Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
студентського складу гімназії, а русинських викладачів замінити угорськими».
Ужгородські підпільники підтримували зв'язки з комуністами Мукачевого, Берегового, Виноградова, пізніше - з підпільним партійним комітетом м. Кошіце, який очолював 3. Шенхерц. У травні 1940 року хортисти арештували активістів ужгородського підпілля. Багатьох з них засудили на різні строки ув'язнення.
Після віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз хортисти ще більше посилили репресії. В місті всюди нишпорили агенти поліції і провокатори. Тюрма була настільки переповнена, що власті додатково перетворили па в'язницю приміщення Ужгородської гімназії. За час угорської окупації фашисти вивезли Ужгорода понад 10 тис. мешканців, з них - 2417 чол. до «робочих таборів».
Алe підпільники не припиняли боротьби, вони й далі поширювали листівки серед населення, проводили усну агітацію. Бойовими завданнями було викриття політики Фашистів, піднесення бойового духу трудящих. Комуністи розповідали їм про Радянський Союз, про неминучу поразку фашизму у війні. В 1943 році комуністичне підпілля Ужгорода очолили комуністи Й. Балог, Ю. Турак, Г. Цакл. Їм удалося знову налагодити зв'язок з крайовим комітетом компартії в м. Кошіце.
Влітку 1944 року н Ужгороді було створено спеціальну підпільну групу, яка допомагала народним месникам партизанського з'єднання О. В. Тканка. Керував групою І. Керча.
Восени 1944 року, відступаючи під ударами Червоної Армії, фашисти готувалися знищити промислові підприємства і будови міста, гарячково вивозили машини, обладнання. Підпільники з робітників організували охорону будинків і майна. Використовуючи всі доступні засоби, їм вдалося врятувати і зберегти частину устаткування на окремих підприємствах. Робітники електростанції ще у вересні одержали наказ угорських властей евакуювати устаткування. Але під різним приводом вони відтягували цю роботу до того дня, коли евакуювати було вже пізно. Окупанти майже повністю демонтували одне з найбільших підприємств міста - меблеву фабрику «Мундус». Однак підготовлені для вивезення машини так і залишилися на заводському подвір'ї.
Швидкий наступ радянських військ і опір робітників міста перешкодили фашистським загарбникам здійснити свої злочинні наміри.
27 жовтня 1944 року частини Червоної Армії розгорнули бої за визволення Ужгорода. Па підступах до міста німецьке й угорське командування створило міцні вузли оборони і намагалося затримати наступ. Але удар радянських військ був настільки стрімким, що фашисти не змогли чинити тривалого опору і почали відступати. В результаті сумісних дій - з південного заходу, сходу і північного сходу - воїни 5-ї гвардійської Новоросійської танкової бригади (командир полковник І. М. Морус) і 875-го самохідного артилерійського полку (командир підполковник Д. А. Ольховенко) о десятій годині ранку вступили в Ужгород. Першими ввірвалися в місто і зав'язали вуличний бій танкова рота гвардії старшого лейтенанта В. Ф. Обороткіна, рота автоматників лейтенанта Н. Є. Суанова, екіпаж самохідної артилерійської установки молодшого сержанта І. Старкова. Невдовзі вступили в бій за місто підрозділи 1157-го полку під командуванням майора І. А. Анкудінова. У другій половині дня радянські війська повністю очистили місто від фашистської погані.
В боях на підступах до Ужгорода і за його визволення радянські воїни проявили базігрикладні зразки мужності і героїзму. В газеті «Известия» за 28 жовтня 1944 року в статті «Шлях на Ужгород» розповідалося про подвиг сержанта Дергачова. В бою вся його гарматна обслуга вийшла із ладу. Залишився він один, сам діяв як заряджаючий, замковий і наводчик. Вогнем гармати сержант стримував контратаку німецьких танків, аж поки не підійшло підкріплення. Молодший лейтенант А. С. Воскресенський вогнем своєї гармати знищив дві польові гармати, розбив мінометну батарею, захопив 5 гармат і обоз із 40 підвід. Героїчно билися і танкісти. Командир танкового взводу гвардії лейтенант I. П. Красовський знищив 4 гармати, 5 автомашин, 4 станкові кулемети і близько 50 фашистів. Вступивши у поєдинок з трьома ворожими самохідними гарматами, екіпаж танка гвардії лейтенанта Пахомова нищив ворожу техніку. В цьому бою лейтенант Пахомов загинув смертю хоробрих.
На ознаменування здобутої перемоги Москва від імені Батьківщини салютувала доблесним військам 4-го Українського фронту, які оволоділи Ужгородом, двадцятьма артилерійськими залпами з 224-х гармат. Дев'яти військовим частинам,
які відзначилися в боях за визволення міста, було присвоєно найменування
«Ужгородських». Одинадцять з'єднань і частин нагороджені орденами Радянського Союзу.
