Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Все культурне життя в місті на той час зводилось до діяльності профашистських організацій, які намагалися отруїти свідомість трудящих Закарпаття чадом
мілітаризму і націоналізму. Демократичні організації, що діяли в Береговому в 20-30 pp., були заборонені, в бібліотеках знищена вся прогресивна література. Незважаючи на фашистський терор і репресії,
комуністи Берегового залишились вірними революційним традиціям і в цей важкий час. Весною 1939 року Йосип Товт разом з Едмундом Табором створили підпільну організацію, в яку ввійшли Гейза Козмачук, Йосип Надь, Олександр Балла, Йосип Баумберг та інші. Члени цієї організації прогнили роботу по створенню підпільних осередків на підприємствах Берегового і в селах району, розповсюджували одержувану з Ужгорода комуністичну літерамуру і листівки, писали на будинках антифашистські лозунги.
Весною і влітку 1940 року фашисти заарештували 395 учасників підпільного руху на Закарпатті, в т. ч. 150 берегівчан. За вироком Кошіцького крайового суду більшість з них було кинуто в тюрми і концтабори. Проте берегівське підпілля, яке очолив Імре Дьєрі, продовжувало боротьбу; комуністи закликали трудящих саботувати будівництво укріплень «лінії Арпада», агітували молодь відмовлятися від служби у фашистській армії. Внаслідок цього тільки у квітні 1942 року на мобілізаційні пункти не з'явилися 472 призовники. З наближенням фронту до Карпат У 1944 році комуністи Берегового сприяли розгортанню партизанського руху.
26 жовтня 1944 року частини 138-ої стрілецької дивізії 4-го Українського фронту визволили Берегове від фашистських окупантів. Трудящі Берегового 25 квітня 1945 року заклали в центрі міста пам'ятник воїнам героїчної Червоної Армії, що полягли н боях за місто. Щорічно біля пам'ятника проходять мітинги трудящих, проводиться урочистий прийом у піонери. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня біля пам'ятника був запалений вогонь вічної слави.
Злада в місті перейшла до Берегівського Народного комітету на чолі з комуністами, обраного 20 листопада 1944 року. До його складу ввійшли, зокрема, комуністи Д. Попович, Ю. Данч, Ю. Мошкола та інші. Перед Народним комітетом постало першочергове завдання - організувати допомогу Червоній Армії (з Берегового добровольцями до неї пішло близько 700 чол.), ввести до ладу промислові підприємства, забезпечити безперебійну роботу шкіл та медичних закладів. Найбільш складним було забезпечити населення продуктами харчування. На допомогу прийшли радянські воїни. Командування 4-го Українського фронту виділило для населення міста 79 т пшениці та інші товари.
Зразу ж після визволення міста берегівська комуністична організація, що вийшла з підпілля, очолила рух трудящих за возз'єднання Закарпаття з Радянською країною. Делегати від Берегового, які брали участь у роботі І з'їзду Народних комітетів у Мукачевому, привезли радісну звістку про прийняття історичного документу - Маніфесту про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. На початку грудня 1944 року міський і окружний Народні комітети Берегового від імені жителів міста і округу підписали Маніфест, а 4 грудня відбулись загальноміські збори трудящих, на яких було схвалено листа до Радянського уряду з проханням допомогти Закарпаттю возз'єднатися з Радянською Україною.
Берегівська партійна організація, яка на початку 1945 року налічувала 10 первинних осередків, велику увагу приділяла відбудові зруйнованих фашистами промислових підприємств міста. На 10 квітня 1945 року в Береговому було 3 цегельно-черепичні заводи, 3 млини, 2 лісопилки, 3 гуральні та декілька дрібних майстерень; на них працювало лише 280 чол. (з 11 тис. жителів).
З метою забезпечення трудящих роботою, а також організації виробництва необхідних товарів, міський Народний комітет приступив до націоналізації підприємств, обліку та інвентаризації майна. Народний комітет вжив заходів по розширенню цегельно-черепичних заводів. Вже в травні 1945 року на колишньому заводі капіталіста Варі працювали 156 робітників. Було створено меблеву фабрику, відкрито фабрику по виробництву мила та шкірзавод. В кінці січня 1945 року почала діяти залізнична лінія Берегове-Севлюш, а через деякий час - Берегове - Батьове, було відкрито берегівський вокзал. Це були перші кроки на шляху розвитку промисловості міста.
Велику роботу провели Народний комітет і партійна організація по впорядкуванню приміських земель та виноградників, відібраних від поміщиків і куркулів. Частину цієї землі було безкоштовно розподілено міні безземельними і малоземельними жителями міста.
