Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
налічувалося 645 дворів і 1277 чол. працездатного населення. Центральна його садиба розмістилася в Голубиному, а в Поляні - рільнича бригада.
За укрупненою артіллю держава закріпила на вічне користування 3791,4 га земельних угідь, забезпечила її необхідною технікою.
Тепер колгосп ім. Ілліча - велике механізоване господарство. Переважна більшість робіт виконується тут за допомогою машин, широко застосовуються досягнення агрономічної науки. Все це сприяє піднесенню врожайності сільськогосподарських культур. Вже в 1963 році цей гірський колгосп зібрав з кожного та по 40 цнт картоплі, по 40 цнт зерна кукурудзи і по 115 цнт овочів.
За останні роки колгосп домігся ще кращих успіхів у зміцненні матеріальної бази й підвищенні врожайності більшості культур. Основні засоби виробництва тут зросли в 11 разів, поголів'я худоби збільшилось у 10 разів. Посаджено понад 100 га садів та ягідників.
Радянська влада й колективна творча праця виховали нову людину, вільну під експлуатації, безробіття та злиднів. Багато колишніх пригноблених бідняків стали передовиками виробництва, працівниками, яких поважають всі жителі Поляни. Серед них - І. Кобулей, М. Зубрович, Л. Лебович, В. Капустей, М. Ребриш, О. Петрус та багато інших.
Безпросвітні злидні не розлучалися колись із сім'єю Лебовичів. Семеро дітей не лише не мріяли про навчання, але й не бачили хліба та молока. Та прийшли брати зі Сходу. І щастя завітало в будинок Лебовича. Тепер Михайло - вантажник лісопункту, його дружина - передова колгоспниця-ланкова. Односельчани обрали її депутатом сільської Ради. Дочка Олена - робітниця лісокомбінату, депутат районної Ради. Друга дочка - Ганна - закінчила Ужгородський університет і працює заступником директора школи в Рахівському районі. Третя дочка - Марія, закінчивши середню школу з срібною медаллю, навчається у Виноградівському медичному училищі. Найменші - Павлинка та Надійка - відвідують Полянську середню школу. Сини теж знайшли своє місце в житті. Один з них – Іван - працює масажистом у санаторії «Поляна», другий - Юрій - шофером в Узбекистані.
Не всміхалася доля в дорадянські часи й Ільку Куцкірові. Недоїдання та постійний страх за долю чотирьох дітей переслідували його на кожному кроці. А за нових часів він збудував хату-світлицю, дав змогу всім дітям здобути освіту. Тепер син Юрій і дочка Марійка - кращі працівники рідного колгоспу, Олена, закінчивши Мукачівське педучилище, вчителює у Рахівському районі, Павлинка працює поваром у санаторії «Поляна». Ілько Куцкір має вже й онуків, та не боїться за їх долю: він знає, що вони будуть щасливі, адже про них дбає Радянська держава. Одні з них в дитсадку, інші навчаються в школі.
Не можна впізнати тепер і саму Поляну. На місці закурених, напіврозвалених, низьких приміщень колишніх цехів по розливу мінеральних вод виріс сучасний завод з найновішим обладнанням. Всі процеси в ньому автоматизовані. Робітники тут слідкують за ритмічністю роботи механізмів та контролюють якість продукції. Лише одна автоматична лінія цеху дає сьогодні стільки Продукції за добу, скільки в старі часи давали два цехи за весь рік. Якщо в 1946 році полянці направляли замовникам лише 1,5 млн. пляшок води, то в 1967 році три автоматичні лінії всіх заводів дали 60 млн. пляшок. Полянська й лужанська мінеральні
води користуються сьогодні великим попитом. Раніше основними споживачами цих вод були жителі Закарпатської, Львівської та Донецької областей, а зараз вони знайшли собі хороших друзів у прибалтійських республіках, Молдавії, Карелії, Білорусії, Криму. З 1963 року води «Лужанська № 1», «Лужанська № 2» та «Поляна квасова» споживаються жителями міст Москви, Томська й Омська. На Міжреспубліканській виставці бакалійних товарів у Москві лужанська вода завоювала трете місце серед вод Радянського Союзу. Найближчим часом мінеральні води Поляни та Лугів будуть транспортуватися в усі соціалістичні країни, а також н Англію, Францію, Бразілію, Канаду. В Поляні відкрито лісопункт Свалявського лісокомбінату.
Змінився зовнішній вигляд жител. Криті соломою дерев'яні хатки поступилися місцем цегляним будинкам, які мають по кілька світлих і просторих кімнат. Сучасні меблі й твори прикладного мистецтва, радіоприймачі й телевізори стали необхідною приналежністю кожного з них.
Жителі Поляни широко користуються мотоциклами й велосипедами, пральними машинами й холодильниками.
Колись у селянина-бідняка І. Кобулея була одна мрія - побудувати хату. Він поїхав у Бельгію, найнявся на важку роботу в шахту, щоб заробити грошей.
