Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
селян), «канторський гріш» (податок на утримання дяка, півцевчителя) та інші побори. Крімітого, вони здавали панові щороку 12 курей, 12 яєць, 1-2 гуски, 1 іцу масла, 1/2 іци меду, десяту свиню або корову, дев'яту частину врожаю і вина тощо. Панщина дорівнювала 3 дням на два тижні. Селяни обробляли панську землю, возили зерно й іншу продукцію до Ужгорода тощо.
Посилення феодального гноблення викликало нові виступи селян Невицького. Окремі з них перебували в повстанських загонах Беци, Пастеляка та інших ватажків, які в 90-х роках XVII століття здійснили десятки нападів на маєтки ужанської шляхти. Брали вони активну участь і у визвольній війні 1703-1711 pp., зокрема штурмували Ужгород. Відомо, наприклад, що у створеній Ференцом II Ракоці кріпосній сторожі в Ужгородському замку, захопленому повстанцями, був Янко Фирцак з Невицького. Інші селяни не раз бували в загонах повстанців-куруців або подавали їм різну допомогу.
Після поразки визвольної війни 1703-1711 pp. наступила люта реакція, спалахнув голод, внаслідок чого багато селян Невицького розбіглося. За переписом 1720 року, в селі проживало всього 18 родин з наділом і 2 родини новопоселенців. (В їх користуванні було 103 коблики орної землі і деяка кількість сінокосів.
Власник Ужгородської домінії граф М. Верчені, один з активних прихильників керівника визвольної війни Ф. Ракоці, після поразки втік у Польщу, а його маєтки були конфісковані й передані казні. З них утворилася Ужгородська державна (королівська) домінія, до складу якої входило й Невицьке. В домінії почали різко зростати різні данини й повинності селян, не говорячи вже про військові контрибуції.
Все це змушувало селян тікати в інші села (експлуатація новопоселенців була меншою, адже їм давався певний час на розведення господарства). В 1730-1740 pp. можна було зустріти селян Невицького в Клячановому, Киблярах, Радванці та інших селах.
В Невицькому в 1738 році з'являється церковна парафія. Тепер селяни змушені були обробляти й попівську землю (10 кобликів), а також платити по 1 віку зерна, не рахуючи високих поборів за церковні треби (від 1/2 до 4 флоринів).
В другій половині XVIII століття з допомогою королівської урбаріальної реформи було зроблено спробу урегулювання повинностей селян.
Після 1772 року селяни, що не мали тягла, відбували 104-денну панщину (з цілого селянського наділу), а з тяглом - 52-денну. Залишалися і натуральні та грошові данини (кухонна данина: 4 курей, 12 яєць, 1 гальба масла на рік; 3 снопи конопель; чинш - по 1 золотому два рази на рік і т. д.).
Проте дуже швидко розміри цих «обмежених» (а насправді - збільшених) повинностей почали зростати, а земельні наділи - зменшуватись. Архівні дані свідчать про зростаюче обезземелення селян (особливо протягом другої половини XVIII століття). В селі Невицькому на початку XIX століття на одне господарство припадало в середньому по 0,13 наділу. Панщина в 1803 році вже становила 21 тиждень на рік.
Не маючи достатньої кількості землі, жителі села Невицького займалися домашнім ремеслом, йшли на сезонні заробітки. В 80-90-х роках XVIII століття за робочий день (від зорі до зорі) платили косареві - 17 крейцерів. Цих грошей, звичайно, не вистачало і на півголодне існування, не говорячи вже про інші потреби селян і їх господарств. Не випадково примітивна техніка обробітку землі (дерев'яний плуг, соха й мотика) існувала тут і в XIX столітті.
Невицьке у XVIII столітті не мало ніяких засобів для переробки сільськогоподарської продукції. Селяни сіяли в основному озиму і яру пшеницю та кукурудзу, збирали в лісі горіхи й сливи. Врожаї зернових через неякісний обробіток землі були мізерними.
Про тяжке становище селян у цей час розповідають прислів'я і приказки, зібрані І. Югасевичем, півцевчителем Невицького, і вміщені в написаних ним «Календарях греко-руських ... на сто літ сочиненних». Одна з них, зокрема, говорить: «Гніже, коли єсь мі дав зуби, дай же мі і хліба».
В першій половині XIX століття повинності кріпосних селян ще більше зростають. У 1829 році селяни Невицького відпрацювали на різних роботах на користі, Ужгородської казенної домінії 2652 дні панщини без тягла і 1235,5 дня з тяглом, тобто більше 3 днів на тиждень з кожного наділу. Кріпаки відбували панщщгу на рубанні лісу, вивозі його до річки і сплаві, виробництві дранки, дощок, клепок тощо. Обслуговували селяни й так звані будні майдани (де виготовлявся потав і та інші продукти переробки лісу), що належали домінії. Збільшились натуральні й грошові побори.
