Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
задовольнити ці вимоги, то ремісники покинули роботу.
Ужгород дедалі ставав одним з центрів промисловості краю. Широкого розвитку набрало ремесло. Якщо в середині 80-х pp. XVIII століття місто мало 102 кваліфіковані ремісники, то на початку XIX століття - 377. Водночас збільшувалась кількість мануфактур або розширювалися діючі. Значно більше продукції виробляли лісопилка, млин. Протягом кінця XVIII - першої половини XIX століття уявилися мануфактури, що належали домінії та багатим купцям. Це, зокрема, суконна, сірникова і сукновальна фабрики. На цих підприємствах разом з пpaцею кріпаків використовувалась і вільнонаймана праця. В 1845 році почала працювати перша друкарня.
Мінявся і вигляд міста. У 1837 році в Ужгороді було вже З0 вулиць. На центральних магістралях з'явилися кількаповерхові кам'яні будинки. Значно поширились площі. Багаті торговці будували просторі кам'яні крамниці. На Підзамковій та сусідній з нею вулицях було близько 100 великих підвалів, де зберігалося і продавалося вино. Та зовнішній вигляд міста ще був малопривабливим. Більшість вулиць залишалась невпорядкованою, вночі не освітлювалась, не було каналізації.
Незважаючи на ворожу політику іноземних загарбників, Ужгород з давніх-давен був одним з культурних центрів не лише Закарпаття, але й північної Угорщини. У письмових згадках 1400 року зазначалось, що в Ужгороді на той час уже була
школа. В середині XVII століття діяла початкова школа при Цегольнянській уніатській церкві, де навчання велося рідною мовою. В 1657 році дітей навчав російський вчитель Матвій Мамайдович. В XVIII столітті було вже 4 церковні школи (уніатів, католиків, протестантів, євреїв), єзуїтська гімназія (переведена сюди в 1646 році з Гуменного), духовна семінарія - з 1777 року. В 1793 році на кошти народних мас було відкрито учительську семінарію, яка протягом тривалого часу становила єдину фахову школу на Закарпатті. Освіту здобували переважно діти Феодалів, заможних міщан і духівництва. Крім вихідців із Закарпаття, в семінаріях навчалися словаки, українці з Галичини, серби, румуни. З 70-х років XVIII століття Ужгород став центром шкільної округи, до якої входило все Закарпаття.
З другої половини XVIII століття в місті почало активізуватися літературне життя. В 1772 році сюди переїхав з Мукачевого єпіскоп Андрій Бачинський, який мав величезну на той час бібліотеку - 9000 томів. Крім рукописних книг церковного і світського змісту, тут були унікальні першодруки, видані в країнах Західної Європи. Особливо багато було київських, львівських, московських видань.
Зі стін Ужгородської семінарії вийшли відомі вчені і письменники - І. Базилович, І. Фогарашій, В. Довгович, І. Чургович, Ю. І. Венелін-Гуца та інші. Ужгородську гімназію закінчив і тут розпочав свою літературну діяльність відомий закарпатський письменник та культурно-освітній діяч О. В. Духнович. У різні роки в Ужгороді вчилися або працювали такі літератори XIX століття, як В. Ф. Кімак, К. А. Сабо, А. Ф. Кралицький, О. А. Митрак, І. А. Сільвай, Є. А. Фенцик, Ю. Жаткович.
На розвитку історичних подій Ужгорода помітно позначилася революція 1848-1849 років. Уже в середині березня 1848 року жителі міста на мітингах і зборах яваво обговорювали програму революції. На стінах будинків і на огорожах були розклеєні листівки революційного уряду Угорщини. А 27 березня населення міста офіційно святкувало повалення монархії та проголошення свободи. В Ужгородській друкарні було надруковано на листівці вірш І. Рабара, заключні слова якого проголошували:
Долой тирана, долой в могилу!
Свободно наше отечество и народ!
На заклик угорського революційного уряду в Ужгороді з ремісників, найманих робітників, дрібної буржуазії та селян навколишніх сіл формувалися загони національної гвардії. До її рядів вступило понад 1800 чоловік. У списках добровольців зустрічаємо ремісників Ужгорода Грабаря, Чеснока, Угольського, Поливку, студентів учительської семінарії Далоша, Неребецького, Чельського, Чипле та інших. Більшість загонів було відправлено на боротьбу проти австрійської армії, а частина залишилась для додержання в місті порядку. Пізніше, коли керівництво прибрали до своїх рук ліберали, прихильники угоди з Габсбургами, гвардія Ужгорода використовувалася для придушення народних виступів у західній частині Закарпаття. Цій же меті служив і створений тут на початку 1849 року надзвичайний суд, який суворо карав тих, хто поширював «адську агітацію і викликав хвилювання».
