Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
в Росії, про рішення II з'їзду Рад. «Унгварі кезлень» підкреслювала, що новий уряд, прем'єром якого став Ленін, «завоював маси на свій бік популярним лозунгом негайного укладення миру». Пізніше газета писала, що в Росії поміщицькі маєтки ліквідовуються і землю розподіляють серед селян і солдатів. На її сторінках було надруковано вірш невідомого автора під назвою «Ленін». В ньому розповідалося, що В. І. Леніну довелося 20 років перебувати на чужині, бо кровопивці Росії переслідували його. Він «крайній з усіх народжених на землі», врятував людей від мук.
Навесні та влітку 1918 року в Ужгороді, як і у всьому краї, відбулися мітинги і страйки солідарності з Радянською Росією. Робітники вимагали поліпшення свого економічного становища, негайного припинення імперіалістичної війни і укладення демократичного миру. Вони висловлювали солідарність з революційними робітниками і селянами Радянської Росії, своє гаряче схвалення радянських декретів про мир і землю.
Значну роль у поширенні революційних ідей у місті відіграли солдати австро- угорської армії, що повернулися з Радянської Росії, де вони були в полоні. Піджупан Ужанської жупи у травні 1918 року просив командування гарнізону негайно вивести з Радванки 2500 солдатів, бо вони були «пройняті більшовицькими
ідеями та вченням». Активну революційну пропаганду серед населення провадили, зокрема, колишні військовополонені І. Мондок та Г. Феєр.
Коли до Ужгорода дійшла звістка про буржуазно-демократичну революцію в Угорщині, на вулицях стихійно почали виникати мітинги. Вночі з 1 на 2 листопада 1918 року в місті було чути стрілянину з гвинтівок і кулеметів. Робітники й солдати, роззброївши поліцію і жандармерію, створили свою народну гвардію. В цей же час угорська й українська буржуазія захопила до своїх рук всю владу в місті.
12 січня 1919 року чехословацькі буржуазні війська вступили в Ужгород. Населення протестувало проти окупантів. На вулицях виникали збройні сутички, які почастішали весною того ж року, коли на решті території Закарпаття було встановлено Радянську владу. Чимало ужгородських робітників разом з революційними чеськими солдатами перейшли таємно через демаркаційну лінію і влились у ряди бійців за Радянську владу в Угорщині та Словаччині. Зокрема, на лівобережній частині міста і в довколишніх селах, куди не дійшли окупанти, було створено Ужгородську роту Русинської Червоної дивізії. 4-6 квітня 1919 року бійці цієї роти разом з червоноармійцями Середнього, Антонівки та інших сіл відбили спробу чеських війск порушити демаркаційну лінію в районі Ужгорода. Роздратовані невдачею, чеські війська помстилися над населенням міста, вбивши і поранивши понад 50 чоловік.
Після поразки Радянської влади на Закарпатті, в умовах воєнної окупації, чехословацький уряд розіграв фарс «добровільного приєднання» Закарпаття до Чехоеловаччшш. 8 травня 1919 року в будинку Ужгородської гімназії, оточеному чеськими легіонерами, відбулися збори представників закарпатської буржуазії,
поміщиків, попів, куркулів, скликаних за спеціальним списком, складеним у штабі окупаційних військ. Ці буржуазно-націоналістичні збори прийняли рішення про приєднання Закарпаття до Чехословаччини.
Ужгород став адміністративним центром т. зв. Підкарпатської Русі. За часів панування чеської буржуазії місто територіально зростало. В 1920 році тут налічувалось 1274 будинки, а в кінці 30-х років їх було понад 3300. З'являлися нові вулиці, квартали з адміністративними будинками та комфортабельними дачами, які споруджувались для чеських службовців і місцевої аристократії. Серед новобудов виділявся будинок Земської управи (нині приміщення облвиконкому). Забудовували околиці міста, особливо район Радванки. Але багато робітників не мали своїх жител і змушені наймати квартири в підприємців та заможних домовласників. Прогресивний угорський публіцист Золтан Фабрі, який на початку 30-х років був на Закарпатті в
складі делегації Міжнародної робітничої взаємодопомоги, писав, що трудящі жили в трущобах і за це здирали з них по 15 крон щомісяця.
У 1920 році в Ужгороді проживало 20,6 тис. чоловік. Багато розорених селян верховинських сіл в пошуках праці йшло до міста на підприємства Ужгорода. Але й тут вони не знаходили для себе порятунку.
