Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
селянам було надано 1069 гольдів6, тобто одну дев'яту всіх земельних угідь села. Селяни одержали найбільш непридатні землі. Ще в 1866 році жителі Ставного та інших 15 верховинських сіл Ужанської жупи просили короля створити спеціальну комісію, яка переглянула б комасацію, виходячи з місцевих умов, адже проведене розмежування землі ставить під загрозу їх існування.
Неможливість прожити з власного господарства й безземелля примушували селян шукати інших засобів існування. Багато з них працювало на лісорозробках, але не всі могли знайти застосування своїм рукам. Наприклад, у 1897 році в Ставному шукали будь-якої роботи хоч би за форинт у день 150 чоловік.
В селі діяла тільки початкова школа, заснована ще в 1814 році, яку на початку XX століття відвідувало 114 дітей. Будь-яких форм медичної допомоги в Ставному не було аж до 1918 року.
В другій половині XIX століття у Ставному збудовано лісопильний завод, власниками якого були Грюнвальд, Шіфер та інші. На заводі, поряд з працею чоловіків, широко використовувалась праця жінок і підлітків. Робітники-чоловіки переважно заготовляли ліс, працювали на пилорамах та верстатах, жінки виносили тирсу, підлітки сортували та складали дошки, бруски тощо. Робочий день починався о 6 годині ранку і продовжувався до 9 вечора. За техніку безпеки ніхто
не турбувався - травми та каліцтва були частими явищами. Робітники одержували мізерну плату. На лісопилці заробляли за день 25-30 крейцерів, а на лісорозробках - від 5 до 20 крейцерів. Часто штрафували робітників за брак в роботі, спізнення, за куріння на робочому місці та ін. Були випадки, коли робітник одержував тільки половину зароблених грошей або й зовсім не одержував їх. Ще більш тяжким було становище жінок та підлітків, які, працюючи нарівні з чоловіками, одержували лише половину плати. Не дивлячись на те, що підприємці утримували із заробітку певну суму грошей для надання допомоги при нещасних випадках, ніхто з робітників її ніколи не діставав. Наприклад, в червні 1898 року на розробках лісу загинув робітник Сивак. Після нього сиротами залишилось 4 дітей. Вдова декілька разів зверталась по допомогу до адміністрації, але так і не одержала її.
Виступаючи проти свавілля капіталістів, робітники використовували найчастіше страйкову боротьбу. Одноденний страйк солідарності робітників Ставного з ужгородськими робітниками відбувся в 1903 році. «Коли ми дізналися про страйк 450 робітників ужгородської фабрики «Мундус»,- згадує робітник-пенсіонер Д. Лупей, - ми були солідарні з ними, хоч на роботу вийшли, але жоден робітник не працював у цей день». У квітні 1904 року відбувся страйк на будівництві залізниці Великий Березний-Ужок. Разом з будівниками залізниці Ужоцький перевал- Самбір, робітниками з Галичини, що припинили роботу, добиваючись підвищення зарплати, число страйкарів досягло 7-8 тис. чол. Мешканці Ставного, що працювали тут, теж брали участь у боротьбі. Розмах страйку перелякав місцеві власті. Ноші побоювалися, що робітники застосують динаміт, який використовували на будівництві в горах. Тому на придушення виступу було направлено 600 солдатів з Великого Березного, а в Ужгороді підготовлено ще роту солдат і сотню кінноти. В таких умовах страйкарі мусили припинити боротьбу. Невеликі виступи народних мас Ужапської долини у вигляді протестів, відмовлення платити податки відбулися і в 1912 році.
Становище населення Ставного особливо погіршилося в роки першої світової війки. В кінці вересня 1914 року розпочалися бої за Ужоцький перевал. Зокрема, 24 вересня російські війська зайняли с. Ужок, а 27 вересня бої розгорнулися біля Жорнани і Ставного. Нарешті 14 жовтня російські частини 8-ї армії після упертих боїв зайняли Ужоцький перевал, вступили на територію Закарпаття і дійшли до
села Костритш. І хоч через деякий час їм довелося відійти, все ж росіяни справили велике враження на населення краю. Воно радісно вітало своїх братів, всіляко їм допомагало продовольством, транспортом, вказувало дорогу в горах тощо. У відповідь на це австро-угорські власті і жандармерія після відходу російських військ вчинили розправу над населенням. Більшість чоловіків із Ставного була мобілізована до армії. Солдати грабували населення, реквізували хліб, худобу, фураж тощо. По Великоберезнянському округу було пограбовано майна на 154 тис. австрійських крон. Зростали й державні податки. Тільки за один 1917 рік вони збільшилися на Ужаніцині в 4,3 раза.
Боротьба трудящих Закарпаття стала ще активнішою, коли в Росії перемогла пролетарська революція. Ідеї Великої Жовтневої соціалістичної революції поширювалися на Закарпатті передовими робітниками та колишніми військовополоненими, що повернулися з Росії. Жителі Ставного Г. М. Стена, О. І. Данкулич, О. І. Лангнізер, С. Г. Фаркапі та ін. брали участь або були
Ставне
Сторінка 2 з 7
Згідно статистичних даних, у Ставному на початку 70-х років XIX століття нараховувалося 88 господарств, яким належало 57 коней, 309 голів великої рогатої худоби, 25 свиней. Із 9686 гольдів землі після комасації в 1874 році Неможливість прожити з власного господарства й безземелля примушували селян шукати інших засобів існування. Багато з них працювало на лісорозробках, але не всі могли знайти застосування своїм рукам. Наприклад, у 1897 році в Ставному шукали будь-якої роботи хоч би за форинт у день 150 чоловік.
