Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від


Великі Лучки

Сторінка 3 з 7
користь церкви, про те, що в селі «поширюються соціалістичні ідеї». За вироком першого і другого Мармарош-Сігетських судових процесів багато селян було засуджено до тюремного ув'язнення та грошових штрафів.

Перша світова імперіалістична війна різко погіршила становище трудящих Великих Лучок. Чоловіків мобілізували, і частину з них було послано на фронт, а решту використовували на роботах у маєтку Шенборна та на підприємствах Мука­чевого. На селян накладали воєнні податки, реквізовували у них зерно, худобу. Насильницьким засобом серед населення розповсюджувалась т. зв. військова по­зика. Нерідко в селі розміщалися військові частини, і селяни змушені були утри­мувати солдатів за свій рахунок.
Розорені і доведені до відчаю селяни Великих Лучок з радістю зустріли звістку про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції та встановлення Радян­ської влади в Росії. У 1918 році Степан Попович, Дмитро Драга, Юрій Зозуля, Михайло Галла та інші великолучківці повернулися з російського полону і прине­сли з собою правду про першу в світі Країну Рад. Розповіді колишніх солдатів знаходили гарячий відгук серед жителів села. Селяни часто збиралися на мітинги, на яких проголошували: «Хай живе революція!», «Кінець війні!» Бідняки вимагали відібрати землю у графа Шенборна і його орендаря барона Ковнера. В селі було створено революційний загін, на чолі якого стали колишні фронтовики Іван Габовда, Кирило Волошин, Дмитро Габовда, Петро Шафар, Петро Попович та інші.
5 листопада 1918 року озброєний загін з Великих Лучок та інших сіл напав на маєток барона Ковнера в урочищі Вербник. Повсталі селяни обеззброїли охо­рону. Управитель німець Курц був змушений віддати ключі від господарських приміщень. Повстанці відкрили склади і на панських волах почали розвозити зерно в навколишні села.
Для придушення селянського виступу куркулі разом з нотарем і попом звер­нулися по допомогу до Мукачівського військового командування. В село прибула рота солдатів. Повсталі селяни зустріли їх зі зброєю в руках (зброю з собою при­везли колишні фронтовики). Солдати відступили. Але після полудня б листопада в село прибув великий загін карателів. Сили були нерівні, селяни здалися. Ввечері розпочалися масові арешти за списками, заздалегідь підготовленими попом і куркулями. Наступного дня за наказом командира каральної роти селян зігнали на май­дан. Сюди ж під конвоєм привели і організаторів селянського виступу Івана Габовду та Петра Шафара. Карателі повісили Івана Габовду на акації. Люди завмерли, але через мить весь натовп рушив на озброєних солдатів. Пролунало кілька куле­метних черг. Селяни зупинилися, але карателі вже не наважились вішати Петра Шафара. Його та десятки інших заарештованих було ув'язнено в мукачівську тюрму. Понад сто селян були покарані киями.
Під впливом ідей Великого Жовтня в селі розгорнувся рух за возз'єднання. 21 січня 1919 року на Всезакарпатському з'їзді в Хусті делегати трудящих Василь Торбай, Дмитро Копинець, Іван Кепич, Юрій Незбайло та Василь Хайнас висту­пали і голосували за возз'єднання Закар­паття з Радянською Україною «без попів і панів».
Соціалістична революція в Угорщині вселила в трудящих Великих Лучок нові надії на краще життя. 22 березня 1919 року ноші у своєму селі взяли владу в свої руки, почали по-новому жити й працю­вати, 7 квітня були проведені вибори Ради. А коли міжнародний імперіалізм оргавізував збройну інтервенцію проти Радянської Угорщини, багато жителів Великих Лучок вступило до лав Червоної Армії, щоб зі зброєю в руках захищати завоювання революції. Серед них були Дми гро Драга, Іван Теличка, Василь Ру­біні, Юрііі Цифра, Петро Газій, Михайло Теличко, Василь Ладжун, Золтан Ком'ятій, Василь Хома та інші.
Наприкінці квітня 1919 року міжнародна реакція повалила Радянську владу ва Закарпатті. Село Великі Лучки спочатку окупували війська боярської Румунії, а питім - буржуазної Чехословаччини. Почалася жорстока розправа над учасни­ками революційно-визвольної боротьби.
На плечі трудящих важким тягарем лягли голод, непосильні податки, висока орендна плата, екзекуції. У відповідь на посилення гніту селяни ще активніше виступали проти буржуазних порядків. Особливо гострою була боротьба за землю. В одному з донесень управителя домбоцького маєтку на ім'я жандармерії зазнача­лось, що 30 березня 1920 року «жителі села Великих Лучок заборонили людям, які працювали на полях, продовжувати сівбу для панського маєтку і почали без представників влади вимірювати поле, розташоване на північ від Латориці». Вис­туп великолучківців був організований батраком Михайлом Грабом. Селяни про­гнали загін жандармів, який намагався приборкати повсталі маси. І тільки прихід у село нового загону примусив трудящих відступити.
На початку 1922 року в селі було створено комуністичну організацію. Серед перших комуністів були Іван Рубіш, Іван Бочкор, Михайло Граб, Степан Попович, Петро Фенчак. Їх авторитет зростав з кожним днем. Під


Дивиться також інші населені пункти району:

Cучасна карта - Великі Лучки