Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
В 1937 році з ініціативи комуністів у Великому Березному відбулася маніфестація проти загрози фашизму і нової війни. В ній взяло участь близько 4000 трудящих Беликоберезнянського округу. На зборах було вирішено розпочати збір коштів на користь республіканської Іспанії. Незважаючи на злиденність свого становища, трудящі віддавали останні гроші, щоб допомогти республіканцям у боротьбі з фашизмом. Всього було зібрано понад 5 тис. крон. 17 комуністів і комсомольців добровільно поїхали захищати республіканську Іспанію. Серед них Л. Рот, С. Габерман, Ю. Лович та інші.
У зв'язку з наближенням другої світової війни і підготовкою до неї буржуазний чехословацький уряд набагато зменшив, а місцями - повністю припинив фінансування місцевих органів. Таке становище було і у Великому Березному. За бюджетом на 1938 рік, для покриття всіх витрат Великому Березному потрібно було 337,8 тис. крон. Уряд асигнував тільки 90 тисяч. Решту необхідних коштів повніші були зібрати за рахунок податків. Місцеві органи влади встановили 125 проц. надбавки на податок з будинків і 400 проц. на інші види податків, що становило біля 200 тис. крон. Ця сума лягла на плечі трудящих.
16 січня 1938 року на конференції селян Великого Березного, що проходила під керівництвом комуністів, учасники виробили протест урядові проти посилення економічного і політичного гніту. У прийнятій резолюції селяни вимагали заборонити будь-які екзекуції, тягар податкового гніту перекласти на плечі монополістів, надати допомогу безробітним, забезпечити малоземельних і безземельних селян землею, зняти псі кари, накладені за малі політичні і господарські провини.
В частині Закарпаття, куди входив і Великий Березний, в 1938 році був встановлений фашистський режим А. Волошина і проголошена так звана «Карпатська країна». Але уряд А. Волошина проіснував недовго.
17 березня 1939 року хортистські окупанти зайняли Великий Березний. Комуністи змушені були піти в підпілля. З перших днів окупації в селі почало діяти територіальне підпільне керівництво, яке розіслало організаторів руху по селах і підтримувало тісний зв'язок з І. Докотою, а також з Ужгородським партійним комітетом. Активісти партії Михайло Затворницький, Микола Пекар, Андрій Домище, Єие Дебович, Герман Якубович, Василь Семйон, Давид Шенбергер, Соломон Симкович, Петро Джанда, Карл Гефнер, Василь Химич створювали підпільні організації в окрузі, проводили нелегальні збори. Організовувати підпільний рух доводилося в умовах жорстоких репресій і розгулу фашистської реакції. Тільки протягом одного березневого дня 1940 року угорські жандарми заарештували 16 комуністів села. Серед них були М. Готра, В. В. Гулей, І. І. Пілат, В. Юричка та інші.
Недивлячись на терор, в день Міжнародної солідарності трудящих - 1 Травня 1939 року - в селі з'явились листівки із словами: «Геть окупантів!», «Смерть Хорті!», на парканах і громадських будинках було намальовано червоні п'ятикутні зірки.
Взимку 1942 року арешти почастішали. Людей почали ув'язнювати навіть за найменший вияв симпатій до комуністів. У квітні схопили на роботі Рудольфа Вінера, активного молодого комуніста, одного з організаторів підпілля. До в'язниці, були кинуті жінка секретаря Великоберезнянського окружкому Юлія Пекар та Михайло Шенбергер. У в'язницю через деякий час потрапили також Іван Планчнк, Соломон Симкович, Олексій Ленько, Давид Шенбергер, Герман Якубович. Після страшних катувань військовий трибунал засудив І. Планчака, Р. Вінера, С. Симковича, О. Денька, Д. Шенбергера, Г. Якубовича до смертної кари через повішення. 31 липня 1942 року вирок було здійснено на подвір'ї військової казарми в Ужгороді. Близько 800 чол. було кинуто до концтаборів та трудових батальйонів. Комуністи, які не були викриті жандармерією, продовжували активну підпільну роботу, мобілізовували маси на боротьбу проти окупантів.
Ще в перші роки окупації частина революційно настроєної молоді Великого Березного, щоб не служити і не підкорятися фашистам, покинула рідне село й емігрувала в Радянський Союз. Між ними були Ю. Молнар, І. Караман, Ю. Боролич, І. Ганусин, М. Боролич. Підчас Великої Вітчизняної війни більшість з них зі зброєю в руках боролася проти фашистів у лавах Чехословацького корпусу.
Поява партизанських десантів у 1944 році в Великоберезнянській окрузі підняла на активну боротьбу сотні трудящих. В ряди народних месників вступило багато й великоберезнянців, інші допомагали партизанам продовольством, одягом, передавали відомості про дислокацію ворожих військ. Невеличкі загони незабаром переросли в партизанські з'єднання. Одне з них під командуванням О. В. Тканка успішно здійснювало бойові операції на шосейній і залізничній лініях Ужгород - Волосянка. На залізниці
Великий Березний
Сторінка 4 з 7
«Ви ситі, а ми - голодні. Дайте нам хліба! Ми голодні прийшли самі, а завтра прийдемо з дітьми та жінками, залишимо їх тут. А ви старайтесь про них! Голод і злидні натисли до крайності». В 1937 році з ініціативи комуністів у Великому Березному відбулася маніфестація проти загрози фашизму і нової війни. В ній взяло участь близько 4000 трудящих Беликоберезнянського округу. На зборах було вирішено розпочати збір коштів на користь республіканської Іспанії. Незважаючи на злиденність свого становища, трудящі віддавали останні гроші, щоб допомогти республіканцям у боротьбі з фашизмом. Всього було зібрано понад 5 тис. крон. 17 комуністів і комсомольців добровільно поїхали захищати республіканську Іспанію. Серед них Л. Рот, С. Габерман, Ю. Лович та інші.