Берегове
Сторінка 8 з 11
засобом «боротьби» органів влади проти безробіття була відправка трудящих Берегового на роботу в Угорщину і Нмеччину. Лише в 1940 році з міста було відправлено 550 чоловік. Все культурне життя в місті на той час зводилось до діяльності профашистських організацій, які намагалися отруїти свідомість трудящих Закарпаття чадом
мілітаризму і націоналізму. Демократичні організації, що діяли в Береговому в 20-30 pp., були заборонені, в бібліотеках знищена вся прогресивна література. Незважаючи на фашистський терор і репресії,
комуністи Берегового залишились вірними революційним традиціям і в цей важкий час. Весною 1939 року Йосип Товт разом з Едмундом Табором створили підпільну організацію, в яку ввійшли Гейза Козмачук, Йосип Надь, Олександр Балла, Йосип Баумберг та інші. Члени цієї організації прогнили роботу по створенню підпільних осередків на підприємствах Берегового і в селах району, розповсюджували одержувану з Ужгорода комуністичну літерамуру і листівки, писали на будинках антифашистські лозунги.
Весною і влітку 1940 року фашисти заарештували 395 учасників підпільного руху на Закарпатті, в т. ч. 150 берегівчан. За вироком Кошіцького крайового суду більшість з них було кинуто в тюрми і концтабори. Проте берегівське підпілля, яке очолив Імре Дьєрі, продовжувало боротьбу; комуністи закликали трудящих саботувати будівництво укріплень «лінії Арпада», агітували молодь відмовлятися від служби у фашистській армії. Внаслідок цього тільки у квітні 1942 року на мобілізаційні пункти не з'явилися 472 призовники. З наближенням фронту до Карпат У 1944 році комуністи Берегового сприяли розгортанню партизанського руху.
26 жовтня 1944 року частини 138-ої стрілецької дивізії 4-го Українського фронту визволили Берегове від фашистських окупантів. Трудящі Берегового 25 квітня 1945 року заклали в центрі міста пам'ятник воїнам героїчної Червоної Армії, що полягли н боях за місто. Щорічно біля пам'ятника проходять мітинги трудящих, проводиться урочистий прийом у піонери. Напередодні 50-річчя Великого Жовтня біля пам'ятника був запалений вогонь вічної слави.
Злада в місті перейшла до Берегівського Народного комітету на чолі з комуністами, обраного 20 листопада 1944 року. До його складу ввійшли, зокрема, комуністи Д. Попович, Ю. Данч, Ю. Мошкола та інші. Перед Народним комітетом постало першочергове завдання - організувати допомогу Червоній Армії (з Берегового добровольцями до неї пішло близько 700 чол.), ввести до ладу промислові підприємства, забезпечити безперебійну роботу шкіл та медичних закладів. Найбільш складним було забезпечити населення продуктами харчування. На допомогу прийшли радянські воїни. Командування 4-го Українського фронту виділило для населення міста 79 т пшениці та інші товари.
Зразу ж після визволення міста берегівська комуністична організація, що вийшла з підпілля, очолила рух трудящих за возз'єднання Закарпаття з Радянською країною. Делегати від Берегового, які брали участь у роботі І з'їзду Народних комітетів у Мукачевому, привезли радісну звістку про прийняття історичного документу - Маніфесту про возз'єднання Закарпатської України з Радянською Україною. На початку грудня 1944 року міський і окружний Народні комітети Берегового від імені жителів міста і округу підписали Маніфест, а 4 грудня відбулись загальноміські збори трудящих, на яких було схвалено листа до Радянського уряду з проханням допомогти Закарпаттю возз'єднатися з Радянською Україною.
Берегівська партійна організація, яка на початку 1945 року налічувала 10 первинних осередків, велику увагу приділяла відбудові зруйнованих фашистами промислових підприємств міста. На 10 квітня 1945 року в Береговому було 3 цегельно-черепичні заводи, 3 млини, 2 лісопилки, 3 гуральні та декілька дрібних майстерень; на них працювало лише 280 чол. (з 11 тис. жителів).
З метою забезпечення трудящих роботою, а також організації виробництва необхідних товарів, міський Народний комітет приступив до націоналізації підприємств, обліку та інвентаризації майна. Народний комітет вжив заходів по розширенню цегельно-черепичних заводів. Вже в травні 1945 року на колишньому заводі капіталіста Варі працювали 156 робітників. Було створено меблеву фабрику, відкрито фабрику по виробництву мила та шкірзавод. В кінці січня 1945 року почала діяти залізнична лінія Берегове-Севлюш, а через деякий час - Берегове - Батьове, було відкрито берегівський вокзал. Це були перші кроки на шляху розвитку промисловості міста.
Велику роботу провели Народний комітет і партійна організація по впорядкуванню приміських земель та виноградників, відібраних від поміщиків і куркулів. Частину цієї землі було безкоштовно розподілено міні безземельними і малоземельними жителями міста.
Дивиться також інші населені пункти району:
- Свобода
- Попове
- Оросієве
- Нове Село
- Нижні Ремети
- Мужієве
- Мочола
- Іванівка
- Заставне
- Добросілля
- Дідове
- Деренковець
- Геча
- Гать
- Гараздівка
- Вузлове
- Велика Бігань
- Бодолів
- Батрадь
- Косини
- Вари
- Береги