Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
радянського образотворчого мистецтва.
Значний вплив на розвиток громадсько-політичного і культурного життя краю мали газети і журнали, які видавалися в Ужгороді. Прогресивна періодична преса захищала інтереси трудящих, закликала їх боротися за визволення і возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Трудящі Ужгорода, як і всього краю, добре розуміли, що загарбницька політика фашистських урядів Угорщини і Німеччини ставить під удар прогресивну культуру і загрожує їхній, навіть обмеженій, свободі. Проти наступу розгнузданої реакції вони тісніше згуртовувались навколо комуністичної партії, посилювали пильність до ворожих елементів, які піднімали голови, щоб ужалити в саме серце народу. За ініціативою комуністів в Ужгороді все частіше проводились багатолюдні мітинги, збори і демонстрації трудящих. Перед ужгородцями виступали керівні діячі крайкому КПЧ - О. Борканюк, А. Дьєзе, П. Терек, С. Моргентал, І. Гафінець, Г. Туряниця і інші. Вони закликали створювати єдиний антифашистський фронт. В боротьбі з фашизмом комуністи використовували всі засоби. Виступаючи 17 жовтня 1937 року на з'їзді товариства «Просвіта», О. Борканюк у доповіді «Культура належить народу» підкреслив, що необхідно піднести пильність, міцніше згуртувати демократичні сили і дати рішучу відсіч фашистам. Масовий антифашистський мітинг комуністи організували 1 Травня 1938 року, в якому взяло участь 8 тис. чоловік.
Восени 1938 року загроза фашистської окупації Закарпаття стала очевидною Профашистський уряд заборонив діяльність КПЧ. Комуністи Ужгорода, як і всієї країни, були загнані в глибоке підпілля.
З приходом хортистів на Закарпаття владу в Ужгороді забрали запеклі фашисти: бургомістр Мегаї, барон Перені, великий капіталіст Козьма, священослужитель Томчані, генерал Вінце. Промисловість повністю була підпорядкована військовим властям. Виробництво предметів широкого вжитку почало занепадати. Вже наприкінці 1939 року в місті нараховувалося близько 2 тис. безробітних.
Силою багнетів угорські окупанти насаджували «нові порядки». Вдень і вночі робили обшуки, арештовували демократично настроєних людей, переважно комуністів. У концтабори і тюрми було загнано майже б. тис. жителів міста. Тут же томилися антифашисти багатьох верховинських районів Закарпаття. Особливо «небезпечних» допитували, по-звірячому мордували, а потім відповідно до вироку польових судів карали на смерть в армійських казармах, де було споруджено спеціальні шибениці.
Фашисти нещадно переслідували прогресивних письменників і вчених. Щоб позбавити місцеву інтелігенцію можливості плідно працювати, вони вивезли з Ужгорода до Дебрецена фонди міської бібліотеки та бібліотек, що належали різним товариствам. Тільки в міській бібліотеці лишилося кілька десятків книг чеською, російською та українською мовами, але хто ними користувався, прізвище того
передавали наджупану. В кінці 1940 року бібліотека зовсім припинила видачу книг російської і українською мовами.
Кількість учбових закладів різко скоротилася. Хортисти закривали українські школи. Замість 2-х українських гімназій залишилася одна. З 9 народних шкіл працювало лише 6. А в роки війни, особливо в 1942-1944 роках, приміщення багатьох шкіл було перетворено на казарми або склади.
В тяжкі дні фашистського засилля трудящі міста об'єднували свої сили і під керівнитцвом комуністів боролися проти окупантів. Антифашистською боротьбою керував підпільний міський партійний комітет, який очолював комуніст М. Ротман. До його складу входили О. Вурич, А. Малена, Г. Бачо, Й. Фігула та інші. В 1939-1940 pp. підпільні групи були створені на маргариновому заводі (найактивніші його учасники - І. Терек, К. Атак, Л. Гольдман). на цегельно-черепичному заводі (Ю. Маскаль, Г. Майор, І. Майор), в майстернях по ремонту взуття (Ю. Плахтяк, Ю. Штим, Л. Варга, І. Клямко, І. Полончак), серед будівельників (Б. Бата, І. Котора, Ш. Піпік, Й. Данч, Ю. Бендзо), робітників Радванки (Ш. Цицик, Е. Мюллер. М. Павлик), серед інтелігенції (М. Ваш, Ю. Загора), серед робітничої молоді (Й. Ардо, В. Гольдберг). Місцем перебування Ужгородського міськкому була нелегальна квартира по вул. Українській № 54. Підпільники проводили усну агітацію серед населення, викривали політику фашистів, поширювали комуністичну літературу, зокрема матеріали XVIII з'їзду ВКП(б), лист Г. Димитрова про війну, антифашистські листівки, писали лозунги тощо. Було налагоджено також нелегальний пуск комуністичних газет «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг». Діяла підпільна друкарня (на вулиці Мукачівській).