У зв'язку з наближенням другої світової війни і підготовкою до неї буржуазний чехословацький уряд набагато зменшив, а місцями - повністю припинив фінансування місцевих органів. Таке становище було і у Великому Березному. За бюджетом на 1938 рік, для покриття всіх витрат Великому Березному потрібно було 337,8 тис. крон. Уряд асигнував тільки 90 тисяч. Решту необхідних коштів повніші були зібрати за рахунок податків. Місцеві органи влади встановили 125 проц. надбавки на податок з будинків і 400 проц. на інші види податків, що становило біля 200 тис. крон. Ця сума лягла на плечі трудящих.
16 січня 1938 року на конференції селян Великого Березного, що проходила під керівництвом комуністів, учасники виробили протест урядові проти посилення економічного і політичного гніту. У прийнятій резолюції селяни вимагали заборонити будь-які екзекуції, тягар податкового гніту перекласти на плечі монополістів, надати допомогу безробітним, забезпечити малоземельних і безземельних селян землею, зняти псі кари, накладені за малі політичні і господарські провини.
В частині Закарпаття, куди входив і Великий Березний, в 1938 році був встановлений фашистський режим А. Волошина і проголошена так звана «Карпатська країна». Але уряд А. Волошина проіснував недовго.
17 березня 1939 року хортистські окупанти зайняли Великий Березний. Комуністи змушені були піти в підпілля. З перших днів окупації в селі почало діяти територіальне підпільне керівництво, яке розіслало організаторів руху по селах і підтримувало тісний зв'язок з І. Докотою, а також з Ужгородським партійним комітетом. Активісти партії Михайло Затворницький, Микола Пекар, Андрій Домище, Єие Дебович, Герман Якубович, Василь Семйон, Давид Шенбергер, Соломон Симкович, Петро Джанда, Карл Гефнер, Василь Химич створювали підпільні організації в окрузі, проводили нелегальні збори. Організовувати підпільний рух доводилося в умовах жорстоких репресій і розгулу фашистської реакції. Тільки протягом одного березневого дня 1940 року угорські жандарми заарештували 16 комуністів села. Серед них були М. Готра, В. В. Гулей, І. І. Пілат, В. Юричка та інші.
Недивлячись на терор, в день Міжнародної солідарності трудящих - 1 Травня 1939 року - в селі з'явились листівки із словами: «Геть окупантів!», «Смерть Хорті!», на парканах і громадських будинках було намальовано червоні п'ятикутні зірки.
Взимку 1942 року арешти почастішали. Людей почали ув'язнювати навіть за найменший вияв симпатій до комуністів. У квітні схопили на роботі Рудольфа Вінера, активного молодого комуніста, одного з організаторів підпілля. До в'язниці, були кинуті жінка секретаря Великоберезнянського окружкому Юлія Пекар та Михайло Шенбергер. У в'язницю через деякий час потрапили також Іван Планчнк, Соломон Симкович, Олексій Ленько, Давид Шенбергер, Герман Якубович. Після страшних катувань військовий трибунал засудив І. Планчака, Р. Вінера, С. Симковича, О. Денька, Д. Шенбергера, Г. Якубовича до смертної кари через повішення. 31 липня 1942 року вирок було здійснено на подвір'ї військової казарми в Ужгороді. Близько 800 чол. було кинуто до концтаборів та трудових батальйонів. Комуністи, які не були викриті жандармерією, продовжували активну підпільну роботу, мобілізовували маси на боротьбу проти окупантів.
Ще в перші роки окупації частина революційно настроєної молоді Великого Березного, щоб не служити і не підкорятися фашистам, покинула рідне село й емігрувала в Радянський Союз. Між ними були Ю. Молнар, І. Караман, Ю. Боролич, І. Ганусин, М. Боролич. Підчас Великої Вітчизняної війни більшість з них зі зброєю в руках боролася проти фашистів у лавах Чехословацького корпусу.
Поява партизанських десантів у 1944 році в Великоберезнянській окрузі підняла на активну боротьбу сотні трудящих. В ряди народних месників вступило багато й великоберезнянців, інші допомагали партизанам продовольством, одягом, передавали відомості про дислокацію ворожих військ. Невеличкі загони незабаром переросли в партизанські з'єднання. Одне з них під командуванням О. В. Тканка успішно здійснювало бойові операції на шосейній і залізничній лініях Ужгород - Волосянка. На залізниці
Дивиться також інші населені пункти району:
- Чорноголова
- Ужок
- Тихий
- Стужиця
- Стричава
- Сіль
- Розтоцька Пастіль
- Малий Березний
- Лубня
- Кострина
- Загорб
- Забрідь
- Волосянка
- Вишка
- Верховина Бистра
- Буківцеве
- Ставне
- Люта