Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
облпрофради). Тут же перебували і редакції комуністичних газет.
Ведучи боротьбу проти режиму чеської буржуазії, робітники Ужгорода водночас виступали на захист Радянського Союзу. Під час першотравневої демонстрації в 1922 році, в якій брало участь 4000 чоловік, трудящі міста проголошували: «Геть з буржуазними порядками!», «Хай живе Радянська Росія!». Газета «Карпатська правда» писала, що площа Масарика в Ужгороді «чорнілася від тисячі пролетарів і в той же час червонілася від моря червоних прапорів». З викривальними промовами проти чехословацьких властей на мітингу виступали комуністи Й. Гаті, І. Мондок, робітники Петраш, Пішова і від революційної молоді - Райзман.
Трудящі Ужгорода, очолені комуністами, рішуче виступали проти голоду і безробіття, солідаризувалися з робітничим класом Чехословаччини, який мужньо боровся проти гніту монополій. Вони протестували проти корупційної диктатури чиновників, вимагали встановлення робітничого контролю над великими підприємствами, проведення земельної реформи, розширення політичних прав, призначення виборів до Національних зборів, до сейму і місцевих органів влади. Внаслідок активної боротьби трудящих Закарпаття, в перших лавах яких ішли робітники Ужгорода, уряд буржуазної Чехословаччини змушений був у 1923 році скасувати військову диктатуру. Під тиском народних мас власті призначили і перші вибори до органів місцевого самоврядування, а пізніше і до парламенту.
Підсумки виборів до парламенту, які проходили в березні 1924 року, дають певну уяву про розстановку сил серед населення Ужгорода. За комуністичних депутатів, переслідуваних урядом, голосувало 2500 чол., що складало майже 28 проц. усіх виборців. Найвпливовіша угорська автономна партія одержала 2150 голосів, хоч її підтримували вищі кола буржуазії і багате чиновництво. Інші буржуазні партії зібрали лише по кількасот голосів. Це свідчило про те, що за комуністами Ужгорода йшла значна кількість трудящих міста.
Коли в січні 1924 року до Закарпаття дійшла звістка про смерть В. І. Леніна, трудяще населення Ужгорода тепло вшанувало пам'ять генія людства. В день похорону вождя трудящі міста зібралися перед Робітничим будинком, а звідти колонами і з прапорами пройшли по головних вулицях до театру, де на площі відбувся траурний мітинг. Перед учасниками мітингу виступали керівники крайкому КПЧ Й. Гаті та І. Мондок. Пізніше робітники Ужгорода перейменували вулицю Рвшіна на вулицю Ульянова-Леніна.
Трудящі Ужгорода гідно відзначали 10-і роковини Великого Жовтня. Партійна організація міста поширила серед робітників агітаційну літературу, видану крайкомом, в якій розповідалося про досягнення СРСР, на багатьох підприємствах проводились збори. І хоч Ужгородське окружне управління заборонило влаштовувати вечори, мітинги і збори 6-8 листопада 1927 року, в місті були проведені однотижневі семінари партактиву, на яких широко обговорювалося питання про історичне значення Жовтневої революції.
Значним революційним виступом був страйк робітників ужгородської фабрики «Мундус» у травні 1929 року. Меблевики протестували проти зниження заробітної плати. Під керівництвом страйкового комітету, обраного на основі єдиного фронту н складі З0 чол., страйк продовжувався 5 тижнів і закінчився частково перемогою робітників.
У період світової економічної кризи 1929-1933 pp. революційні виступи трудящих міста стали частішати. За три роки кризи на підприємствах було проведено 25 страйків. Найгрізніше вони пройшли на меблевих фабриках фірм «Мундус» та «Бегун». Робітники вимагали від підприємців укладення нових колективних угод і підвищення заробітної плати на 10-20 проц. Страйковим рухом на фабриці фірми «Бегун» керували Дюла Дьєрі, Петро Шіллер, Лайош Нанасі та Золтан Геревич. Боротьба проходила організовано і закінчилася задоволенням вимог меблевиків. Успішно були також проведені страйки шевців, пекарів, будівельників. Крім страйків, поширеною формою боротьби проти експлуататорів були мітинги і демонстрації. Вони часто мали не тільки економічний, але й політичний характер. У лютому 1931 року під керівництвом І. Локоти 250 безробітних вийшли на демонстрацію і вимагали хліба, праці і свободи. Коли в Ужгороді стало відомо про криваву розправу чеських жандармів над батраками словацького села Кошути, то робітники, дрібні ремісники і торговці міста вимагали суворо покарати винуватців цього злочинного кровопролиття.
