Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
тюрму селянина Петровція за те, що він церковним дзвоном вітав прибулих до села козаків і мав з ними зв'язок. Зазнав репресії і М. Грицик, якого звинувачувалось у тім, що він «по намовленню російських козаків» публічно знищував гвинтівки угорських солдатів.
Боротьба трудящих проти соціального і національного поневолення активізувалася особливо після того, коли в Росії переміг Великий Жовтень. Тересвянці виступали не тільки проти поміщиків і сільських глитаїв, але й проти уніатських попів, які намагалися змадьяризувати і окатоличити українське населення, ліквідувати слов'янську письменність. У 1918 році в листі епіскопа Мукачівської єпархії до управління Кошіцького жандармського округу вказувалось на те, що в «селах Тересві і Тереблі все ще триває і навіть посилюється народний гнів і рух... Незадоволений народ влаштовує демонстрації і прославляє Україну». Єпіскоп просив у «непокірних селах і надалі залишити жандармів і пильно стежити за непокірними селянами».
Наприкінці 1918 року в Тересві створено Руську Раду, до складу якої ввійшли Ю. Приймак, М. Дикун, В. Принц, Ш. Онуфрій та інші селяни. На запитання, поставлене в анкеті: «Що би собі жадали селяни найліпше?», тересвянці відповіли: «Руський порядок». Представником від трудящих села на Закарпатському з'їзді в Хусті 21 січня 1919 року був В. Принц, який в числі 420 делегатів голосував за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
У березні 1919 року в селі встановлено Радянську владу. Активними учасниками тих буремних подій були В. М. Лавршнинець, С. Д. Мокан, Д. І. Ілько, Д. І. Данилюк, М. В. Руснак, І. В. Гиндич та інші. Вони разом з багатьма закарпатцями стійко захищали Угорську Радянську Республіку, стримували натиск румунських військ.
В квітні 1919 року Тересву, як і всю південну частину Закарпаття, окупували війська боярської Румунії, а в червні 1919 року на зміну румунським загарбникам прийшли чеські окупанти. Нові правителі запровадили військову диктатуру, принесли розорення, бідність і нужду.
Значна частина селян змушена була орендувати землю у багатіїв. У 20-х роках у землевласника Візера за половину врожаю обробляло землю 69 тересвянців. У своїй скарзі, поданій в серпні 1923 року до землеробського реферату Цивільної управи Підкарпатської Русі, селяни писали, що згаданий землевласник, нехтуючи їх правом заміни натуральної оренди грошовою, в яовтні 1922 року за допомогою жандармів насильно забрав у них з поля весь врожай. Свавілля Візера і беззаконність жандармів змушені були визнати навіть чеські власті.
На кінець 30-х років у Тересві значно поглибився процес класового розшарування. Соціальна структура села в той час характеризувалася такими даними:
безземельних господарств було 93, власників землі, що мали до 0,5 га - 180, від 0,5 до 2 га - 243, від 2 до 5 га - 87, від 5 до 10 га - 17, а понад 10 га - 8 власників. Мешканці села володіли 1183 га земельних угідь, з яких більше половини (632 га) належало господарствам багатіїв.
Важким тягарем на плечах трудового селянства були податки, які стягувались екзекуторами нещадно і з великою жорстокістю. Мешканці Армійської вулиці (колишньої Малої Тересви) ще й тепер згадують про випадок, який мав місце у 1933 році. До селянина-бідняка В. В. Ілька зайшов екзекутор і заявив, щоб той негайно сплатив 170 крон податкових недоїмків, бо інакше у нього буде забрано корову. Того ж таки дня після обіду чиновник знову з'явився сюди, але на цей раз у супроводі двох жандармів і намагався вивести з хліва корову. Господарка дому виступила проти дій чиновника. Тоді екзекутор і жандарми почали загрожувати їй зброєю. В цю хвилину додому надійшов В. В. Ілько і став обороняти дружину. У відповідь на це жандарми накинулись на безробітного бідняка, побили, а потім сплою відвели до канцелярії сільської управи. Звідти в наручниках його відправили до м. Тячева і ув'язнили в тюрму, а вагітна жінка з шістьма дітьми залишилась у злиднях і голоді.
Вигідне географічне розташування села сприяло розвитку лісорозробної промисловості. На початку 20-х pp. у Тересві підприємці спорудили дві невеликі лісопильні, паровий млин, а також державний лісопильний завод, механічну майстерню по ремонту вузько лінійних паровозів.
