Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Угорські фашисти, окупувавши село у 1939 році, запровадили режим кривавого терору. Вони розстрілювали жителів села, відправляли в примусові
трудові табори, забороняли виїзд із села, зобов'язували щотижня з'являтися в жандармерію.
Комуністична організація була загнана в глибоке підпілля. Але комуністи не припиняли боротьби проти фашистів. Під їх керівництвом колочавці чинили впертий опір окупантам, допомагали місцевим партизанам, що діяли на території району. Багато колочавців пробиралися через ліси і гори в Радянський Союз. Під час Великої Вітчизняної війни близько 20 чол. з них влилися до Чехословацького корпусу і брали участь у боротьбі проти фашистських загарбників, а частина вступила до партизанських загонів на Україні. У партизанському з'єднанні С. А. Ковпака хоробро билися з ворогами колочавці Федір Пішта і Андрій Барна.
25 жовтня 1944 року колочавці з почуттям глибокої вдячності зустрічали своїх визволителів - героїчну Червону Армію. У ці незабутні дні сто кращих синів Колочави пішли добровільно на фронт і взяли участь у завершальних боях за визволення Чехословаччини й Польщі та в остаточному розгромі гітлерівської Німеччини. Багато з них повернулися в село з урядовими нагородами - орденами і медалями.
В кінці жовтня 1944 року в Колочаві було обрано Народний комітет в складі чол., до якого ввійшли кращі представникщ села - комуністи і безпартійні: М. Беца, Д. Іваниш, П. Драч, М. Шоля, Ф. Воринка та інші. Головою Народного комітету був обраний І. Банга.
М. Вецу, М, Дербака, І. Ледноя та П. Драча односельчани обрали представниками на І з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, давши їм наказ голосувати за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
В кінці 1944 року Ю. Шандор, І. Іваниш, І. Шемет та М. Сюгай почали організовувати передову молодь у комсомольську організацію, яка стала бойовим помічником комуністів у здійсненні соціалістичних перетворень.
Велику допомогу по ліквідації наслідків фашистської окупації жителям Колочави подала Червона Армія. Всім сім'ям добровольців було виділено по 100 кг, а решті селян-бідняків - по 25-50 кг пшениці. В село прибули кваліфіковані педагоги та медичні працівники із східних областей Радянської України. Вовн багато зробили для того, щоб «село XI сторіччя», як назвав Колочаву Іван Ольбрахт, стало на шлях нового життя.
Весною 1945 року мія біднотою були розподілені церковні та куркульські землі. Створилася земельна громада, яку очолив Д. Беца. Вона допомагала бідноті, що не мала тягла, стежила за правильним землекористуванням і розподілом землі, виділяла ділянки під нове будівництво.
Влітку 1948 року в селі виникла ініціативна група, яка почала вести підготовку до колективізації селянських господарств. До складу ініціативної груші входили М. Беца, В. Дербак, В. Драч, І. Іваниш, Д. Іваниш та інші.
Наступного року колочавці організували дві сільськогосподарські артілі: в центрі села - «Радянське Закарпаття» і в присілку Горбі - ім. Будьонного. В 1950 році було завершено колективізацію, а через два роки обидві сільгоспартілі об'єдналися в один колгосп «Радянське Закарпаття», який у 1952 році мав 4578 га землі, з них 1746 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. орної - 75 га, природних сіножатей - 856 га, пасовищ - 792 га. Обмаль орної землі обумовила й тваринницький напрям господарства.
Парторганізація й правління скерували колгоспників на боротьбу за зміцнення колективного господарства. Комуністи і комсомольці пішли працювати на найважливіші ділянки роботи. Розпочалося будівництво тваринницьких ферм. Якщо в 1950 році колгосп мав лише одне приміщення для тварин, то нині тут є 4 корінники, 4 телятники, 8 вівчарників і чимало інших приміщень.
Колгосп рік у рік добивається зростання поголів'я великої рогатої худоби іі овець. На 2 роки раніше він виконав семирічний план розвитку тваринництва. З 1950 по 1967 рік кількість корів збільшилася майже в 23 рази і досягла 186 го лів, а валовий надій молока за цей період зріс більш як у 40 разів і становить 2729 цнт. На кожні 100 га угідь його вироблено по 156 цнт. Передова доярка кол госпу комуніст В. Сойма за високі надої молока від закріплених корів нагороджена орденом «Знак Пошани».
В умовах Колочави найбільш перспективною галуззю тваринництва є вівчарство. Наприкінці 1967 року в колгоспі налічувалося 1410 овець.
Значних успіхів домігся колгосп і в зміцненні кормової бази. В 1966 році з кожного гектара природних сіножатей було зібрано по 18 цнт сіна, а валовий збір сіна по колгоспу досяг 10 800 центнерів.