У грудні 1932 року безробітні міста подали петицію до Ужгородської міської управи з вимогою подати їм негайно допомогу. Але чиновники не поспішали розглянути це питання. Тоді на заклик комуністів було проведено масову демонстрацію. Робітники домагалися, щоб їхню петицію передали
Ужгород
Сторінка 8 з 20
комуністів Ужгорода. Секретарями міськкому КПЧ в різні часи працювали Я. С. Ковач (1922-1927 pp.), І. Д. Петрушак (1927-1928 pp.), І. І. Туряниця (1929-1930 pp.) та інші. Місцем перебування міськкому партії тривалий час був Робітничий будинок, споруджений на кошти трудящих (тепер клуб Ведучи боротьбу проти режиму чеської буржуазії, робітники Ужгорода водночас виступали на захист Радянського Союзу. Під час першотравневої демонстрації в 1922 році, в якій брало участь 4000 чоловік, трудящі міста проголошували: «Геть з буржуазними порядками!», «Хай живе Радянська Росія!». Газета «Карпатська правда» писала, що площа Масарика в Ужгороді «чорнілася від тисячі пролетарів і в той же час червонілася від моря червоних прапорів». З викривальними промовами проти чехословацьких властей на мітингу виступали комуністи Й. Гаті, І. Мондок, робітники Петраш, Пішова і від революційної молоді - Райзман.
Трудящі Ужгорода, очолені комуністами, рішуче виступали проти голоду і безробіття, солідаризувалися з робітничим класом Чехословаччини, який мужньо боровся проти гніту монополій. Вони протестували проти корупційної диктатури чиновників, вимагали встановлення робітничого контролю над великими підприємствами, проведення земельної реформи, розширення політичних прав, призначення виборів до Національних зборів, до сейму і місцевих органів влади. Внаслідок активної боротьби трудящих Закарпаття, в перших лавах яких ішли робітники Ужгорода, уряд буржуазної Чехословаччини змушений був у 1923 році скасувати військову диктатуру. Під тиском народних мас власті призначили і перші вибори до органів місцевого самоврядування, а пізніше і до парламенту.
Підсумки виборів до парламенту, які проходили в березні 1924 року, дають певну уяву про розстановку сил серед населення Ужгорода. За комуністичних депутатів, переслідуваних урядом, голосувало 2500 чол., що складало майже 28 проц. усіх виборців. Найвпливовіша угорська автономна партія одержала 2150 голосів, хоч її підтримували вищі кола буржуазії і багате чиновництво. Інші буржуазні партії зібрали лише по кількасот голосів. Це свідчило про те, що за комуністами Ужгорода йшла значна кількість трудящих міста.
Коли в січні 1924 року до Закарпаття дійшла звістка про смерть В. І. Леніна, трудяще населення Ужгорода тепло вшанувало пам'ять генія людства. В день похорону вождя трудящі міста зібралися перед Робітничим будинком, а звідти колонами і з прапорами пройшли по головних вулицях до театру, де на площі відбувся траурний мітинг. Перед учасниками мітингу виступали керівники крайкому КПЧ Й. Гаті та І. Мондок. Пізніше робітники Ужгорода перейменували вулицю Рвшіна на вулицю Ульянова-Леніна.
Трудящі Ужгорода гідно відзначали 10-і роковини Великого Жовтня. Партійна організація міста поширила серед робітників агітаційну літературу, видану крайкомом, в якій розповідалося про досягнення СРСР, на багатьох підприємствах проводились збори. І хоч Ужгородське окружне управління заборонило влаштовувати вечори, мітинги і збори 6-8 листопада 1927 року, в місті були проведені однотижневі семінари партактиву, на яких широко обговорювалося питання про історичне значення Жовтневої революції.
Значним революційним виступом був страйк робітників ужгородської фабрики «Мундус» у травні 1929 року. Меблевики протестували проти зниження заробітної плати. Під керівництвом страйкового комітету, обраного на основі єдиного фронту н складі З0 чол., страйк продовжувався 5 тижнів і закінчився частково перемогою робітників.
У період світової економічної кризи 1929-1933 pp. революційні виступи трудящих міста стали частішати. За три роки кризи на підприємствах було проведено 25 страйків. Найгрізніше вони пройшли на меблевих фабриках фірм «Мундус» та «Бегун». Робітники вимагали від підприємців укладення нових колективних угод і підвищення заробітної плати на 10-20 проц. Страйковим рухом на фабриці фірми «Бегун» керували Дюла Дьєрі, Петро Шіллер, Лайош Нанасі та Золтан Геревич. Боротьба проходила організовано і закінчилася задоволенням вимог меблевиків. Успішно були також проведені страйки шевців, пекарів, будівельників. Крім страйків, поширеною формою боротьби проти експлуататорів були мітинги і демонстрації. Вони часто мали не тільки економічний, але й політичний характер. У лютому 1931 року під керівництвом І. Локоти 250 безробітних вийшли на демонстрацію і вимагали хліба, праці і свободи. Коли в Ужгороді стало відомо про криваву розправу чеських жандармів над батраками словацького села Кошути, то робітники, дрібні ремісники і торговці міста вимагали суворо покарати винуватців цього злочинного кровопролиття.
У грудні 1932 року безробітні міста подали петицію до Ужгородської міської управи з вимогою подати їм негайно допомогу. Але чиновники не поспішали розглянути це питання. Тоді на заклик комуністів було проведено масову демонстрацію. Робітники домагалися, щоб їхню петицію передали