Сторінка 5 з 7
почують». Але агентам фашистської розвідки жодного разу не вдалося напасти на слід червоних агітаторів. Підпільники діяли обережно, часто міняли місце свого перебування.
Ще в 1940 році, підтримуючи загарбницькі плани Гітлера, угорські окупанти розпочали мобілізацію українського населення до своєї армії. Проте молодь відмовлялася з'являтися на призовні пункти, ховалася в горах або
пробиралася карпатськими лісами через угорсько-радянський кордон і з радістю вступала на соціалістичну землю своїх єдинокровних братів. З Великих Лучок до Радянського Союзу нелегально перейшов 31 чоловік. Перелякані окупанти посилили свої вартові дозори і репресії, виловлювали втікачів і кидали їх до в'язниць та концтаборів. Кілька разів побували у в'язницях Мукачевого, Ужгорода, Кошіце, Дебрецина, Мармарош-Сігета та в різних концтаборах Василь і Петро Поповичі, Іван Рубіш, Василь Король, Юрій Рубіш та інші.
Під час окупації урядовці накладали на селян різні податки, за безцінь забирали у них домашню худобу, змушували безплатно давати для потреб армії зерно і а інші сільськогосподарські продукти. У бідняцької багатодітної сім'ї Михайла Теличка, наприклад, окупанти забрали весь хліб, прирікши сім'ю на голодну смерть. Одночасно було закрито горожанську школу, здійснювалась посилена мадьяризація українського населення.
Але селяни надіялись, що прийде час розплати з фашистами. І коли луна переможний боїв Червоної Армії з окупантами дійшла до Великих Лучок, трудящі відчули, що наближається час їхнього визволення. Селяни вступали до партизанських загонів, а ті, що втекли до СРСР,- до Чехословацького корпусу, і разом з радянськими військами громили ворожі війська. У травні 1944 року до села прибуло двоє партизанів-десантників Павло Балега та Іван Іванчулинець. Вони збирали дані про розташування в селі та його околицях фашистських військових частин. Комуніст скликали селян на таємні збори, розповідали їм про успіхи Червоної Армії. Тоді ж були створені невеликі групи народної дружини, які мали завдання т і упити зброю для виступу. Керував цими групами комуніст Михайло Цифра. Водночас було створено підпільний Народний комітет.
жовтня 1944 року гуркіт танків на околицях села сповістив, що Червона Армія переможно вступає до Великих Лучок. Селяни обнімали й цілували своїх визволителів, зустрічали їх з хлібом і сіллю, з сльозами щастя на очах. Комуніст Михайло Цифра зустрів Червону Армію з розгорнутим червоним прапором. Цей сонячний жовтневий день перетворився для трудящих Великих Лучок на велике всенародне свято.
На початку листопада 1944 року в селі відбувся багатолюдний мітинг трудящих, про який газета «Закарпатська правда» писала, як про «могутню маніфестацію народної волі у Великих Лучках». Жителі села одностайно просили Радянський Уряд прийняти Закарпатську Україну до своєї сім'ї. На мітингу було обрано Народний комітет, до якого поряд з чоловіками ввійшли й жінки. Серед народних обранців були Михайло Цифра, Петро Попович, Михайло Воробець, Василь Попович та інші комуністи.
З перших днів визволення села
почала діяти партійна організація яка вийшла з підпілля. Комуніста разом з членами Народного комітету приступили до активної роботи. Було створено народну мілй цію в складі 35 чоловік, вона стаді на варті інтересів трудящих.
За ініціативою комуністів в селі розгорнувся всенародний рух за возз'єднання Закарпаття з Раї дянською Україною. Волю великої лучківських трударів підтвердила: делегати І з'їзду Народних комітет тів Закарпатської України. Народними посланцями від Великих Лучок були Юрій Строїн, Василь Попович, Михайло Воробець та Іван Разін.
Прагнучи відплатити фашистам за всі злодіяння, молодь села добровільно вступала до лав Червоної Армії. Протягом перших днів з часу визволення Закарпаття на фронт записалось 156 чоловіків і жінок. Серед них Марія Керекеїн, Ганна Попович, Василь Сабо, Іван Федак, Іван Хома, Юрій Макусій, Михайло Керекет, Михайло Газій, Йосип Газій, Василь Дзямка та інші. Населення Великих Лучок для Червоної Армії зібрало і безплатно передало 200 цнт м'яса, 3000 штук яєць, близько 100 цнт борошна. Для поранених воїнів у госпіталь жителі посилали подарунки, в т. ч. ковбаси, солонину, м'ясо, вино, печиво, горіхи.
Одним з перших кроків нової влади у Великих Лучках була націоналізація земель ворожих елементів, які втекли разом з фашистами, рятуючись від народної розплати. Для розподілу земель селяни вибрали земельну громаду, її очолив П. Попович. Громада розподілила між біднотою 1200 га землі. Крім того, для спільного користування було ще виділено 1300 гектарів.
Велика увага приділялася розвиткові народної освіти. Одразу після вигнання фашистів до села прибули 19 вчителів. Вони провели відповідну підготовку і за новою програмою розпочали навчання. Спочатку працювало дві школи - восьмирічна народна і горожанська. Потім було проведено реорганізацію освітньої мережі і запроваджено семирічне навчання. В 1946 році тут було
Дивиться також інші населені пункти району: