Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Замість чеської школи, було відкрито угорську, а в українській насильно введено викладання угорської мови.
Через відсутність медичної допомоги в 1939-1941 pp. у селі поширились мисові захворювання на малярію та черевний тиф, що було наслідком важкого соіцально-економічного становища населення та антисанітарних умов. Зросла смертність серед дітей.
Трудящі не мирилися з свавіллям окупантів. Багато молоді, зокрема С. Лізанець, І. Чубірка, Ф. Годинець, М. Тацей, В. Тойдя, Д. Куцкір, І. Дзямко, емігрувало до Країни Рад. Більшість із них пізніше влилася в ряди Чехословацького корпусу генерала Свободи, а С. Лізанець вступив у партизанський загін, що діяв поблизу Хуста. У 1944 році він потрапив до рук фашистів і по-звірячому був закатований.
Робітники села на чолі з Е. Форштером, що працював у Сваляві, в червні 1941 року розпочали підготовку страйку на Рожівській лісовій дільниці Свалявського деревообробного заводу фірми «Сольва». Форштер згуртував навколо себе 20 найбільш свідомих робітників, провів велику організаційну роботу, але напередодні виступу був заарештований разом з однодумцями і відданий до фашистського суду.
Під впливом поразок фашистських військ у 1941-1944 pp. на Закарпатті посилюється партизанський рух. Партизани, крім збройної боротьби з окупантами, вели широку розвідувальну роботу, збирали і передавали Червоній Армії відомості про оборонну «лінію Арпада», яка вважалася фашистськими спеціалістами неприступною.
Радянські воїни восени 1944 року прорвали німецько-угорську оборону в Карпатах і почали наступ на їх південних схилах. Запеклі бої спалахнули поблизу Поляни 23 жовтня. Із-за урочища Діл наступали воїни 2 гвардійської дивізії 95 стрілецького корпусу. На вершинах Заломистій і Червоному Верху в цей час тримали оборону ще багато угорських солдатів. Радянських воїнів обстрілювали з гармат та мінометів, але відважних героїв ніщо не могло зупинити, вершини Заломиста і Червоний Верх були здобуті штурмом. 24 жовтня 1944 року над селом замайоріли
червоні прапори, які сповіщали про повне вигнання з села окупантів І. Один з прапорів вивісив на своєму будинку комуніст Михайло Тацей, а другий підняв на дзвіниці один з радянських солдатів.
Полянці, як і всі трудящі Закарпаття, з радістю зустріли Червону Армію, армію братнього радянського народу. Закарпатці розуміли, що власними силамд вони не змогли б скинути іноземне ярмо, не змогла б здійснитися їх віковічна мрія про возз'єднання з Радянською Україною.
Після визволення Поляни від німецько-угорських окупантів вийшла з підпілля і розгорнула свою діяльність комуністична організація села. Складалась вона и той час з 5 чоловік: М. Тацея, М. Кулі, М. Іржика, С. Кондраша, І. Бомбушкара. П ід керівництвом комуністів на селі почали здійснюватися соціалістичні перетворення в економічному, політичному і культурному житті.
Визволені жителі створили орган своєї влади - Народний комітет, який довірили очолити М. І. Тацею. Комітет приступив до розподілу землі графа Шенборла між бідними селянами, організував допомогу фронту та запис добровольців до лав Червоної Армії, куди вступило 14 чоловік, з яких три - Микола Контраш, Михайло Маньовчинець, Василь Туряниця - загинули в боях проти фашистських загарбників, а решта були нагороджені орденами та медалями Союзу РСР, що є яскравим доказом їхньої мужності і хоробрості на фронтах.
Великим святом для полянців було підписання договору про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Старий комуніст М. І. Тацей з цього приводу згадує: «Ми з поля бігли в село, до людей. Потім на мітингу люди говорили, які вони щасливі. Не можна передати, що то були за хвилини. Повінь щастя буяла Поляною в день 29 червня, світлий день нашого життя».
Радянська влада зразу ж подала селянам велику допомогу в піднесенні занедбаного сільського господарства, забезпеченні посівним матеріалом і добривами. Селяни все більше починали розуміти, що доки існуватиме одноосібне господарство, доти вони не зможуть позбутися злиднів.
18 грудня 1948 року в Поляні відбулися загальні збори, на яких селяни одноголосно вирішили організувати колгосп. Вони прийняли Статут сільськогосподарської артілі та обрали правління на чолі з селянином-бідняком Григорієм Петрусем. Контора колгоспу розмістилася в колишньому будинку графа Шенборна.
Новоутворене господарство об'єднувало 80 селянських дворів. Воно рік у рік міцніло, розвивалося. Значних успіхів передусім досягло тваринництво. Внаслідок створення міцної кормової бази (в 1958 році колгосп одержав по 35 цнт багаторічних трав з гектара) підвищились надої молока й досягли
Поляна
Сторінка 4 з 6
елементарні політичні правай свободи трудящих мас. Фашисти вивезли в концтабори 56 чол., де вони й загинули, 17 жителів відправили в штрафні й робочі батальйони.Замість чеської школи, було відкрито угорську, а в українській насильно введено викладання угорської мови.