Ще навесні 1939 року відновилася діяльність окремих профспілкових організацій, зокрема робітників харчової промисловості. Працювали прогресивні молодіжні організації серед учнів гімназії. Про це доповідав начальник
Ужгород
Сторінка 10 з 20
(1890-1949 pp.), Берегі Шаму, Федір Манайло та Морваї Ене. Тоді ж розпочали свій творчий шлях скульптори Василь Свида та Іван Гарапко. Майстри пензлю успадкували і далі розвивали традиції прогресивного образотворчого мистецтва Закарпаття, вчилися на кращих зразках Значний вплив на розвиток громадсько-політичного і культурного життя краю мали газети і журнали, які видавалися в Ужгороді. Прогресивна періодична преса захищала інтереси трудящих, закликала їх боротися за визволення і возз'єднання Закарпаття з Радянською Україною.
Трудящі Ужгорода, як і всього краю, добре розуміли, що загарбницька політика фашистських урядів Угорщини і Німеччини ставить під удар прогресивну культуру і загрожує їхній, навіть обмеженій, свободі. Проти наступу розгнузданої реакції вони тісніше згуртовувались навколо комуністичної партії, посилювали пильність до ворожих елементів, які піднімали голови, щоб ужалити в саме серце народу. За ініціативою комуністів в Ужгороді все частіше проводились багатолюдні мітинги, збори і демонстрації трудящих. Перед ужгородцями виступали керівні діячі крайкому КПЧ - О. Борканюк, А. Дьєзе, П. Терек, С. Моргентал, І. Гафінець, Г. Туряниця і інші. Вони закликали створювати єдиний антифашистський фронт. В боротьбі з фашизмом комуністи використовували всі засоби. Виступаючи 17 жовтня 1937 року на з'їзді товариства «Просвіта», О. Борканюк у доповіді «Культура належить народу» підкреслив, що необхідно піднести пильність, міцніше згуртувати демократичні сили і дати рішучу відсіч фашистам. Масовий антифашистський мітинг комуністи організували 1 Травня 1938 року, в якому взяло участь 8 тис. чоловік.
Восени 1938 року загроза фашистської окупації Закарпаття стала очевидною Профашистський уряд заборонив діяльність КПЧ. Комуністи Ужгорода, як і всієї країни, були загнані в глибоке підпілля.
З приходом хортистів на Закарпаття владу в Ужгороді забрали запеклі фашисти: бургомістр Мегаї, барон Перені, великий капіталіст Козьма, священослужитель Томчані, генерал Вінце. Промисловість повністю була підпорядкована військовим властям. Виробництво предметів широкого вжитку почало занепадати. Вже наприкінці 1939 року в місті нараховувалося близько 2 тис. безробітних.
Силою багнетів угорські окупанти насаджували «нові порядки». Вдень і вночі робили обшуки, арештовували демократично настроєних людей, переважно комуністів. У концтабори і тюрми було загнано майже б. тис. жителів міста. Тут же томилися антифашисти багатьох верховинських районів Закарпаття. Особливо «небезпечних» допитували, по-звірячому мордували, а потім відповідно до вироку польових судів карали на смерть в армійських казармах, де було споруджено спеціальні шибениці.
Фашисти нещадно переслідували прогресивних письменників і вчених. Щоб позбавити місцеву інтелігенцію можливості плідно працювати, вони вивезли з Ужгорода до Дебрецена фонди міської бібліотеки та бібліотек, що належали різним товариствам. Тільки в міській бібліотеці лишилося кілька десятків книг чеською, російською та українською мовами, але хто ними користувався, прізвище того
передавали наджупану. В кінці 1940 року бібліотека зовсім припинила видачу книг російської і українською мовами.
Кількість учбових закладів різко скоротилася. Хортисти закривали українські школи. Замість 2-х українських гімназій залишилася одна. З 9 народних шкіл працювало лише 6. А в роки війни, особливо в 1942-1944 роках, приміщення багатьох шкіл було перетворено на казарми або склади.
В тяжкі дні фашистського засилля трудящі міста об'єднували свої сили і під керівнитцвом комуністів боролися проти окупантів. Антифашистською боротьбою керував підпільний міський партійний комітет, який очолював комуніст М. Ротман. До його складу входили О. Вурич, А. Малена, Г. Бачо, Й. Фігула та інші. В 1939-1940 pp. підпільні групи були створені на маргариновому заводі (найактивніші його учасники - І. Терек, К. Атак, Л. Гольдман). на цегельно-черепичному заводі (Ю. Маскаль, Г. Майор, І. Майор), в майстернях по ремонту взуття (Ю. Плахтяк, Ю. Штим, Л. Варга, І. Клямко, І. Полончак), серед будівельників (Б. Бата, І. Котора, Ш. Піпік, Й. Данч, Ю. Бендзо), робітників Радванки (Ш. Цицик, Е. Мюллер. М. Павлик), серед інтелігенції (М. Ваш, Ю. Загора), серед робітничої молоді (Й. Ардо, В. Гольдберг). Місцем перебування Ужгородського міськкому була нелегальна квартира по вул. Українській № 54. Підпільники проводили усну агітацію серед населення, викривали політику фашистів, поширювали комуністичну літературу, зокрема матеріали XVIII з'їзду ВКП(б), лист Г. Димитрова про війну, антифашистські листівки, писали лозунги тощо. Було налагоджено також нелегальний пуск комуністичних газет «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг». Діяла підпільна друкарня (на вулиці Мукачівській).
Ще навесні 1939 року відновилася діяльність окремих профспілкових організацій, зокрема робітників харчової промисловості. Працювали прогресивні молодіжні організації серед учнів гімназії. Про це доповідав начальник