Постійним супутником трудящих міста було безробіття, яке періодично зростало і досягло найвищого рівня в період світової економічної кризи 1929-1933 років. За неповними даними, в Ужгороді в 1931 році 700 чол. не мали роботи, а в квітні 1932 року - 12602. Буржуазія використовувала безробіття для розправи над активною частиною трудящих міста. В липні 1932 року фірма «Вінкельсберг» звільнила 120 будівельників, мотивуючи
Ужгород
Сторінка 6 з 20
частково буржуазних газет. Газети «Непсава» («Слово народу») - орган Соціал-демократичної партії Угорщини та «Унгварі кезлень» - ліберально-буржуазний орган систематично вмішували відомості про перемогу революції Навесні та влітку 1918 року в Ужгороді, як і у всьому краї, відбулися мітинги і страйки солідарності з Радянською Росією. Робітники вимагали поліпшення свого економічного становища, негайного припинення імперіалістичної війни і укладення демократичного миру. Вони висловлювали солідарність з революційними робітниками і селянами Радянської Росії, своє гаряче схвалення радянських декретів про мир і землю.
Значну роль у поширенні революційних ідей у місті відіграли солдати австро- угорської армії, що повернулися з Радянської Росії, де вони були в полоні. Піджупан Ужанської жупи у травні 1918 року просив командування гарнізону негайно вивести з Радванки 2500 солдатів, бо вони були «пройняті більшовицькими
ідеями та вченням». Активну революційну пропаганду серед населення провадили, зокрема, колишні військовополонені І. Мондок та Г. Феєр.
Коли до Ужгорода дійшла звістка про буржуазно-демократичну революцію в Угорщині, на вулицях стихійно почали виникати мітинги. Вночі з 1 на 2 листопада 1918 року в місті було чути стрілянину з гвинтівок і кулеметів. Робітники й солдати, роззброївши поліцію і жандармерію, створили свою народну гвардію. В цей же час угорська й українська буржуазія захопила до своїх рук всю владу в місті.
12 січня 1919 року чехословацькі буржуазні війська вступили в Ужгород. Населення протестувало проти окупантів. На вулицях виникали збройні сутички, які почастішали весною того ж року, коли на решті території Закарпаття було встановлено Радянську владу. Чимало ужгородських робітників разом з революційними чеськими солдатами перейшли таємно через демаркаційну лінію і влились у ряди бійців за Радянську владу в Угорщині та Словаччині. Зокрема, на лівобережній частині міста і в довколишніх селах, куди не дійшли окупанти, було створено Ужгородську роту Русинської Червоної дивізії. 4-6 квітня 1919 року бійці цієї роти разом з червоноармійцями Середнього, Антонівки та інших сіл відбили спробу чеських війск порушити демаркаційну лінію в районі Ужгорода. Роздратовані невдачею, чеські війська помстилися над населенням міста, вбивши і поранивши понад 50 чоловік.
Після поразки Радянської влади на Закарпатті, в умовах воєнної окупації, чехословацький уряд розіграв фарс «добровільного приєднання» Закарпаття до Чехоеловаччшш. 8 травня 1919 року в будинку Ужгородської гімназії, оточеному чеськими легіонерами, відбулися збори представників закарпатської буржуазії,
поміщиків, попів, куркулів, скликаних за спеціальним списком, складеним у штабі окупаційних військ. Ці буржуазно-націоналістичні збори прийняли рішення про приєднання Закарпаття до Чехословаччини.
Ужгород став адміністративним центром т. зв. Підкарпатської Русі. За часів панування чеської буржуазії місто територіально зростало. В 1920 році тут налічувалось 1274 будинки, а в кінці 30-х років їх було понад 3300. З'являлися нові вулиці, квартали з адміністративними будинками та комфортабельними дачами, які споруджувались для чеських службовців і місцевої аристократії. Серед новобудов виділявся будинок Земської управи (нині приміщення облвиконкому). Забудовували околиці міста, особливо район Радванки. Але багато робітників не мали своїх жител і змушені наймати квартири в підприємців та заможних домовласників. Прогресивний угорський публіцист Золтан Фабрі, який на початку 30-х років був на Закарпатті в
складі делегації Міжнародної робітничої взаємодопомоги, писав, що трудящі жили в трущобах і за це здирали з них по 15 крон щомісяця.
У 1920 році в Ужгороді проживало 20,6 тис. чоловік. Багато розорених селян верховинських сіл в пошуках праці йшло до міста на підприємства Ужгорода. Але й тут вони не знаходили для себе порятунку.
Постійним супутником трудящих міста було безробіття, яке періодично зростало і досягло найвищого рівня в період світової економічної кризи 1929-1933 років. За неповними даними, в Ужгороді в 1931 році 700 чол. не мали роботи, а в квітні 1932 року - 12602. Буржуазія використовувала безробіття для розправи над активною частиною трудящих міста. В липні 1932 року фірма «Вінкельсберг» звільнила 120 будівельників, мотивуючи