Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Комуністи, що очолювали Комітет дії, скеровували стихійний вибух народного гніву в русло свідомої революційної боротьби. Порошківці взяли активну участь у проведенні першого крайового з'їзду Союзу працюючого селянства в серпні 1931 року в Мукачевому, були ініціаторами голодних походів до нотарських
і окружних-урядів з вимогами землі, хліба, праці і свободи. 22 січня 1932 року,
в день відзначення пам'яті В. І. Леніна, понад 500 порошківських селян і безробітних вимагали перед нотарським управлінням роботи й хліба. Демонстрантів жорстоко побили жандарми. Проте вже 10 лютого знову вийшли порошківці разом а жителями всієї Туринської долини у голодний похід до окружного управління. Ціною мобілізації всіх сил жандармського апарату окружного центру властям вдалося силою зброї розсіяти на підступах до Перечина голодуючих. Серед 60 чоловік поранених були і жителі Порошкового.
Коли чехословацькі реакційні власті заборонили діяльність ряду революційних організацій, в т. ч. і Союзу працюючого селянства, комуністи створили нову масову організацію - Об'єднання трудящого селянства (ОТС). В роботі місцевої організації ОТС знову відзначились порошківські комуністи. Не випадково саме в Порошковому 27 березня 1932 року відбулася нарада комуністів сіл Турянської Долини, на якій обговорювалось питання підготовки до підпільної діяльності на випадок заборони компартії. Організації ОТС за цих умов були надійною формою зв'язків Комуністів з широкими масами селянства. Власне про досвід порошківських комуністів розповідав пізніше секретар Закарпатського крайкому КПЧ Олекса Борканюк з трибуни VII конгресу Комінтерну.
Свідченням жорстокої розправи буржуазії над трудящими Порошкового с судом репресії. Тільки в травні 1934 року за участь в революційних виступах до різних строків ув'язнення було засуджено 26 жителів села. Багатьох було оштрафовано на загальну суму 2,6 тис. крон. Але це не послабило боротьби трудящих Порошкового. Під час парламентських виборів 1935 року за комуністів голосували 132 порошківські трударі.
У 1940 році в Порошковому було 550 хат, налічувалося 2813 жителів, в освоєній своїй масі - українців. В той час житла залишились такими ж халупами, як сто й більше років тому. На все село під черепицею були лише 2 куркульські хати, решта - під соломою. Хатні меблі складались з лавиць, стола, скрині та жердяної лежанки. Кому не вистачало місця, спав на земляній підлозі на солом'яній підстилці. Панівні класи недбали про здоров'я і освіту трудящих. У Порошковому не було ні лікарні, ні будь-якого медичного закладу. Платна допомога від дільничного лікаря була для трудящих недоступною. Як і колись, постійними явищами були епідемії і велика смертність, особливо дитяча. З 13 дітей, що народилися в 1937 році, 9 померло у віці до 6 місяців. Не кращим був і стан освіти. Початкову школу в 1930 році відвідувало 126 учнів - менше третини дітей шкільного віку. Коли в державній школі села працювало 12 вчителів, у 143 сім'ях Порошкового жодна людина не вміла ні читати, ні писати.
Знедолені порошківці звертали свої погляди на Схід, до Радянської України і Росії, у возз'єднанні з якими вони вбачали можливість вирішення всіх своїх сподівань. Проте цим надіям тоді не довелося збутись. Підійшла нова біда - хортистська Угорщина окупувала Закарпаття. З часу вступу в село у березні 1939 року окупаційних військ розпочався період терору, примусової мадьяризації та відкритого пограбування. На голови робітників і селян обрушилась детально розроблена система репресивних заходів і покарань. За найменше порушення нових законів чекали ув'язнення або штраф. Та ніякі тортури не могли припинити боротьбу за соціальне і національне визволення.
Коли у вересні 1939 року Червона Армія визволила Західну Україну і остання возз'єдналася з Радянською Україною, понад 100 порошківських юнаків і дівчат емігрувало в СРСР. 87 з них пізніше вступили до лав Чехословацького корпусу в СРСР і брали участь в боротьбі з гітлерівцями. А ті, що залишились в селі, чинили впертий опір фашистам, саботували їх розпорядження, підтримували зв'язки з комуністичним підпіллям, поширювали листівки. З часу нападу гітлерівців та їх сателітів на СРСР опір хортистським властям посилився. Чимало молоді втекло в ліси від мобілізації до армії та відправки на роботу в Німеччину.