Поляна
Сторінка 5 з 6
1300 кг на фуражну корову (при плані 1200 кг). Але обмаль орної землі, робочої худоби та інвентаря не давала можливості рентабельно господарювати. Тому в 1960 році було створено укрупнений колгосп шляхом об'єднання трьох невеличких сільськогосподарських артілей Поляни, Солочина, Голубиного, Уклина та Дисковиці. В новоутвореному господарстві За укрупненою артіллю держава закріпила на вічне користування 3791,4 га земельних угідь, забезпечила її необхідною технікою.
Тепер колгосп ім. Ілліча - велике механізоване господарство. Переважна більшість робіт виконується тут за допомогою машин, широко застосовуються досягнення агрономічної науки. Все це сприяє піднесенню врожайності сільськогосподарських культур. Вже в 1963 році цей гірський колгосп зібрав з кожного та по 40 цнт картоплі, по 40 цнт зерна кукурудзи і по 115 цнт овочів.
За останні роки колгосп домігся ще кращих успіхів у зміцненні матеріальної бази й підвищенні врожайності більшості культур. Основні засоби виробництва тут зросли в 11 разів, поголів'я худоби збільшилось у 10 разів. Посаджено понад 100 га садів та ягідників.
Радянська влада й колективна творча праця виховали нову людину, вільну під експлуатації, безробіття та злиднів. Багато колишніх пригноблених бідняків стали передовиками виробництва, працівниками, яких поважають всі жителі Поляни. Серед них - І. Кобулей, М. Зубрович, Л. Лебович, В. Капустей, М. Ребриш, О. Петрус та багато інших.
Безпросвітні злидні не розлучалися колись із сім'єю Лебовичів. Семеро дітей не лише не мріяли про навчання, але й не бачили хліба та молока. Та прийшли брати зі Сходу. І щастя завітало в будинок Лебовича. Тепер Михайло - вантажник лісопункту, його дружина - передова колгоспниця-ланкова. Односельчани обрали її депутатом сільської Ради. Дочка Олена - робітниця лісокомбінату, депутат районної Ради. Друга дочка - Ганна - закінчила Ужгородський університет і працює заступником директора школи в Рахівському районі. Третя дочка - Марія, закінчивши середню школу з срібною медаллю, навчається у Виноградівському медичному училищі. Найменші - Павлинка та Надійка - відвідують Полянську середню школу. Сини теж знайшли своє місце в житті. Один з них – Іван - працює масажистом у санаторії «Поляна», другий - Юрій - шофером в Узбекистані.
Не всміхалася доля в дорадянські часи й Ільку Куцкірові. Недоїдання та постійний страх за долю чотирьох дітей переслідували його на кожному кроці. А за нових часів він збудував хату-світлицю, дав змогу всім дітям здобути освіту. Тепер син Юрій і дочка Марійка - кращі працівники рідного колгоспу, Олена, закінчивши Мукачівське педучилище, вчителює у Рахівському районі, Павлинка працює поваром у санаторії «Поляна». Ілько Куцкір має вже й онуків, та не боїться за їх долю: він знає, що вони будуть щасливі, адже про них дбає Радянська держава. Одні з них в дитсадку, інші навчаються в школі.
Не можна впізнати тепер і саму Поляну. На місці закурених, напіврозвалених, низьких приміщень колишніх цехів по розливу мінеральних вод виріс сучасний завод з найновішим обладнанням. Всі процеси в ньому автоматизовані. Робітники тут слідкують за ритмічністю роботи механізмів та контролюють якість продукції. Лише одна автоматична лінія цеху дає сьогодні стільки Продукції за добу, скільки в старі часи давали два цехи за весь рік. Якщо в 1946 році полянці направляли замовникам лише 1,5 млн. пляшок води, то в 1967 році три автоматичні лінії всіх заводів дали 60 млн. пляшок. Полянська й лужанська мінеральні
води користуються сьогодні великим попитом. Раніше основними споживачами цих вод були жителі Закарпатської, Львівської та Донецької областей, а зараз вони знайшли собі хороших друзів у прибалтійських республіках, Молдавії, Карелії, Білорусії, Криму. З 1963 року води «Лужанська № 1», «Лужанська № 2» та «Поляна квасова» споживаються жителями міст Москви, Томська й Омська. На Міжреспубліканській виставці бакалійних товарів у Москві лужанська вода завоювала трете місце серед вод Радянського Союзу. Найближчим часом мінеральні води Поляни та Лугів будуть транспортуватися в усі соціалістичні країни, а також н Англію, Францію, Бразілію, Канаду. В Поляні відкрито лісопункт Свалявського лісокомбінату.
Змінився зовнішній вигляд жител. Криті соломою дерев'яні хатки поступилися місцем цегляним будинкам, які мають по кілька світлих і просторих кімнат. Сучасні меблі й твори прикладного мистецтва, радіоприймачі й телевізори стали необхідною приналежністю кожного з них.
Жителі Поляни широко користуються мотоциклами й велосипедами, пральними машинами й холодильниками.
Колись у селянина-бідняка І. Кобулея була одна мрія - побудувати хату. Він поїхав у Бельгію, найнявся на важку роботу в шахту, щоб заробити грошей.
Дивиться також інші населені пункти району: