Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В січні 1938 року О. Борканюк провів збори робітників Перечинського заводу. Присутні заявили рішучий протест проти війни і фашизму. В лютому
1938 року в Перечині відбулися великі виступи робітників та селян. Вони вимагали підвищення заробітної плати, припинення екзекуцій, навчання дітей рідною українською мопою. Населення відмовлялося сплачувати державні податки. Серед робітників Перечинського лісохімзаводу все більше поширювалися ідеї пролетарського інтернаціоналізму. Під час першотравневої демонстрації в 1938 році вони проголошували лозунги «Хай живе республіка Іспанія!», збирали кошти для підтримки героїчного іспанського народу в його боротьбі проти фашистських заколотників.
В 1920-30-х роках населення Перечина зростало повільно. Якщо в 1930 році налічувалося 2581 чол., то в 1940 році - 2693 чол. Як і раніше, не було тут лікарні, і доводилося звертатися за медичною допомогою аж до Ужгорода. Лікарі були приватні і недоступні бідноті. Крім початкової школи, в 1920-х роках з'явилася горожанська школа, а в 1930-х роках у зв'язку з посиленням чехізації в Перечині було створено чеські горожанську і початкову школи (хоч чеського населення в селі було 427 чол. з 2581). У горожанській школі навчалося 266 учнів, здебільшого діти заможних батьків. У 1938 році у школах села працювало 18 вчителів.
15 березня 1939 року в Перечин вступили хортистські війська. Почались тяжкі роки фашистського терору. Партійна організація Перечинського округу на чолі з І. І. Кедюличем змушена була піти в підпілля. Місцем збору комуністів стали навколишні ліси. За період окупації фашистські головорізи за активною допомогою
зрадників кинули в концентраційні табори 160 жителів Перечина. Про пережито у в'язниці підпільниця Юлія Пекар згадує: «Коли дуже сильно били, у мене йшла ротом піна, і тоді давали води, питаючи, чи бачу я Москву... Я говорила, що у мене є діти, а вони казали, що їх треба знищити, задушити, бо вони більшовицької крові».
Окупанти створили у Перечині справжню катівню. В травні 1942 року вони перетворили на в'язницю приміщення горожанської школи і військової казарми, куди кинули близько 600 чоловік. Серед ув'язнених були О. Борканюк, В. Попович. І. Кормош, Д. Попович та інші активні комуністи.
Трудящі Перечина чинили опір окупантам: ухилялися від служби у ворожій армії, втікали до Радянського Союзу, нападали на карателів, псували зв'язок тощо. Військовий комендант Перечинського лісохімзаводу доносив, що значна частиш особового складу охоронних батальйонів «є повністю політично ненадійною, вона навіть складається з комуністично настроєних русинів, ці солдати краще застосували б вручену їм зброю проти мадьярів, ніж проти руських!». Тільки в 1940 році в Перечині було віддано до суду кілька юнаків за спробу таємно перейти через кордон на територію СРСР.
Організаторами і натхненниками антифашистської боротьби були комуністи. За дорученням крайкому партії П. Сірко ще в 1939 році налагодив роботу підпільних організацій в Ужгородському і Перечинському округах. З наступом Червоної Армії партизанська боротьба в Карпатах ставала більш масовою. В 1944 році партизани встановили контакт з підпільними антифашистськими групами та організаціями Перечинського і Великоберезнянського округів та з штабом 4-го Українського фронту через розвідників-закарпатців А. Когутка і В. Кучерявого. Активну участь у партизанському загоні В. П. Русина брав І. В. Шикула, а М. Ф. Явчик переховувала рацію. Жителі Перечина постачали партизанів ліками, продуктами та боєприпасами.
27 жовтня 1944 року частини 24 стрілецької дивізії визволили Перечин від фашистських окупантів. Трудящі радісно вітали радянських воїнів. 88 жителів села вступили добровольцями в Червону Армію, серед них В. Сивохоп, Ю. Зизич, М. Янкович, М. Штефаняк, І. Боднар та інші. Командування Червоної Армії подавало трудящим всіляку допомогу. В січні 1945 року, наприклад, було виділено 3500 кг гасу, бідняки одержували картоплю, хліб тощо. Особливою турботою оточували сім'ї добровольців Червоної Армії.
З перших днів визволення трудящі Перечина виявили одностайну волю - возз'єднатися з Радянською Україною. Таке ж рішення прийняли збори робітників лісохімзаводу 17 листопада 1944 року. В селі був створений Народний комітет на чолі з Ю. В. Горкавцем. Народна влада націоналізувала 40 га церковної землі та землю зрадників, що підтримували окупантів, якою наділила бідняків та сім'ї добровольців Червоної Армії.
В січні 1945 року Народна Рада Закарпатської України націоналізувала Перечинський лісохімзавод. Запрацювали на повну потужність електричні мотори, задиміли заводські труби, і потекли в цистерни оцтова кислота, спирт, ацетон, дьоготь, ацетонове масло тощо. На кінець року тут працювало 748 чол. Тоді ж у Перечині було збудовано цегельний завод.