Ужгород
Сторінка 11 з 20
ужгородського військового командування міністрові внутрішніх справ і вимагав, щоб «угорці з корінної Угорщини складали 100 процентів Ужгородські підпільники підтримували зв'язки з комуністами Мукачевого, Берегового, Виноградова, пізніше - з підпільним партійним комітетом м. Кошіце, який очолював 3. Шенхерц. У травні 1940 року хортисти арештували активістів ужгородського підпілля. Багатьох з них засудили на різні строки ув'язнення.
Після віроломного нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз хортисти ще більше посилили репресії. В місті всюди нишпорили агенти поліції і провокатори. Тюрма була настільки переповнена, що власті додатково перетворили па в'язницю приміщення Ужгородської гімназії. За час угорської окупації фашисти вивезли Ужгорода понад 10 тис. мешканців, з них - 2417 чол. до «робочих таборів».
Алe підпільники не припиняли боротьби, вони й далі поширювали листівки серед населення, проводили усну агітацію. Бойовими завданнями було викриття політики Фашистів, піднесення бойового духу трудящих. Комуністи розповідали їм про Радянський Союз, про неминучу поразку фашизму у війні. В 1943 році комуністичне підпілля Ужгорода очолили комуністи Й. Балог, Ю. Турак, Г. Цакл. Їм удалося знову налагодити зв'язок з крайовим комітетом компартії в м. Кошіце.
Влітку 1944 року н Ужгороді було створено спеціальну підпільну групу, яка допомагала народним месникам партизанського з'єднання О. В. Тканка. Керував групою І. Керча.
Восени 1944 року, відступаючи під ударами Червоної Армії, фашисти готувалися знищити промислові підприємства і будови міста, гарячково вивозили машини, обладнання. Підпільники з робітників організували охорону будинків і майна. Використовуючи всі доступні засоби, їм вдалося врятувати і зберегти частину устаткування на окремих підприємствах. Робітники електростанції ще у вересні одержали наказ угорських властей евакуювати устаткування. Але під різним приводом вони відтягували цю роботу до того дня, коли евакуювати було вже пізно. Окупанти майже повністю демонтували одне з найбільших підприємств міста - меблеву фабрику «Мундус». Однак підготовлені для вивезення машини так і залишилися на заводському подвір'ї.
Швидкий наступ радянських військ і опір робітників міста перешкодили фашистським загарбникам здійснити свої злочинні наміри.
27 жовтня 1944 року частини Червоної Армії розгорнули бої за визволення Ужгорода. Па підступах до міста німецьке й угорське командування створило міцні вузли оборони і намагалося затримати наступ. Але удар радянських військ був настільки стрімким, що фашисти не змогли чинити тривалого опору і почали відступати. В результаті сумісних дій - з південного заходу, сходу і північного сходу - воїни 5-ї гвардійської Новоросійської танкової бригади (командир полковник І. М. Морус) і 875-го самохідного артилерійського полку (командир підполковник Д. А. Ольховенко) о десятій годині ранку вступили в Ужгород. Першими ввірвалися в місто і зав'язали вуличний бій танкова рота гвардії старшого лейтенанта В. Ф. Обороткіна, рота автоматників лейтенанта Н. Є. Суанова, екіпаж самохідної артилерійської установки молодшого сержанта І. Старкова. Невдовзі вступили в бій за місто підрозділи 1157-го полку під командуванням майора І. А. Анкудінова. У другій половині дня радянські війська повністю очистили місто від фашистської погані.
В боях на підступах до Ужгорода і за його визволення радянські воїни проявили базігрикладні зразки мужності і героїзму. В газеті «Известия» за 28 жовтня 1944 року в статті «Шлях на Ужгород» розповідалося про подвиг сержанта Дергачова. В бою вся його гарматна обслуга вийшла із ладу. Залишився він один, сам діяв як заряджаючий, замковий і наводчик. Вогнем гармати сержант стримував контратаку німецьких танків, аж поки не підійшло підкріплення. Молодший лейтенант А. С. Воскресенський вогнем своєї гармати знищив дві польові гармати, розбив мінометну батарею, захопив 5 гармат і обоз із 40 підвід. Героїчно билися і танкісти. Командир танкового взводу гвардії лейтенант I. П. Красовський знищив 4 гармати, 5 автомашин, 4 станкові кулемети і близько 50 фашистів. Вступивши у поєдинок з трьома ворожими самохідними гарматами, екіпаж танка гвардії лейтенанта Пахомова нищив ворожу техніку. В цьому бою лейтенант Пахомов загинув смертю хоробрих.
На ознаменування здобутої перемоги Москва від імені Батьківщини салютувала доблесним військам 4-го Українського фронту, які оволоділи Ужгородом, двадцятьма артилерійськими залпами з 224-х гармат. Дев'яти військовим частинам,
які відзначилися в боях за визволення міста, було присвоєно найменування
«Ужгородських». Одинадцять з'єднань і частин нагороджені орденами Радянського Союзу.