Орні землі використовуються в колгоспі для вирощування в основному картоплі та інших кормових культур, які дають тут непогані врожаї. Наприклад,
Колочава
Сторінка 5 з 7
селі, крім кількох чиновників, не було. Незважаючи на наявність закону про обов'язкову початкову освіту, майже третина бідних колочавських дітей, не маючи взуття та одягу, а також через велику відстань до шкіл, що були в центрі села, не могла відвідувати заняття й залишалася поза школою, а близько 70 проц. дорослого населення було неписьменним.Угорські фашисти, окупувавши село у 1939 році, запровадили режим кривавого терору. Вони розстрілювали жителів села, відправляли в примусові
Комуністична організація була загнана в глибоке підпілля. Але комуністи не припиняли боротьби проти фашистів. Під їх керівництвом колочавці чинили впертий опір окупантам, допомагали місцевим партизанам, що діяли на території району. Багато колочавців пробиралися через ліси і гори в Радянський Союз. Під час Великої Вітчизняної війни близько 20 чол. з них влилися до Чехословацького корпусу і брали участь у боротьбі проти фашистських загарбників, а частина вступила до партизанських загонів на Україні. У партизанському з'єднанні С. А. Ковпака хоробро билися з ворогами колочавці Федір Пішта і Андрій Барна.
25 жовтня 1944 року колочавці з почуттям глибокої вдячності зустрічали своїх визволителів - героїчну Червону Армію. У ці незабутні дні сто кращих синів Колочави пішли добровільно на фронт і взяли участь у завершальних боях за визволення Чехословаччини й Польщі та в остаточному розгромі гітлерівської Німеччини. Багато з них повернулися в село з урядовими нагородами - орденами і медалями.
В кінці жовтня 1944 року в Колочаві було обрано Народний комітет в складі чол., до якого ввійшли кращі представникщ села - комуністи і безпартійні: М. Беца, Д. Іваниш, П. Драч, М. Шоля, Ф. Воринка та інші. Головою Народного комітету був обраний І. Банга.
М. Вецу, М, Дербака, І. Ледноя та П. Драча односельчани обрали представниками на І з'їзд Народних комітетів Закарпатської України, давши їм наказ голосувати за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
В кінці 1944 року Ю. Шандор, І. Іваниш, І. Шемет та М. Сюгай почали організовувати передову молодь у комсомольську організацію, яка стала бойовим помічником комуністів у здійсненні соціалістичних перетворень.
Велику допомогу по ліквідації наслідків фашистської окупації жителям Колочави подала Червона Армія. Всім сім'ям добровольців було виділено по 100 кг, а решті селян-бідняків - по 25-50 кг пшениці. В село прибули кваліфіковані педагоги та медичні працівники із східних областей Радянської України. Вовн багато зробили для того, щоб «село XI сторіччя», як назвав Колочаву Іван Ольбрахт, стало на шлях нового життя.
Весною 1945 року мія біднотою були розподілені церковні та куркульські землі. Створилася земельна громада, яку очолив Д. Беца. Вона допомагала бідноті, що не мала тягла, стежила за правильним землекористуванням і розподілом землі, виділяла ділянки під нове будівництво.
Влітку 1948 року в селі виникла ініціативна група, яка почала вести підготовку до колективізації селянських господарств. До складу ініціативної груші входили М. Беца, В. Дербак, В. Драч, І. Іваниш, Д. Іваниш та інші.
Наступного року колочавці організували дві сільськогосподарські артілі: в центрі села - «Радянське Закарпаття» і в присілку Горбі - ім. Будьонного. В 1950 році було завершено колективізацію, а через два роки обидві сільгоспартілі об'єдналися в один колгосп «Радянське Закарпаття», який у 1952 році мав 4578 га землі, з них 1746 га сільськогосподарських угідь, в т. ч. орної - 75 га, природних сіножатей - 856 га, пасовищ - 792 га. Обмаль орної землі обумовила й тваринницький напрям господарства.
Парторганізація й правління скерували колгоспників на боротьбу за зміцнення колективного господарства. Комуністи і комсомольці пішли працювати на найважливіші ділянки роботи. Розпочалося будівництво тваринницьких ферм. Якщо в 1950 році колгосп мав лише одне приміщення для тварин, то нині тут є 4 корінники, 4 телятники, 8 вівчарників і чимало інших приміщень.
Колгосп рік у рік добивається зростання поголів'я великої рогатої худоби іі овець. На 2 роки раніше він виконав семирічний план розвитку тваринництва. З 1950 по 1967 рік кількість корів збільшилася майже в 23 рази і досягла 186 го лів, а валовий надій молока за цей період зріс більш як у 40 разів і становить 2729 цнт. На кожні 100 га угідь його вироблено по 156 цнт. Передова доярка кол госпу комуніст В. Сойма за високі надої молока від закріплених корів нагороджена орденом «Знак Пошани».
В умовах Колочави найбільш перспективною галуззю тваринництва є вівчарство. Наприкінці 1967 року в колгоспі налічувалося 1410 овець.
Значних успіхів домігся колгосп і в зміцненні кормової бази. В 1966 році з кожного гектара природних сіножатей було зібрано по 18 цнт сіна, а валовий збір сіна по колгоспу досяг 10 800 центнерів.
Орні землі використовуються в колгоспі для вирощування в основному картоплі та інших кормових культур, які дають тут непогані врожаї. Наприклад,
Дивиться також інші населені пункти району:
- Лісковець
- Торунь
- Синевирська Поляна
- Синевир
- Річка
- Репинне
- Присліп
- Новоселиця
- Нижній Студений
- Негровець
- Майдан
- Лозянський
- Келечин
- Ізки
- Голятин
- Вучкове
- Буковець
- Пилипець