Під час прокладання вузькоколійної залізниці до села Усть-Чорної і в Тересві створено склад пиломатеріалів, палива. На правому березі Тиси робітники складали плоти і сплавляли їх до Вилока, а звідти - до Угорщини. Все це було у віданні Буштинської лісової управи. Та не завжди жителі села могли знайти там собі роботу. Ті, що працювали, зазнавали експлуатації, поневірянь. Мешканець села М. Ш. Небола згадує: «Після повернення з армії буржуазної Чехословаччини я став учнем кочегара, а згодом
Тересва
Сторінка 3 з 8
старожилів, населення з радістю зустріло своїх братів, частувало їх. Австро-угорські власті жорстоко розправились з селянами, які виявляли дружбу і симпатії до російських солдатів. Майже на рік було ув'язнено в кошіцьку Боротьба трудящих проти соціального і національного поневолення активізувалася особливо після того, коли в Росії переміг Великий Жовтень. Тересвянці виступали не тільки проти поміщиків і сільських глитаїв, але й проти уніатських попів, які намагалися змадьяризувати і окатоличити українське населення, ліквідувати слов'янську письменність. У 1918 році в листі епіскопа Мукачівської єпархії до управління Кошіцького жандармського округу вказувалось на те, що в «селах Тересві і Тереблі все ще триває і навіть посилюється народний гнів і рух... Незадоволений народ влаштовує демонстрації і прославляє Україну». Єпіскоп просив у «непокірних селах і надалі залишити жандармів і пильно стежити за непокірними селянами».
Наприкінці 1918 року в Тересві створено Руську Раду, до складу якої ввійшли Ю. Приймак, М. Дикун, В. Принц, Ш. Онуфрій та інші селяни. На запитання, поставлене в анкеті: «Що би собі жадали селяни найліпше?», тересвянці відповіли: «Руський порядок». Представником від трудящих села на Закарпатському з'їзді в Хусті 21 січня 1919 року був В. Принц, який в числі 420 делегатів голосував за возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
У березні 1919 року в селі встановлено Радянську владу. Активними учасниками тих буремних подій були В. М. Лавршнинець, С. Д. Мокан, Д. І. Ілько, Д. І. Данилюк, М. В. Руснак, І. В. Гиндич та інші. Вони разом з багатьма закарпатцями стійко захищали Угорську Радянську Республіку, стримували натиск румунських військ.
В квітні 1919 року Тересву, як і всю південну частину Закарпаття, окупували війська боярської Румунії, а в червні 1919 року на зміну румунським загарбникам прийшли чеські окупанти. Нові правителі запровадили військову диктатуру, принесли розорення, бідність і нужду.
Значна частина селян змушена була орендувати землю у багатіїв. У 20-х роках у землевласника Візера за половину врожаю обробляло землю 69 тересвянців. У своїй скарзі, поданій в серпні 1923 року до землеробського реферату Цивільної управи Підкарпатської Русі, селяни писали, що згаданий землевласник, нехтуючи їх правом заміни натуральної оренди грошовою, в яовтні 1922 року за допомогою жандармів насильно забрав у них з поля весь врожай. Свавілля Візера і беззаконність жандармів змушені були визнати навіть чеські власті.
На кінець 30-х років у Тересві значно поглибився процес класового розшарування. Соціальна структура села в той час характеризувалася такими даними:
безземельних господарств було 93, власників землі, що мали до 0,5 га - 180, від 0,5 до 2 га - 243, від 2 до 5 га - 87, від 5 до 10 га - 17, а понад 10 га - 8 власників. Мешканці села володіли 1183 га земельних угідь, з яких більше половини (632 га) належало господарствам багатіїв.
Важким тягарем на плечах трудового селянства були податки, які стягувались екзекуторами нещадно і з великою жорстокістю. Мешканці Армійської вулиці (колишньої Малої Тересви) ще й тепер згадують про випадок, який мав місце у 1933 році. До селянина-бідняка В. В. Ілька зайшов екзекутор і заявив, щоб той негайно сплатив 170 крон податкових недоїмків, бо інакше у нього буде забрано корову. Того ж таки дня після обіду чиновник знову з'явився сюди, але на цей раз у супроводі двох жандармів і намагався вивести з хліва корову. Господарка дому виступила проти дій чиновника. Тоді екзекутор і жандарми почали загрожувати їй зброєю. В цю хвилину додому надійшов В. В. Ілько і став обороняти дружину. У відповідь на це жандарми накинулись на безробітного бідняка, побили, а потім сплою відвели до канцелярії сільської управи. Звідти в наручниках його відправили до м. Тячева і ув'язнили в тюрму, а вагітна жінка з шістьма дітьми залишилась у злиднях і голоді.
Вигідне географічне розташування села сприяло розвитку лісорозробної промисловості. На початку 20-х pp. у Тересві підприємці спорудили дві невеликі лісопильні, паровий млин, а також державний лісопильний завод, механічну майстерню по ремонту вузько лінійних паровозів.
Під час прокладання вузькоколійної залізниці до села Усть-Чорної і в Тересві створено склад пиломатеріалів, палива. На правому березі Тиси робітники складали плоти і сплавляли їх до Вилока, а звідти - до Угорщини. Все це було у віданні Буштинської лісової управи. Та не завжди жителі села могли знайти там собі роботу. Ті, що працювали, зазнавали експлуатації, поневірянь. Мешканець села М. Ш. Небола згадує: «Після повернення з армії буржуазної Чехословаччини я став учнем кочегара, а згодом
Дивиться також інші населені пункти району:
- Широкий Луг
- Чумалеве
- Усть-Чорна
- Угля
- Тернове
- Теребля
- Тарасівка
- Руське Поле
- Новоселиця
- Нересниця
- Лопухів
- Лази
- Кричове
- Красна
- Калини
- Глибокий Потік
- Ганичі
- Вонігове
- Вільхівці
- Бедевля