Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
трудящих.
На багатьох підприємствах міста робітники підхоплювали почин відомої текстильниці Валентини Гаганової, переходили працювати на відсталі ділянки, де показували особистий приклад комуністичного ставлення до праці. На підприємствах виросла ціла армія новаторів виробництва, майстрів «золоті руки». Це високе звання завоювали слюсар механічного заводу Б. Колесников, швея В. Шіфер та інші. На кінець семирічки 260 колективам було присвоєно звання колективів комуністичної праці.
Значних успіхів у семирічці добилися й залізничники. Трудівники Ужгородського вагонного депо за проектом старшого інженера Н. М. Климашевича вперше в Радянському Союзі застосували автоматичне обслуговування компресорних станцій без машиністів за схемою. Економічний ефект одного такого автоконтрольного пункту складав 24 тис. крб. на рік. Восени 1965 року було завершено будівництво ширококолійної залізничної лінії до чехословацького кордону. По ній без перевантаження почали перевозити вантажі до обох країн. Біля радянсько-чехословацького кордону виросла перша в нашій країні об'єднана прикордонна станція Ужгород-2. Її назвали станцією дружби.
В результаті наполегливої роботи колективи підприємств успішно виконали планові завдання семирічки. Випуск взуття за цей час збільшився в 3,6 раза, меблів - в 1,6, маргаринової продукції - в 2,3, м'ясо-молочної - в 2,7 раза.
За роки соціалістичних перетворень у місті виросли здібні організатори виробництва. Серед них директори підприємств - Д. І. Плоскіна, В. Ф. Біланін, І. І. Гомонай, О. М. Гладка, С. Е. Найман, В. К. Чапковський, М. І. Пацкан,
B. С. Погорєлов, В. В. Солод, Ю. О. Мамчук, В. Д. Гусєв, А. Ф. Кільметов,
C. М. Стасєв, Т. О. Бреннер та інші. Типовим для закарпатців у радянський час є трудовий шлях сина селянина з Мукачівщини І. І. Гомоная. Після закінчення технікуму його висунули на посаду директора взуттєвої фабрики. Працюючи, він одночасно навчався в інституті, успішно закінчив його, одержавши диплом інженера. На роботі Гомонай показав себе здібним організатором, взуттєва фабрика стала одним із кращих підприємств міста. За добру і злагоджену роботу всього колективу підприємства його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Як член міськкому партії і депутат Ужгородської міської Ради він виконує велику громадську роботу. Значний вклад у технічний прогрес підприємств внесли інженери Е. Д. Авер'янова, Г. В. Мельник, О. А. Лютий, Е. О. Гальперт, О. С. Сокол, М. П. Синчук В. М. Чоні та інші.
Як і в попередні роки, ужгородські підприємства допомагали навколишнім селам у розвитку колгоспного виробництва. Ця увага особливо посилилась після березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 p.). У колгоспах Ужгородського і Перечинського районів шефи побудували 25 кормоцехів. Колектив авторемонтного заводу допоміг колгоспу ім. Орджонікідзе обладнати електростанцію потужністю 57 кит та побудувати силову лінію електропередач, а це дало можливість механізувати трудомісткі процеси на фермах. Інженерно-технічні працівники промислових підприємств організовували навчання сільських механізаторських кадрів. Зважаючи на те, що окремим господарствам було не під силу побудувати зрошувальну систему, необхідну для підвищення врожайності, трудящі міста взяли на себе частину іригаційних робіт. Робітники авторемонтного заводу побудували в колгоспі ім. Горького зрошувальну систему для поливу 300 га землі і три насосні станції. Значну
допомогу в цій важливій справі подають колгоспам колективи Радванського кар'єроуправління, шляхової ремонтно-будівельної дільниці та інші.
Поряд з відбудовою і дальшим розвитком промисловості, організацією практичної допомоги колгоспам у піднесенні сільського господарства трудящі міста з перших днів встановлення Радянської влади на Закарпатті приділили багато уваги
житловому будівництву, впорядкуванню кварталів, вулиць, парків. Протягом 1946-1967 pp. в Ужгороді збудовано 137 тис. кв. метрів житлової площі і споруджено 1700 індивідуальних будинків. Це означає, що в нові квартири переселилося 40 проц. населення міста. Виросли нові вулиці: проспект 40-річчя Жовтня, Одеська, Київська, Набережна, Готвальда та інші. Мабруковано вулиці Мельничну, Руську, Фізкультурну, Шумну, їм. Лесі Українки. Водопровідна мережа збільшилася на 59 км. Використано великі кошти на перебудову нової каналізаційної мережі. Повністю реконструйовано майдан Возз'єднання, Ленінградську і Київську набережні, які стали улюбленими місцями відпочинку трудящих.