Через відсутність медичної допомоги в 1939-1941 pp. у селі поширились мисові захворювання на малярію та черевний тиф, що було наслідком важкого соіцально-економічного становища населення та антисанітарних умов. Зросла смертність серед дітей.
Трудящі не мирилися з свавіллям окупантів. Багато молоді, зокрема С. Лізанець, І. Чубірка, Ф. Годинець, М. Тацей, В. Тойдя, Д. Куцкір, І. Дзямко, емігрувало до Країни Рад. Більшість із них пізніше влилася в ряди Чехословацького корпусу генерала Свободи, а С. Лізанець вступив у партизанський загін, що діяв поблизу Хуста. У 1944 році він потрапив до рук фашистів і по-звірячому був закатований.
Робітники села на чолі з Е. Форштером, що працював у Сваляві, в червні 1941 року розпочали підготовку страйку на Рожівській лісовій дільниці Свалявського деревообробного заводу фірми «Сольва». Форштер згуртував навколо себе 20 найбільш свідомих робітників, провів велику організаційну роботу, але напередодні виступу був заарештований разом з однодумцями і відданий до фашистського суду.
Під впливом поразок фашистських військ у 1941-1944 pp. на Закарпатті посилюється партизанський рух. Партизани, крім збройної боротьби з окупантами, вели широку розвідувальну роботу, збирали і передавали Червоній Армії відомості про оборонну «лінію Арпада», яка вважалася фашистськими спеціалістами неприступною.
Радянські воїни восени 1944 року прорвали німецько-угорську оборону в Карпатах і почали наступ на їх південних схилах. Запеклі бої спалахнули поблизу Поляни 23 жовтня. Із-за урочища Діл наступали воїни 2 гвардійської дивізії 95 стрілецького корпусу. На вершинах Заломистій і Червоному Верху в цей час тримали оборону ще багато угорських солдатів. Радянських воїнів обстрілювали з гармат та мінометів, але відважних героїв ніщо не могло зупинити, вершини Заломиста і Червоний Верх були здобуті штурмом. 24 жовтня 1944 року над селом замайоріли
червоні прапори, які сповіщали про повне вигнання з села окупантів І. Один з прапорів вивісив на своєму будинку комуніст Михайло Тацей, а другий підняв на дзвіниці один з радянських солдатів.
Полянці, як і всі трудящі Закарпаття, з радістю зустріли Червону Армію, армію братнього радянського народу. Закарпатці розуміли, що власними силамд вони не змогли б скинути іноземне ярмо, не змогла б здійснитися їх віковічна мрія про возз'єднання з Радянською Україною.
Після визволення Поляни від німецько-угорських окупантів вийшла з підпілля і розгорнула свою діяльність комуністична організація села. Складалась вона и той час з 5 чоловік: М. Тацея, М. Кулі, М. Іржика, С. Кондраша, І. Бомбушкара. П ід керівництвом комуністів на селі почали здійснюватися соціалістичні перетворення в економічному, політичному і культурному житті.
Визволені жителі створили орган своєї влади - Народний комітет, який довірили очолити М. І. Тацею. Комітет приступив до розподілу землі графа Шенборла між бідними селянами, організував допомогу фронту та запис добровольців до лав Червоної Армії, куди вступило 14 чоловік, з яких три - Микола Контраш, Михайло Маньовчинець, Василь Туряниця - загинули в боях проти фашистських загарбників, а решта були нагороджені орденами та медалями Союзу РСР, що є яскравим доказом їхньої мужності і хоробрості на фронтах.
Великим святом для полянців було підписання договору про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Старий комуніст М. І. Тацей з цього приводу згадує: «Ми з поля бігли в село, до людей. Потім на мітингу люди говорили, які вони щасливі. Не можна передати, що то були за хвилини. Повінь щастя буяла Поляною в день 29 червня, світлий день нашого життя».
Радянська влада зразу ж подала селянам велику допомогу в піднесенні занедбаного сільського господарства, забезпеченні посівним матеріалом і добривами. Селяни все більше починали розуміти, що доки існуватиме одноосібне господарство, доти вони не зможуть позбутися злиднів.
18 грудня 1948 року в Поляні відбулися загальні збори, на яких селяни одноголосно вирішили організувати колгосп. Вони прийняли Статут сільськогосподарської артілі та обрали правління на чолі з селянином-бідняком Григорієм Петрусем. Контора колгоспу розмістилася в колишньому будинку графа Шенборна.
Новоутворене господарство об'єднувало 80 селянських дворів. Воно рік у рік міцніло, розвивалося. Значних успіхів передусім досягло тваринництво. Внаслідок створення міцної кормової бази (в 1958 році колгосп одержав по 35 цнт багаторічних трав з гектара) підвищились надої молока й досягли
Дивиться також інші населені пункти району: