Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після революції Ужгород юридично звільнився від феодально-кріпосницького гніту, але багатства й надалі зосереджувались в руках великих багатіїв. У 1865 році з 5076 гольдів землі, що належали Ужгороду, казна володіла 3023 гольдами, католицька та уніатська церкви - 95, німецькі колонізатори - 318. Селянам та іншим верствам населення дісталося лише 1325 гольдів. А 705 желярів зовсім не мали землі. За присадибні ділянки люди відробляли щорічно 12-18 днів панщини і сплачували по 4 гульдени податку. Біднота наполегливо домагалася збільшення наділів землі, і в 1868 році власті змушені були виділити для неї 528 гольдів. Желяр одержував в середньому по 3/4 гольда землі за великий викуп.
Протягом другої половини XIX - початку XX століття на зміну мануфактурам прийшли перші промислові підприємства фабрично-заводського типу, В 1886 році в місті почала працювати меблева фабрика «Мундус», у 1897 році - металообробний завод Козара. Крім того, в місті діяли нова друкарня, млин, цегельно-черепичний, каменедробильний заводи, кафельна фабрика «Ш. Іллем» тощо. Важливу роль економічному розвитку міста відіграла побудова залізниць. У 1872 році введено в дію залізницю від Чопа до Ужгорода, а пізніше - до Мукачевого, Рахова, Великого Березного і Ужка. Це сприяло поліпшенню економічних зв'язків Ужгорода іншими містами Закарпаття, а також із Львовом.
Ще більше зросла роль Ужгорода як центра торгівлі. В кінці XIX століття в місті щорічно відбувалися ярмарки, які тривали до 16 днів. В цей же час появилися і перші банки - Ужгородський торгово-промисловий банк і Ужгородський народний банк. Промислові підприємства, торгівля і банки перебували в руках угорської, єврейської, австрійської і частково української буржуазії та лихварів.
З розвитком економіки мінялося обличчя міста. Нові житлові будинки створювали своєрідні ансамблі на обох сторонах ріки Уж. У 1894 році будівельники знесли останні будинки під солом'яним дахом. Більшість центральних вулиць було вимощено для пішоходів, впорядковувалися тротуари, встановлювалось нічне освітлення. З 1897 року місто мало телеграфний зв'язок з Будапештом, а в 1902 році одержало електрику.
Поступово зростала кількість робітників міста, які працювали на підприємствах. Становище їх було надто важким. Робочий день тривав 12-14 годин, а заробітна плата становила кілька десятків крейцерів. На лісопильному заводі, наприклад. В кінці XIX століття робітники одержували по 25-40 крейцерів на день, за яких у кращі роки можна було купити лише 1 - 1,5 кг пшениці. Жінки одержували ледве половину заробітної плати чоловіків. На цьому ж заводі на початку XX століття робітник одержував на тиждень 4-6, а жінки - від 2 до 2,5 форинта. Характеризуючи тяжке становище трудящих, газета «Унг» («Уж») писала, що па підприємствах Ужгорода робітники за мізерні заробітки повинні працювати з 6 годин ранку до 11 вечора з власними інструментами. Із них вираховували певну суму за освітлення приміщень, на придбання масла для машин. За всілякі дрібниці їх штрафували.
Тяжке становище, політична безправність посилювали боротьбу трудящих за свої права. Спочатку переважали пасивні форми боротьби - скарги робітників на підприємців, псування інвентаря тощо. У скарзі, поданій будівельниками в 1884 році урядовим властям, зазначалося, що по договору підприємець повинен сплатити їм по 35 форинтів за виконану, роботу, а фактично дав лише 15. В інших скаргах повідомлялося про знущання над робітниками, про тяжкі умови праці. Трудящі ставили вимогу: якщо уряд не втрутиться у справу і не допоможе їм, вони змушені будуть самі домагатися своїх прав. У 1882 році робітники лісопильного заводу Ш. Гартмана, не домігшись своєї мети мирним шляхом, залишили робочу. Підприємець повідомляв, що організатором цього виступу був один з найстаріших робітників А. Герзанич. Газета «Унг» підкреслювала, що робітниче питання є дуже гострим. Серед робітничих пропагандистів міста газета називала Ф. Тульського і Б. Горвата.
У 90-х роках XIX століття в Ужгороді виникла перша соціал-демократична робітнича організація, яка входила до складу Угорської соціал-демократичної партії. Соціал-демократи проводили агітацію серед робітників, поширювали революційну літературу, вимагали поліпшення умов праці, організовували виступи проти властей. Наприкінці XIX століття в місті організовувались перші професійні спілки будівельників, меблевиків, друкарів тощо.
Діяльність робітничих організацій жорстоко переслідувалась. У 1896 році поліція розігнала скликані соціал-демократами збори робітників у міському саду, на яких обговорювалось питання про боротьбу за скорочення
Ужгород
Сторінка 4 з 20
поспішно йшла підготовка до відсічі царським військам. Трудящі, навпаки, чекали приходу росіян, пов'язуючи з цим свої надії на національне визволення. Українське населення Ужгорода, як і всього Закарпаття, вітало російських воїнів, бо вони «...одного з нами языка и одной веры». Протягом другої половини XIX - початку XX століття на зміну мануфактурам прийшли перші промислові підприємства фабрично-заводського типу, В 1886 році в місті почала працювати меблева фабрика «Мундус», у 1897 році - металообробний завод Козара. Крім того, в місті діяли нова друкарня, млин, цегельно-черепичний, каменедробильний заводи, кафельна фабрика «Ш. Іллем» тощо. Важливу роль економічному розвитку міста відіграла побудова залізниць. У 1872 році введено в дію залізницю від Чопа до Ужгорода, а пізніше - до Мукачевого, Рахова, Великого Березного і Ужка. Це сприяло поліпшенню економічних зв'язків Ужгорода іншими містами Закарпаття, а також із Львовом.
Ще більше зросла роль Ужгорода як центра торгівлі. В кінці XIX століття в місті щорічно відбувалися ярмарки, які тривали до 16 днів. В цей же час появилися і перші банки - Ужгородський торгово-промисловий банк і Ужгородський народний банк. Промислові підприємства, торгівля і банки перебували в руках угорської, єврейської, австрійської і частково української буржуазії та лихварів.
З розвитком економіки мінялося обличчя міста. Нові житлові будинки створювали своєрідні ансамблі на обох сторонах ріки Уж. У 1894 році будівельники знесли останні будинки під солом'яним дахом. Більшість центральних вулиць було вимощено для пішоходів, впорядковувалися тротуари, встановлювалось нічне освітлення. З 1897 року місто мало телеграфний зв'язок з Будапештом, а в 1902 році одержало електрику.
Поступово зростала кількість робітників міста, які працювали на підприємствах. Становище їх було надто важким. Робочий день тривав 12-14 годин, а заробітна плата становила кілька десятків крейцерів. На лісопильному заводі, наприклад. В кінці XIX століття робітники одержували по 25-40 крейцерів на день, за яких у кращі роки можна було купити лише 1 - 1,5 кг пшениці. Жінки одержували ледве половину заробітної плати чоловіків. На цьому ж заводі на початку XX століття робітник одержував на тиждень 4-6, а жінки - від 2 до 2,5 форинта. Характеризуючи тяжке становище трудящих, газета «Унг» («Уж») писала, що па підприємствах Ужгорода робітники за мізерні заробітки повинні працювати з 6 годин ранку до 11 вечора з власними інструментами. Із них вираховували певну суму за освітлення приміщень, на придбання масла для машин. За всілякі дрібниці їх штрафували.
Тяжке становище, політична безправність посилювали боротьбу трудящих за свої права. Спочатку переважали пасивні форми боротьби - скарги робітників на підприємців, псування інвентаря тощо. У скарзі, поданій будівельниками в 1884 році урядовим властям, зазначалося, що по договору підприємець повинен сплатити їм по 35 форинтів за виконану, роботу, а фактично дав лише 15. В інших скаргах повідомлялося про знущання над робітниками, про тяжкі умови праці. Трудящі ставили вимогу: якщо уряд не втрутиться у справу і не допоможе їм, вони змушені будуть самі домагатися своїх прав. У 1882 році робітники лісопильного заводу Ш. Гартмана, не домігшись своєї мети мирним шляхом, залишили робочу. Підприємець повідомляв, що організатором цього виступу був один з найстаріших робітників А. Герзанич. Газета «Унг» підкреслювала, що робітниче питання є дуже гострим. Серед робітничих пропагандистів міста газета називала Ф. Тульського і Б. Горвата.
У 90-х роках XIX століття в Ужгороді виникла перша соціал-демократична робітнича організація, яка входила до складу Угорської соціал-демократичної партії. Соціал-демократи проводили агітацію серед робітників, поширювали революційну літературу, вимагали поліпшення умов праці, організовували виступи проти властей. Наприкінці XIX століття в місті організовувались перші професійні спілки будівельників, меблевиків, друкарів тощо.
Діяльність робітничих організацій жорстоко переслідувалась. У 1896 році поліція розігнала скликані соціал-демократами збори робітників у міському саду, на яких обговорювалось питання про боротьбу за скорочення