Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У відповідь на цей похід на Закарпаття вторгнулася польська армія, яка спалила і зруйнувала багато населених пунктів. Поверталася вона в Польщу з награбованим майном долиною Тереблі. Знищуючи все на своєму шляху, шляхтичі спустошили й Колочаву. Напади польських панів відбулися й пізніше.
Терпіло село від розміщення австрійських військ після захоплення
Закарпаття Габсбургами.
Все це приводило до загострення антифеодальної боротьби. Селяни тікали в глухі гірські й лісові місця, вступали в загони опришків, які протягом XVI- XIX століть діяли в Карпатах, брали участь у визвольній війні 1703-1711 pp.
Після поразки війни багато її учасників, тікаючи від карателів, переховувалися на Мармарощині і, зокрема, в її північно-східних лісистих місцевостях.
Сюди ж приходили втікачі з Галичини та інших країв, адже новопоселенцям давалися пільги - звільнення від феодальних повинностей на 10-12 років.
В наслідок цього та в зв'язку з початком широких лісорозробок населення Колочави швидко зростало. Коли в 1720 році тут налічувалося 51 двір і 200-250 жителів. то в 1838 році в селі з присілками проживало 2340 чоловік.
За часів правління імператора Йосифа II було видано розпорядження про т. зв. контрактацію, тобто зведення в одну громаду розпорошених поодиноких осель Верховини, і про об'єднання хуторів, «кутків» і присілків у села. Але довести до кінця почату справу тодішні австрійські власті не змогли. Тому й не збереглося певних даних про кількість дворів і населення в Колочаві у другій половині XVIII століття.
На протязі другої половини XVIII і в XIX столітті колочавці й далі страждали від феодальних повинностей і малоземелля. Кількість жителів зростала, більша частина їх займалася сільським господарством, а орної землі було мало, всього 530 гольдів (на 1000 чол. дорослого населення). Це змушувало селян найматися рубати ліс, випасати худобу тощо. Як і в попередні століття, частими були неврожаї й стихійні лиха, не раз лютував голод. Навіть у написі над дверима церкви сказано, що в 1789 році: «Тогда бе великий голод».
Звільнення від кріпацтва під час буржуазної революції 1848-1849 pp. було фактично і звільненням значної кількості селян від землі (на користь ерару). Майнова нерівність ще більше посилилася. Поступово найкращі землі, ліси і полонинц навколо села захопили куркулі та греко-католицька церква.
За переписом 1900 року в Колочаві і присілках проживало 2724 чол. населення зокрема: українців - 2438, німців - 252, угорців - 33 і словаків - 1. Дорослого населення, зайнятого у різних галузях виробництва, було 1094 чол., з яких у сільському господарстві працювало 845 чоловік.
Селу Колочаві належало 22 397 кадастральних гольдів земельних угідь. Орної землі було - 530, пасовищ - 7071 і лісів та чагарників понад 13 000 гольдів. Цими землями володіли три великі землевласники, кожний з яких мав понад 100 гольдів, 191 середняцьке господарство і 192 - бідняцькі господарства, власники яких жили за рахунок наймитування.
Статистика не згадує про наявність у селі лікарні й бібліотеки. Зате шинків тут було аж чотири, церков - дві. Тільки 224 жителі вміли читати й писати. Решта, тобто 92 проц. населення, були неписьменними. Початкову народну школу в Колочаві було відкрито аж у кінці XIX століття.
Більшість селян жила в нечуваних злиднях. Клаптики кам'янистого грунту, які обробляли мотигою, не могли прохарчувати сім'ю. Бідняцькі родини лише в святкові дні бачили вівсяний хліб у хаті. Не кращим було становище й тих, хто працював на лісорозробках і лісосплаві.
Матеріальні нестатки й безробіття гнали багатьох жителів Колочави в Угорщину, Чехію, Бельгію, Францію, Німеччину, Америку. Але й там їх чекала така ж злиденна доля.
Нові нещастя трудящим принесла перша світова війна. Воєнні реквізиції, різні мобілізації, мародерство непосильним тягарем лягали на плечі селян. Навіть шосейна дорога Буштина-Синевир була зруйнована австрійськими військами.
Трудящі Колочави посилювали боротьбу проти соціального та національного гніту. Коли відгомін Великого Жовтня пролунав і в Карпатських горах, виступи колочавців проти сваволі гнобителів набрали нового характеру. Восени 1918 року в Колочаву повернулися з Росії військовополонені, учасники революційних боїв у Росії: С. Лугош, Т. Булик, Д. Малета, Г. Ковач та інші, які почали організовувати бідних селян на боротьбу проти експлуататорів.
У вересні-жовтні 1918 року в селі відбуваються збори, демонстрації, а 7 листопада, в першу річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції, селяни взяли владу в свої руки. Була розгромлена жандармерія і нотарське управління. Нотар Цинько втік у село Волове (Міжгір'я), а жандарми на чолі з їх начальником Ленартом - у Синевир.