В 1944 році, коли почало діяти партизанське з'єднання під командуванням О. В. Тканка, в партизани пішли В. Стегура, І. Меліка, І. Штефаняк та інші. За виявлений героїзм в боях вони нагороджені орденами і медалями. Успіхи Червоної Армії надихали закарпатських партизанів на нові героїчні справи. Щоб розгромити народних месників, фашистське командування вирішило
Порошкове
Сторінка 4 з 7
вдарив у дзвін. Збіглося все село. Жандармів і лісничого схопили, вивели за околицю села, примусили стати на коліна, поклястися і підписати зобов'язання, що вони не повернуться до села. і окружних-урядів з вимогами землі, хліба, праці і свободи. 22 січня 1932 року,
в день відзначення пам'яті В. І. Леніна, понад 500 порошківських селян і безробітних вимагали перед нотарським управлінням роботи й хліба. Демонстрантів жорстоко побили жандарми. Проте вже 10 лютого знову вийшли порошківці разом а жителями всієї Туринської долини у голодний похід до окружного управління. Ціною мобілізації всіх сил жандармського апарату окружного центру властям вдалося силою зброї розсіяти на підступах до Перечина голодуючих. Серед 60 чоловік поранених були і жителі Порошкового.
Коли чехословацькі реакційні власті заборонили діяльність ряду революційних організацій, в т. ч. і Союзу працюючого селянства, комуністи створили нову масову організацію - Об'єднання трудящого селянства (ОТС). В роботі місцевої організації ОТС знову відзначились порошківські комуністи. Не випадково саме в Порошковому 27 березня 1932 року відбулася нарада комуністів сіл Турянської Долини, на якій обговорювалось питання підготовки до підпільної діяльності на випадок заборони компартії. Організації ОТС за цих умов були надійною формою зв'язків Комуністів з широкими масами селянства. Власне про досвід порошківських комуністів розповідав пізніше секретар Закарпатського крайкому КПЧ Олекса Борканюк з трибуни VII конгресу Комінтерну.
Свідченням жорстокої розправи буржуазії над трудящими Порошкового с судом репресії. Тільки в травні 1934 року за участь в революційних виступах до різних строків ув'язнення було засуджено 26 жителів села. Багатьох було оштрафовано на загальну суму 2,6 тис. крон. Але це не послабило боротьби трудящих Порошкового. Під час парламентських виборів 1935 року за комуністів голосували 132 порошківські трударі.
У 1940 році в Порошковому було 550 хат, налічувалося 2813 жителів, в освоєній своїй масі - українців. В той час житла залишились такими ж халупами, як сто й більше років тому. На все село під черепицею були лише 2 куркульські хати, решта - під соломою. Хатні меблі складались з лавиць, стола, скрині та жердяної лежанки. Кому не вистачало місця, спав на земляній підлозі на солом'яній підстилці. Панівні класи недбали про здоров'я і освіту трудящих. У Порошковому не було ні лікарні, ні будь-якого медичного закладу. Платна допомога від дільничного лікаря була для трудящих недоступною. Як і колись, постійними явищами були епідемії і велика смертність, особливо дитяча. З 13 дітей, що народилися в 1937 році, 9 померло у віці до 6 місяців. Не кращим був і стан освіти. Початкову школу в 1930 році відвідувало 126 учнів - менше третини дітей шкільного віку. Коли в державній школі села працювало 12 вчителів, у 143 сім'ях Порошкового жодна людина не вміла ні читати, ні писати.
Знедолені порошківці звертали свої погляди на Схід, до Радянської України і Росії, у возз'єднанні з якими вони вбачали можливість вирішення всіх своїх сподівань. Проте цим надіям тоді не довелося збутись. Підійшла нова біда - хортистська Угорщина окупувала Закарпаття. З часу вступу в село у березні 1939 року окупаційних військ розпочався період терору, примусової мадьяризації та відкритого пограбування. На голови робітників і селян обрушилась детально розроблена система репресивних заходів і покарань. За найменше порушення нових законів чекали ув'язнення або штраф. Та ніякі тортури не могли припинити боротьбу за соціальне і національне визволення.
Коли у вересні 1939 року Червона Армія визволила Західну Україну і остання возз'єдналася з Радянською Україною, понад 100 порошківських юнаків і дівчат емігрувало в СРСР. 87 з них пізніше вступили до лав Чехословацького корпусу в СРСР і брали участь в боротьбі з гітлерівцями. А ті, що залишились в селі, чинили впертий опір фашистам, саботували їх розпорядження, підтримували зв'язки з комуністичним підпіллям, поширювали листівки. З часу нападу гітлерівців та їх сателітів на СРСР опір хортистським властям посилився. Чимало молоді втекло в ліси від мобілізації до армії та відправки на роботу в Німеччину.
В 1944 році, коли почало діяти партизанське з'єднання під командуванням О. В. Тканка, в партизани пішли В. Стегура, І. Меліка, І. Штефаняк та інші. За виявлений героїзм в боях вони нагороджені орденами і медалями. Успіхи Червоної Армії надихали закарпатських партизанів на нові героїчні справи. Щоб розгромити народних месників, фашистське командування вирішило
Дивиться також інші населені пункти району:
- Турички
- Туриця
- Тур’ї Ремети
- Тур’я Поляна
- Тур’я Пасіка
- Тур’я Бистра
- Сімер
- Новоселиця
- Зарічеве
- Ворочеве
- Вільшинки