хліба». Голод, холод, безчинства екзекуторів, здирства глитаїв, лихварів та суддів, поглиблені національним гнітом, примушували трудівників села кидати рідні домівки і шукати щастя на океаном. З Порошкового виїхало тоді до інших країн близько 90 чоловік, з яких повернулися додому лише 27. Д. Кепич, І. Король, М. Юсиба, А. Машкаринець та інші загинули на чужині.
Економічна криза викликала значне революційне піднесення на Закарпатті. Не обійшло воно і Порошкового. Керували боротьбою комуністи, що створили в селі міцну організацію Союз працюючого селянства та бойовий Комітет дії, яких підтримували всі трудящі селяни. Екзекутор і жандарми виявились безсилими. Колії в село прибув жандармський патруль, щоб заарештувати селян, які без дозволу лбирали сушняк в лісі на паливо, хтось
Порошкове
Сторінка 3 з 7
У 1918 році в село почали повертатись колишні солдати австро-уторської армії які були в полоні в Росії і бачили на власні очі події всесвітньо-історичного значення. Появились і фронтовики, що брали участь у братанні з російськими солдатами. Сподівання кращої долі для трудящих в ті роки виявились нездійсненними. У січні 1919 року Порошкове окупували війська буржуазної Чехословаччини. Нова, влада відзначила своє панування в селі насамперед відкриттям жандармського відділення, для якого згодом було споруджено двоповерховий будинок. Крім жандармів, у Порошковому оселилися нотар, екзекутор та інші урядовці з родинами.
За чехословацького буржуазного режиму матеріальне становище порошківських робітників і селян істотно не покращало. Вони обкладалися податками, за несплату яких їхнє майно продавалося з молотка. В інтересах державної монополії селянам заборонили садити тютюн, а вирощений потай - екзекутор і жандарми знищували. Як і раніше, основною бідою порошківців були безземелля і безробіп я.
У жовтні 1919 року порошківці організовано пред'явили вимоги до нових властей: провести земельну реформу і за рахунок поміщицьких та казенних земель наділити бідноту, дозволити продаж жителям села борошна за «нештамповані» гроші. Вимоги селян не були задоволені, т. зв. земельна реформа не дала бідному селянству землі. З 425 га орних земель половина знаходилась в руках куркулів. Один лише В. Лазорик мав понад 100 га, крамар П. Фрідман - 60, корчмар-лихвар Айзнер - 35, а у 300 господарів було тільки 220 га. Понад 200 родин зовсім не мали польової землі. Вони наймитували, були сезонними робітниками або жили за рахунок випадкових заробітків.
Гострішого характеру набрала визвольна боротьба трудящих Порошкового після створення в 1921 році сільської організації Компартії Чехословаччини. Комуністи Ю. Пересоляк, А. Куштан, В. Кароль, М. Павлич, І. Штимак, В. Газа, М. Голінка вели агітаційно-масову роботу серед населення, поширювали революційну літературу, організовували масові мітинги, демонстрації і страйки. В 1928 році створена комсомольська організація. Першим її секретарем став Василь Касиноці.
Молодь активно допомагала комуністам організовувати трудящих на революційну боротьбу.
Особливо загострилася класова боротьба на селі в роки світової економічної кризи (1929-1933 pp.). В цей час переважна частина жителів Порошкового мала банківських і лихварських боргів на суму, значно більшу вартості всього їхнього господарства. Селяни заборгували банкам понад 400 тис. крон. Не меншу суму вони були винні й сільським торговцям-лихварям. Лише борг за продукти харчування становив до 300 тис. крон. Навіть порошківський нотар пропонував припинити стягування шляхом екзекуції податків та недоїмок минулих років і грошових штрафів. накладених поліцією. В противному разі, писав він, «це викличе серед населення великий опір». Як доповідав сільський староста, «становище хліборобів, викликане економічними умовами, безнадійне, просто катастрофічне». Ще жахливішим було становище бідного населення, що залежало від заробітків. Як доповідав той же староста, «понад 200 лісорубів, внаслідок припинення робіт, повернулися до села ще на початку зими і досі дома без роботи і хліба». Голод, холод, безчинства екзекуторів, здирства глитаїв, лихварів та суддів, поглиблені національним гнітом, примушували трудівників села кидати рідні домівки і шукати щастя на океаном. З Порошкового виїхало тоді до інших країн близько 90 чоловік, з яких повернулися додому лише 27. Д. Кепич, І. Король, М. Юсиба, А. Машкаринець та інші загинули на чужині.
Економічна криза викликала значне революційне піднесення на Закарпатті. Не обійшло воно і Порошкового. Керували боротьбою комуністи, що створили в селі міцну організацію Союз працюючого селянства та бойовий Комітет дії, яких підтримували всі трудящі селяни. Екзекутор і жандарми виявились безсилими. Колії в село прибув жандармський патруль, щоб заарештувати селян, які без дозволу лбирали сушняк в лісі на паливо, хтось
Дивиться також інші населені пункти району:
- Турички
- Туриця
- Тур’ї Ремети
- Тур’я Поляна
- Тур’я Пасіка
- Тур’я Бистра
- Сімер
- Новоселиця
- Зарічеве
- Ворочеве
- Вільшинки