Невицьке
Сторінка 2 з 7
Повинності селян складалися з різних грошових і натуральних поборів та безплатних робіт. Кріпаки платили двічі на рік грошову ренту (близько 2 флоринів), тричі на рік - так звану суху корчму (податок на тих, хто не купував спиртних напоїв з панського шинку, пізніше поширений на всіх Посилення феодального гноблення викликало нові виступи селян Невицького. Окремі з них перебували в повстанських загонах Беци, Пастеляка та інших ватажків, які в 90-х роках XVII століття здійснили десятки нападів на маєтки ужанської шляхти. Брали вони активну участь і у визвольній війні 1703-1711 pp., зокрема штурмували Ужгород. Відомо, наприклад, що у створеній Ференцом II Ракоці кріпосній сторожі в Ужгородському замку, захопленому повстанцями, був Янко Фирцак з Невицького. Інші селяни не раз бували в загонах повстанців-куруців або подавали їм різну допомогу.
Після поразки визвольної війни 1703-1711 pp. наступила люта реакція, спалахнув голод, внаслідок чого багато селян Невицького розбіглося. За переписом 1720 року, в селі проживало всього 18 родин з наділом і 2 родини новопоселенців. (В їх користуванні було 103 коблики орної землі і деяка кількість сінокосів.
Власник Ужгородської домінії граф М. Верчені, один з активних прихильників керівника визвольної війни Ф. Ракоці, після поразки втік у Польщу, а його маєтки були конфісковані й передані казні. З них утворилася Ужгородська державна (королівська) домінія, до складу якої входило й Невицьке. В домінії почали різко зростати різні данини й повинності селян, не говорячи вже про військові контрибуції.
Все це змушувало селян тікати в інші села (експлуатація новопоселенців була меншою, адже їм давався певний час на розведення господарства). В 1730-1740 pp. можна було зустріти селян Невицького в Клячановому, Киблярах, Радванці та інших селах.
В Невицькому в 1738 році з'являється церковна парафія. Тепер селяни змушені були обробляти й попівську землю (10 кобликів), а також платити по 1 віку зерна, не рахуючи високих поборів за церковні треби (від 1/2 до 4 флоринів).
В другій половині XVIII століття з допомогою королівської урбаріальної реформи було зроблено спробу урегулювання повинностей селян.
Після 1772 року селяни, що не мали тягла, відбували 104-денну панщину (з цілого селянського наділу), а з тяглом - 52-денну. Залишалися і натуральні та грошові данини (кухонна данина: 4 курей, 12 яєць, 1 гальба масла на рік; 3 снопи конопель; чинш - по 1 золотому два рази на рік і т. д.).
Проте дуже швидко розміри цих «обмежених» (а насправді - збільшених) повинностей почали зростати, а земельні наділи - зменшуватись. Архівні дані свідчать про зростаюче обезземелення селян (особливо протягом другої половини XVIII століття). В селі Невицькому на початку XIX століття на одне господарство припадало в середньому по 0,13 наділу. Панщина в 1803 році вже становила 21 тиждень на рік.
Не маючи достатньої кількості землі, жителі села Невицького займалися домашнім ремеслом, йшли на сезонні заробітки. В 80-90-х роках XVIII століття за робочий день (від зорі до зорі) платили косареві - 17 крейцерів. Цих грошей, звичайно, не вистачало і на півголодне існування, не говорячи вже про інші потреби селян і їх господарств. Не випадково примітивна техніка обробітку землі (дерев'яний плуг, соха й мотика) існувала тут і в XIX столітті.
Невицьке у XVIII столітті не мало ніяких засобів для переробки сільськогоподарської продукції. Селяни сіяли в основному озиму і яру пшеницю та кукурудзу, збирали в лісі горіхи й сливи. Врожаї зернових через неякісний обробіток землі були мізерними.
Про тяжке становище селян у цей час розповідають прислів'я і приказки, зібрані І. Югасевичем, півцевчителем Невицького, і вміщені в написаних ним «Календарях греко-руських ... на сто літ сочиненних». Одна з них, зокрема, говорить: «Гніже, коли єсь мі дав зуби, дай же мі і хліба».
В першій половині XIX століття повинності кріпосних селян ще більше зростають. У 1829 році селяни Невицького відпрацювали на різних роботах на користі, Ужгородської казенної домінії 2652 дні панщини без тягла і 1235,5 дня з тяглом, тобто більше 3 днів на тиждень з кожного наділу. Кріпаки відбували панщщгу на рубанні лісу, вивозі його до річки і сплаві, виробництві дранки, дощок, клепок тощо. Обслуговували селяни й так звані будні майдани (де виготовлявся потав і та інші продукти переробки лісу), що належали домінії. Збільшились натуральні й грошові побори.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Ярок
- Яворове
- Худльове
- Холмок
- Холмець
- Тарнівці
- Струмківка
- Соломонове
- Соловка
- Ратівці
- Пацканьове
- Оноківці
- Мінеральне
- Мала Добронь
- Коритняни
- Комарівці
- Кибляри
- Ірлява
- Дібрівка
- Горяни
- Глибоке
- Галоч
- Великі Лази
- Великі Геївці
- Баранинці
- Чоп
- Середнє