Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Великі Лучки

Сторінка 2 з 7
На початку XIX століття в маєтку Шенборна розпочались роботи по осушу­ванню заболочених земель. Домінія примушувала селян тут відробляти панщину. Лише протягом 1823 року на будівництві осушувального каналу селяни маєтку, в т. ч. й великолучківці, відпрацювали 11 500 днів.

Управителі маєтку графа Шенборна намагалися підкорити і лібертинів. У 1760 - 1770 роках з них почали брати десятину, потім - дев'ятину від урожаю, а з 1801 року - рогове і поденщину. Лібертини поскаржилися властям, і з Мукачевого було надіслано кілька вояків, щоб не допустити збирання дев'ятини у лібертинів. Та коли солдати пішли з села, управителі дев'ятину таки зібрали.
Справа закінчилася тим, що в 1807 році землі лібертинів були переміряні і включені до маєтку графа Шенборна, з них стали офіціально брати дев'ятину та інші повинності. Лібертини звернулися до суду з скаргою. Цей процес тягся аж до 1927 року. Хоч позовники мали підтверджені копії документів на право володіння землею і судові органи були змушені виносити вироки на їхню користь (в 1837,
1843, 1845, 1863, 1892, 1901, 1907 роках), але це не допомагало. Юридичним кргючкотворством, підкупами, а то й прямим обманом управителі домінії відкидали судові рішення, продовжували експлуатацію нащадків лібертинів Балогів і не віддавали їм землі. Балоги зверталися із скаргою до короля (в 1834 році), до міністер­ства хліборобства (в 1899 році) та до інших урядових установ Австро-Угорщини, але безрезультатно. Більше того, в 1907 році землі великолучківських лібертинів було остаточно приєднано до маєтку графа Шенборна.
Із зародженням капіталістичних відносин спостерігається зміцнення куркуль­ських господарств і розорення сільської бідноти. За даними 1827 року, у Великих Лучках було 206 дворів, яким належало лише 42 неповні земельні наділи, а 84 двори зовсім не мали землі. 184 господарства були без тягла, 187- не мали корів, 126- не мали ніякої худоби.
В 1842 році Великі Лучки мали свою печатку. Характерно, що напис на ній було обведено кукурудзяним стеблом. Це свідчило, що кукурудза тут була однією з основних зернових культур.
Трудящі маси прагнули до освіти, але в селі дуже довго не було школи. До сільського представництва жителі обрали Івана Козара, Дмитра Рубіша, Андрія Габовду, але ніхто з них не вмів писати. Лише одиниці приватним способом могли здобути освіту і вибитися в люди. Серед цих щасливців був син місцевого дяка Матяцкова Михайло, який узяв собі прізвище по назві рідного села «Лучкай». Він став відомим закарпатським ученим.
Школа у Великих Лучках була відкрита тільки в 1878 році. Один учитель навчав у ній близько 160 дітей. У 1907 році в селі було створено невелику бібліотеку, але вона обслуговувала мізерну кількість читачів.
Тяжкі умови життя селян не раз піднімали їх на боротьбу проти поневолювачів. Особливо гострих форм набули ці виступи у першій половині XIX століття. Селяни не хотіли працювати на панщині, відмовлялися здавати дев'ятину та десятину, платити податки. Подекуди вони захоплювали панські землі. В 1821 році лісники Мукачівсько-Чинадіївської домінії передали до суду матеріали на 48 селян з Вели­ких Лучок та сусідніх сіл за те, що вони без дозволу вирубували панський ліс. Грізний виступ великолучківців відбувся в 1833 році. Озброївшись косами, вилами та мисливськими рушницями, вони вигнали із своєї землі графських гай­дуків.
Після звільнення селян від кріпацтва доля їх не поліпшилась, 2274 гольди кращої землі села належало графу Шенборну. Великі земельні масиви мав орендар барон А. Ковнер та інші експлуататори. А переважна більшість населення терпі­ла від безземелля та від численних податків державі й церкві. Наприкінці XIX століття селяни Великих Лучок, що мали навіть менше 1 гольда землі, щорічно віддавали священику 1 віко зерна. Коли ж селянин мав кілька дорослих синів, то Кожен з них повинен був у таких же розмірах вносити встановлену норму зерна на користь попа. Серед населення тоді поширювалась поговірка, що навіть багату селянську сім'ю «одні похорони заганяють у борги, другі позбавляють худоби, а треті - відбирають землю».
Серед трудового селянства Великих Лучок все більше зростали симпатії да Росії, прагнення до возз'єднання з своїми єдинокровними братами, що жили на счід під Карпат. Це викликало занепокоєння австро-угорських властей. В одному з донесень мукачівського районного начальника від 19 грудня 1903 року зазначалося, що селяни Великих Лучок все частіше говорять про Росію, звідки завозиться література і розповсюджується на селі, зокрема листівка «Де шукати правду?». Революційно-визвольна боротьба трудящих інколи мала й релігійну оболонку. Так, зокрема, було в 1904 та в 1913-1914 роках, коли жителі Великих Лучок, Ізи та інших сіл вели боротьбу за перехід до православної церкви. Ці події зане­покоїли і церкву. З Мукачівської уніатської єпархії посипалися донесення до уряду про масовий вихід населення з унії, про відмову селян Великих Лучок сплачувати коблину та роковину на


Дивиться також інші населені пункти району:

Cучасна карта - Великі Лучки