В селі діяла тільки початкова школа, заснована ще в 1814 році, яку на початку XX століття відвідувало 114 дітей. Будь-яких форм медичної допомоги в Ставному не було аж до 1918 року.
В другій половині XIX століття у Ставному збудовано лісопильний завод, власниками якого були Грюнвальд, Шіфер та інші. На заводі, поряд з працею чоловіків, широко використовувалась праця жінок і підлітків. Робітники-чоловіки переважно заготовляли ліс, працювали на пилорамах та верстатах, жінки виносили тирсу, підлітки сортували та складали дошки, бруски тощо. Робочий день починався о 6 годині ранку і продовжувався до 9 вечора. За техніку безпеки ніхто
не турбувався - травми та каліцтва були частими явищами. Робітники одержували мізерну плату. На лісопилці заробляли за день 25-30 крейцерів, а на лісорозробках - від 5 до 20 крейцерів. Часто штрафували робітників за брак в роботі, спізнення, за куріння на робочому місці та ін. Були випадки, коли робітник одержував тільки половину зароблених грошей або й зовсім не одержував їх. Ще більш тяжким було становище жінок та підлітків, які, працюючи нарівні з чоловіками, одержували лише половину плати. Не дивлячись на те, що підприємці утримували із заробітку певну суму грошей для надання допомоги при нещасних випадках, ніхто з робітників її ніколи не діставав. Наприклад, в червні 1898 року на розробках лісу загинув робітник Сивак. Після нього сиротами залишилось 4 дітей. Вдова декілька разів зверталась по допомогу до адміністрації, але так і не одержала її.
Виступаючи проти свавілля капіталістів, робітники використовували найчастіше страйкову боротьбу. Одноденний страйк солідарності робітників Ставного з ужгородськими робітниками відбувся в 1903 році. «Коли ми дізналися про страйк 450 робітників ужгородської фабрики «Мундус»,- згадує робітник-пенсіонер Д. Лупей, - ми були солідарні з ними, хоч на роботу вийшли, але жоден робітник не працював у цей день». У квітні 1904 року відбувся страйк на будівництві залізниці Великий Березний-Ужок. Разом з будівниками залізниці Ужоцький перевал- Самбір, робітниками з Галичини, що припинили роботу, добиваючись підвищення зарплати, число страйкарів досягло 7-8 тис. чол. Мешканці Ставного, що працювали тут, теж брали участь у боротьбі. Розмах страйку перелякав місцеві власті. Ноші побоювалися, що робітники застосують динаміт, який використовували на будівництві в горах. Тому на придушення виступу було направлено 600 солдатів з Великого Березного, а в Ужгороді підготовлено ще роту солдат і сотню кінноти. В таких умовах страйкарі мусили припинити боротьбу. Невеликі виступи народних мас Ужапської долини у вигляді протестів, відмовлення платити податки відбулися і в 1912 році.
Становище населення Ставного особливо погіршилося в роки першої світової війки. В кінці вересня 1914 року розпочалися бої за Ужоцький перевал. Зокрема, 24 вересня російські війська зайняли с. Ужок, а 27 вересня бої розгорнулися біля Жорнани і Ставного. Нарешті 14 жовтня російські частини 8-ї армії після упертих боїв зайняли Ужоцький перевал, вступили на територію Закарпаття і дійшли до
села Костритш. І хоч через деякий час їм довелося відійти, все ж росіяни справили велике враження на населення краю. Воно радісно вітало своїх братів, всіляко їм допомагало продовольством, транспортом, вказувало дорогу в горах тощо. У відповідь на це австро-угорські власті і жандармерія після відходу російських військ вчинили розправу над населенням. Більшість чоловіків із Ставного була мобілізована до армії. Солдати грабували населення, реквізували хліб, худобу, фураж тощо. По Великоберезнянському округу було пограбовано майна на 154 тис. австрійських крон. Зростали й державні податки. Тільки за один 1917 рік вони збільшилися на Ужаніцині в 4,3 раза.
Боротьба трудящих Закарпаття стала ще активнішою, коли в Росії перемогла пролетарська революція. Ідеї Великої Жовтневої соціалістичної революції поширювалися на Закарпатті передовими робітниками та колишніми військовополоненими, що повернулися з Росії. Жителі Ставного Г. М. Стена, О. І. Данкулич, О. І. Лангнізер, С. Г. Фаркапі та ін. брали участь або були
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорноголова
- Ужок
- Тихий
- Стужиця
- Стричава
- Сіль
- Розтоцька Пастіль
- Малий Березний
- Лубня
- Кострина
- Загорб
- Забрідь
- Волосянка
- Вишка
- Верховина Бистра
- Буківцеве