Колочава
Сторінка 2 з 7
Розоряли селян і феодальні війни. В 1657 році семиградський князь Дєрдь II Ракоці вирушив з с. Вишкового долиною Тереблі на Польщу завойовувати королівський трон. По дорозі він забрав у військо велику кількість селян.У відповідь на цей похід на Закарпаття вторгнулася польська армія, яка спалила і зруйнувала багато населених пунктів. Поверталася вона в Польщу з награбованим майном долиною Тереблі. Знищуючи все на своєму шляху, шляхтичі спустошили й Колочаву. Напади польських панів відбулися й пізніше.
Терпіло село від розміщення австрійських військ після захоплення
Все це приводило до загострення антифеодальної боротьби. Селяни тікали в глухі гірські й лісові місця, вступали в загони опришків, які протягом XVI- XIX століть діяли в Карпатах, брали участь у визвольній війні 1703-1711 pp.
Після поразки війни багато її учасників, тікаючи від карателів, переховувалися на Мармарощині і, зокрема, в її північно-східних лісистих місцевостях.
Сюди ж приходили втікачі з Галичини та інших країв, адже новопоселенцям давалися пільги - звільнення від феодальних повинностей на 10-12 років.
В наслідок цього та в зв'язку з початком широких лісорозробок населення Колочави швидко зростало. Коли в 1720 році тут налічувалося 51 двір і 200-250 жителів. то в 1838 році в селі з присілками проживало 2340 чоловік.
За часів правління імператора Йосифа II було видано розпорядження про т. зв. контрактацію, тобто зведення в одну громаду розпорошених поодиноких осель Верховини, і про об'єднання хуторів, «кутків» і присілків у села. Але довести до кінця почату справу тодішні австрійські власті не змогли. Тому й не збереглося певних даних про кількість дворів і населення в Колочаві у другій половині XVIII століття.
На протязі другої половини XVIII і в XIX столітті колочавці й далі страждали від феодальних повинностей і малоземелля. Кількість жителів зростала, більша частина їх займалася сільським господарством, а орної землі було мало, всього 530 гольдів (на 1000 чол. дорослого населення). Це змушувало селян найматися рубати ліс, випасати худобу тощо. Як і в попередні століття, частими були неврожаї й стихійні лиха, не раз лютував голод. Навіть у написі над дверима церкви сказано, що в 1789 році: «Тогда бе великий голод».
Звільнення від кріпацтва під час буржуазної революції 1848-1849 pp. було фактично і звільненням значної кількості селян від землі (на користь ерару). Майнова нерівність ще більше посилилася. Поступово найкращі землі, ліси і полонинц навколо села захопили куркулі та греко-католицька церква.
За переписом 1900 року в Колочаві і присілках проживало 2724 чол. населення зокрема: українців - 2438, німців - 252, угорців - 33 і словаків - 1. Дорослого населення, зайнятого у різних галузях виробництва, було 1094 чол., з яких у сільському господарстві працювало 845 чоловік.
Селу Колочаві належало 22 397 кадастральних гольдів земельних угідь. Орної землі було - 530, пасовищ - 7071 і лісів та чагарників понад 13 000 гольдів. Цими землями володіли три великі землевласники, кожний з яких мав понад 100 гольдів, 191 середняцьке господарство і 192 - бідняцькі господарства, власники яких жили за рахунок наймитування.
Статистика не згадує про наявність у селі лікарні й бібліотеки. Зате шинків тут було аж чотири, церков - дві. Тільки 224 жителі вміли читати й писати. Решта, тобто 92 проц. населення, були неписьменними. Початкову народну школу в Колочаві було відкрито аж у кінці XIX століття.
Більшість селян жила в нечуваних злиднях. Клаптики кам'янистого грунту, які обробляли мотигою, не могли прохарчувати сім'ю. Бідняцькі родини лише в святкові дні бачили вівсяний хліб у хаті. Не кращим було становище й тих, хто працював на лісорозробках і лісосплаві.
Матеріальні нестатки й безробіття гнали багатьох жителів Колочави в Угорщину, Чехію, Бельгію, Францію, Німеччину, Америку. Але й там їх чекала така ж злиденна доля.
Нові нещастя трудящим принесла перша світова війна. Воєнні реквізиції, різні мобілізації, мародерство непосильним тягарем лягали на плечі селян. Навіть шосейна дорога Буштина-Синевир була зруйнована австрійськими військами.
Трудящі Колочави посилювали боротьбу проти соціального та національного гніту. Коли відгомін Великого Жовтня пролунав і в Карпатських горах, виступи колочавців проти сваволі гнобителів набрали нового характеру. Восени 1918 року в Колочаву повернулися з Росії військовополонені, учасники революційних боїв у Росії: С. Лугош, Т. Булик, Д. Малета, Г. Ковач та інші, які почали організовувати бідних селян на боротьбу проти експлуататорів.
У вересні-жовтні 1918 року в селі відбуваються збори, демонстрації, а 7 листопада, в першу річницю Великої Жовтневої соціалістичної революції, селяни взяли владу в свої руки. Була розгромлена жандармерія і нотарське управління. Нотар Цинько втік у село Волове (Міжгір'я), а жандарми на чолі з їх начальником Ленартом - у Синевир.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець
- Пилипець