Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Поляна

елементарні політичні правай свободи трудящих мас. Фашисти вивезли в концтабори 56 чол., де вони й загинули, 17 жителів відправили в штрафні й робочі батальйони.
Замість чеської школи, було відкрито угорську, а в українській насильно введе­но викладання угорської мови.

Через відсутність медичної допомоги в 1939-1941 pp. у селі поширились мисові захворювання на малярію та черевний тиф, що було наслідком важкого соіцально-економічного становища населення та антисанітарних умов. Зросла смертність серед дітей.
Трудящі не мирилися з свавіллям окупантів. Багато молоді, зокрема С. Лізанець, І. Чубірка, Ф. Годинець, М. Тацей, В. Тойдя, Д. Куцкір, І. Дзямко, емігрувало до Країни Рад. Більшість із них пізніше влилася в ряди Чехословацького корпусу генерала Свободи, а С. Лізанець вступив у партизанський загін, що діяв поблизу Хуста. У 1944 році він потрапив до рук фашистів і по-звірячому був закатований.
Робітники села на чолі з Е. Форштером, що працював у Сваляві, в червні 1941 року розпочали підготовку страйку на Рожівській лісовій дільниці Свалявського деревообробного заводу фірми «Сольва». Форштер згуртував навколо себе 20 найбільш свідомих робітників, провів велику організаційну роботу, але напе­редодні виступу був заарештований разом з однодумцями і відданий до фашист­ського суду.
Під впливом поразок фашистських військ у 1941-1944 pp. на Закарпатті посилюється партизанський рух. Партизани, крім збройної боротьби з окупантами, вели широку розвідувальну роботу, збирали і передавали Червоній Армії відо­мості про оборонну «лінію Арпада», яка вважалася фашистськими спеціалістами неприступною.
Радянські воїни восени 1944 року прорвали німецько-угорську оборону в Кар­патах і почали наступ на їх південних схилах. Запеклі бої спалахнули поблизу По­ляни 23 жовтня. Із-за урочища Діл наступали воїни 2 гвардійської дивізії 95 стрілецького корпусу. На вершинах Заломистій і Червоному Верху в цей час тримали оборону ще багато угорських солдатів. Радянських воїнів обстрілювали з гармат та мінометів, але відважних героїв ніщо не могло зупинити, вершини Заломиста і Червоний Верх були здобуті штурмом. 24 жовтня 1944 року над селом замайоріли
червоні прапори, які сповіщали про повне вигнання з села окупантів І. Один з пра­порів вивісив на своєму будинку комуніст Михайло Тацей, а другий підняв на дзві­ниці один з радянських солдатів.
Полянці, як і всі трудящі Закарпаття, з радістю зустріли Червону Армію, армію братнього радянського народу. Закарпатці розуміли, що власними силамд вони не змогли б скинути іноземне ярмо, не змогла б здійснитися їх віковічна мрія про возз'єднання з Радянською Україною.
Після визволення Поляни від німецько-угорських окупантів вийшла з підпілля і розгорнула свою діяльність комуністична організація села. Складалась вона и той час з 5 чоловік: М. Тацея, М. Кулі, М. Іржика, С. Кондраша, І. Бомбушкара. П ід керівництвом комуністів на селі почали здійснюватися соціалістичні перетворення в економічному, політичному і культурному житті.
Визволені жителі створили орган своєї влади - Народний комітет, який дові­рили очолити М. І. Тацею. Комітет приступив до розподілу землі графа Шенборла між бідними селянами, організував допомогу фронту та запис добровольців до лав Червоної Армії, куди вступило 14 чоловік, з яких три - Микола Контраш, Михайло Маньовчинець, Василь Туряниця - загинули в боях проти фашистських загарбників, а решта були нагороджені орденами та медалями Союзу РСР, що є яскра­вим доказом їхньої мужності і хоробрості на фронтах.
Великим святом для полянців було підписання договору про возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною. Старий комуніст М. І. Тацей з цього приводу згадує: «Ми з поля бігли в село, до людей. Потім на мітингу люди говорили, які вони щасливі. Не можна передати, що то були за хвилини. Повінь щастя буяла Поляною в день 29 червня, світлий день нашого життя».
Радянська влада зразу ж подала селянам велику допомогу в піднесенні занедбаного сільського господарства, забезпеченні посівним матеріалом і добривами. Селяни все більше починали розуміти, що доки існуватиме одноосібне господар­ство, доти вони не зможуть позбутися злиднів.
18 грудня 1948 року в Поляні відбулися загальні збори, на яких селяни одно­голосно вирішили організувати колгосп. Вони прийняли Статут сільськогосподар­ської артілі та обрали правління на чолі з селянином-бідняком Григорієм Петру­сем. Контора колгоспу розмістилася в колишньому будинку графа Шенборна.
Новоутворене господарство об'єдну­вало 80 селянських дворів. Воно рік у рік міцніло, розвивалося. Значних успіхів передусім досягло тваринництво. Внаслі­док створення міцної кормової бази (в 1958 році колгосп одержав по 35 цнт багаторічних трав з гектара) підвищились надої молока й досягли


Cучасна карта - Поляна