В економіці Ужгорода значне місце посідає торгівля. До кінця 1946 року вона була в приватних руках. За радянських часів у місті побудовано 50 продовольчих і промислових магазинів, 17 ресторанів, їдалень і кафе,
Ужгород
Сторінка 16 з 20
вона удостоєна зпаппл Героя Соціалістичної Праці. Гудак - активний громадський діяч, обиралася членом Пленуму ВЦРПС, депутатом міської і обласної Рад депутатівНа багатьох підприємствах міста робітники підхоплювали почин відомої текстильниці Валентини Гаганової, переходили працювати на відсталі ділянки, де показували особистий приклад комуністичного ставлення до праці. На підприємствах виросла ціла армія новаторів виробництва, майстрів «золоті руки». Це високе звання завоювали слюсар механічного заводу Б. Колесников, швея В. Шіфер та інші. На кінець семирічки 260 колективам було присвоєно звання колективів комуністичної праці.
Значних успіхів у семирічці добилися й залізничники. Трудівники Ужгородського вагонного депо за проектом старшого інженера Н. М. Климашевича вперше в Радянському Союзі застосували автоматичне обслуговування компресорних станцій без машиністів за схемою. Економічний ефект одного такого автоконтрольного пункту складав 24 тис. крб. на рік. Восени 1965 року було завершено будівництво ширококолійної залізничної лінії до чехословацького кордону. По ній без перевантаження почали перевозити вантажі до обох країн. Біля радянсько-чехословацького кордону виросла перша в нашій країні об'єднана прикордонна станція Ужгород-2. Її назвали станцією дружби.
В результаті наполегливої роботи колективи підприємств успішно виконали планові завдання семирічки. Випуск взуття за цей час збільшився в 3,6 раза, меблів - в 1,6, маргаринової продукції - в 2,3, м'ясо-молочної - в 2,7 раза.
За роки соціалістичних перетворень у місті виросли здібні організатори виробництва. Серед них директори підприємств - Д. І. Плоскіна, В. Ф. Біланін, І. І. Гомонай, О. М. Гладка, С. Е. Найман, В. К. Чапковський, М. І. Пацкан,
B. С. Погорєлов, В. В. Солод, Ю. О. Мамчук, В. Д. Гусєв, А. Ф. Кільметов,
C. М. Стасєв, Т. О. Бреннер та інші. Типовим для закарпатців у радянський час є трудовий шлях сина селянина з Мукачівщини І. І. Гомоная. Після закінчення технікуму його висунули на посаду директора взуттєвої фабрики. Працюючи, він одночасно навчався в інституті, успішно закінчив його, одержавши диплом інженера. На роботі Гомонай показав себе здібним організатором, взуттєва фабрика стала одним із кращих підприємств міста. За добру і злагоджену роботу всього колективу підприємства його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Як член міськкому партії і депутат Ужгородської міської Ради він виконує велику громадську роботу. Значний вклад у технічний прогрес підприємств внесли інженери Е. Д. Авер'янова, Г. В. Мельник, О. А. Лютий, Е. О. Гальперт, О. С. Сокол, М. П. Синчук В. М. Чоні та інші.
Як і в попередні роки, ужгородські підприємства допомагали навколишнім селам у розвитку колгоспного виробництва. Ця увага особливо посилилась після березневого Пленуму ЦК КПРС (1965 p.). У колгоспах Ужгородського і Перечинського районів шефи побудували 25 кормоцехів. Колектив авторемонтного заводу допоміг колгоспу ім. Орджонікідзе обладнати електростанцію потужністю 57 кит та побудувати силову лінію електропередач, а це дало можливість механізувати трудомісткі процеси на фермах. Інженерно-технічні працівники промислових підприємств організовували навчання сільських механізаторських кадрів. Зважаючи на те, що окремим господарствам було не під силу побудувати зрошувальну систему, необхідну для підвищення врожайності, трудящі міста взяли на себе частину іригаційних робіт. Робітники авторемонтного заводу побудували в колгоспі ім. Горького зрошувальну систему для поливу 300 га землі і три насосні станції. Значну
допомогу в цій важливій справі подають колгоспам колективи Радванського кар'єроуправління, шляхової ремонтно-будівельної дільниці та інші.
Поряд з відбудовою і дальшим розвитком промисловості, організацією практичної допомоги колгоспам у піднесенні сільського господарства трудящі міста з перших днів встановлення Радянської влади на Закарпатті приділили багато уваги
житловому будівництву, впорядкуванню кварталів, вулиць, парків. Протягом 1946-1967 pp. в Ужгороді збудовано 137 тис. кв. метрів житлової площі і споруджено 1700 індивідуальних будинків. Це означає, що в нові квартири переселилося 40 проц. населення міста. Виросли нові вулиці: проспект 40-річчя Жовтня, Одеська, Київська, Набережна, Готвальда та інші. Мабруковано вулиці Мельничну, Руську, Фізкультурну, Шумну, їм. Лесі Українки. Водопровідна мережа збільшилася на 59 км. Використано великі кошти на перебудову нової каналізаційної мережі. Повністю реконструйовано майдан Возз'єднання, Ленінградську і Київську набережні, які стали улюбленими місцями відпочинку трудящих.
В економіці Ужгорода значне місце посідає торгівля. До кінця 1946 року вона була в приватних руках. За радянських часів у місті побудовано 50 продовольчих і промислових магазинів, 17 ресторанів, їдалень і кафе,