Перечин
Сторінка 5 з 8
та навколишніх селах налічувалося 784 безробітні, з них лише 6 одержували незначну допомогу.В січні 1938 року О. Борканюк провів збори робітників Перечинського заводу. Присутні заявили рішучий протест проти війни і фашизму. В лютому
В 1920-30-х роках населення Перечина зростало повільно. Якщо в 1930 році налічувалося 2581 чол., то в 1940 році - 2693 чол. Як і раніше, не було тут лікарні, і доводилося звертатися за медичною допомогою аж до Ужгорода. Лікарі були приватні і недоступні бідноті. Крім початкової школи, в 1920-х роках з'явилася горожанська школа, а в 1930-х роках у зв'язку з посиленням чехізації в Перечині було створено чеські горожанську і початкову школи (хоч чеського населення в селі було 427 чол. з 2581). У горожанській школі навчалося 266 учнів, здебільшого діти заможних батьків. У 1938 році у школах села працювало 18 вчителів.
15 березня 1939 року в Перечин вступили хортистські війська. Почались тяжкі роки фашистського терору. Партійна організація Перечинського округу на чолі з І. І. Кедюличем змушена була піти в підпілля. Місцем збору комуністів стали навколишні ліси. За період окупації фашистські головорізи за активною допомогою
зрадників кинули в концентраційні табори 160 жителів Перечина. Про пережито у в'язниці підпільниця Юлія Пекар згадує: «Коли дуже сильно били, у мене йшла ротом піна, і тоді давали води, питаючи, чи бачу я Москву... Я говорила, що у мене є діти, а вони казали, що їх треба знищити, задушити, бо вони більшовицької крові».
Окупанти створили у Перечині справжню катівню. В травні 1942 року вони перетворили на в'язницю приміщення горожанської школи і військової казарми, куди кинули близько 600 чоловік. Серед ув'язнених були О. Борканюк, В. Попович. І. Кормош, Д. Попович та інші активні комуністи.
Трудящі Перечина чинили опір окупантам: ухилялися від служби у ворожій армії, втікали до Радянського Союзу, нападали на карателів, псували зв'язок тощо. Військовий комендант Перечинського лісохімзаводу доносив, що значна частиш особового складу охоронних батальйонів «є повністю політично ненадійною, вона навіть складається з комуністично настроєних русинів, ці солдати краще застосували б вручену їм зброю проти мадьярів, ніж проти руських!». Тільки в 1940 році в Перечині було віддано до суду кілька юнаків за спробу таємно перейти через кордон на територію СРСР.
Організаторами і натхненниками антифашистської боротьби були комуністи. За дорученням крайкому партії П. Сірко ще в 1939 році налагодив роботу підпільних організацій в Ужгородському і Перечинському округах. З наступом Червоної Армії партизанська боротьба в Карпатах ставала більш масовою. В 1944 році партизани встановили контакт з підпільними антифашистськими групами та організаціями Перечинського і Великоберезнянського округів та з штабом 4-го Українського фронту через розвідників-закарпатців А. Когутка і В. Кучерявого. Активну участь у партизанському загоні В. П. Русина брав І. В. Шикула, а М. Ф. Явчик переховувала рацію. Жителі Перечина постачали партизанів ліками, продуктами та боєприпасами.
27 жовтня 1944 року частини 24 стрілецької дивізії визволили Перечин від фашистських окупантів. Трудящі радісно вітали радянських воїнів. 88 жителів села вступили добровольцями в Червону Армію, серед них В. Сивохоп, Ю. Зизич, М. Янкович, М. Штефаняк, І. Боднар та інші. Командування Червоної Армії подавало трудящим всіляку допомогу. В січні 1945 року, наприклад, було виділено 3500 кг гасу, бідняки одержували картоплю, хліб тощо. Особливою турботою оточували сім'ї добровольців Червоної Армії.
З перших днів визволення трудящі Перечина виявили одностайну волю - возз'єднатися з Радянською Україною. Таке ж рішення прийняли збори робітників лісохімзаводу 17 листопада 1944 року. В селі був створений Народний комітет на чолі з Ю. В. Горкавцем. Народна влада націоналізувала 40 га церковної землі та землю зрадників, що підтримували окупантів, якою наділила бідняків та сім'ї добровольців Червоної Армії.
В січні 1945 року Народна Рада Закарпатської України націоналізувала Перечинський лісохімзавод. Запрацювали на повну потужність електричні мотори, задиміли заводські труби, і потекли в цистерни оцтова кислота, спирт, ацетон, дьоготь, ацетонове масло тощо. На кінець року тут працювало 748 чол. Тоді ж у Перечині було збудовано цегельний завод.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Турички
- Туриця
- Тур’ї Ремети
- Тур’я Поляна
- Тур’я Пасіка
- Тур’я Бистра
- Сімер
- Новоселиця
- Зарічеве
- Ворочеве
- Вільшинки
- Порошкове
- Дубринич