Влітку 1849 року стало відомо про інтервенцію царської російської армії. Дворянська знать заметушилась. В місті часто оголошувалася тривога,
Ужгород
Сторінка 3 з 20
24-27 до 33 крейцерів на день та скорочення робочого дня, який тривав 11 годин. Оскільки комітатське управління заборонило домініїзадовольнити ці вимоги, то ремісники покинули роботу.
Мінявся і вигляд міста. У 1837 році в Ужгороді було вже З0 вулиць. На центральних магістралях з'явилися кількаповерхові кам'яні будинки. Значно поширились площі. Багаті торговці будували просторі кам'яні крамниці. На Підзамковій та сусідній з нею вулицях було близько 100 великих підвалів, де зберігалося і продавалося вино. Та зовнішній вигляд міста ще був малопривабливим. Більшість вулиць залишалась невпорядкованою, вночі не освітлювалась, не було каналізації.
Незважаючи на ворожу політику іноземних загарбників, Ужгород з давніх-давен був одним з культурних центрів не лише Закарпаття, але й північної Угорщини. У письмових згадках 1400 року зазначалось, що в Ужгороді на той час уже була
школа. В середині XVII століття діяла початкова школа при Цегольнянській уніатській церкві, де навчання велося рідною мовою. В 1657 році дітей навчав російський вчитель Матвій Мамайдович. В XVIII столітті було вже 4 церковні школи (уніатів, католиків, протестантів, євреїв), єзуїтська гімназія (переведена сюди в 1646 році з Гуменного), духовна семінарія - з 1777 року. В 1793 році на кошти народних мас було відкрито учительську семінарію, яка протягом тривалого часу становила єдину фахову школу на Закарпатті. Освіту здобували переважно діти Феодалів, заможних міщан і духівництва. Крім вихідців із Закарпаття, в семінаріях навчалися словаки, українці з Галичини, серби, румуни. З 70-х років XVIII століття Ужгород став центром шкільної округи, до якої входило все Закарпаття.
З другої половини XVIII століття в місті почало активізуватися літературне життя. В 1772 році сюди переїхав з Мукачевого єпіскоп Андрій Бачинський, який мав величезну на той час бібліотеку - 9000 томів. Крім рукописних книг церковного і світського змісту, тут були унікальні першодруки, видані в країнах Західної Європи. Особливо багато було київських, львівських, московських видань.
Зі стін Ужгородської семінарії вийшли відомі вчені і письменники - І. Базилович, І. Фогарашій, В. Довгович, І. Чургович, Ю. І. Венелін-Гуца та інші. Ужгородську гімназію закінчив і тут розпочав свою літературну діяльність відомий закарпатський письменник та культурно-освітній діяч О. В. Духнович. У різні роки в Ужгороді вчилися або працювали такі літератори XIX століття, як В. Ф. Кімак, К. А. Сабо, А. Ф. Кралицький, О. А. Митрак, І. А. Сільвай, Є. А. Фенцик, Ю. Жаткович.
На розвитку історичних подій Ужгорода помітно позначилася революція 1848-1849 років. Уже в середині березня 1848 року жителі міста на мітингах і зборах яваво обговорювали програму революції. На стінах будинків і на огорожах були розклеєні листівки революційного уряду Угорщини. А 27 березня населення міста офіційно святкувало повалення монархії та проголошення свободи. В Ужгородській друкарні було надруковано на листівці вірш І. Рабара, заключні слова якого проголошували:
Долой тирана, долой в могилу!
Свободно наше отечество и народ!
На заклик угорського революційного уряду в Ужгороді з ремісників, найманих робітників, дрібної буржуазії та селян навколишніх сіл формувалися загони національної гвардії. До її рядів вступило понад 1800 чоловік. У списках добровольців зустрічаємо ремісників Ужгорода Грабаря, Чеснока, Угольського, Поливку, студентів учительської семінарії Далоша, Неребецького, Чельського, Чипле та інших. Більшість загонів було відправлено на боротьбу проти австрійської армії, а частина залишилась для додержання в місті порядку. Пізніше, коли керівництво прибрали до своїх рук ліберали, прихильники угоди з Габсбургами, гвардія Ужгорода використовувалася для придушення народних виступів у західній частині Закарпаття. Цій же меті служив і створений тут на початку 1849 року надзвичайний суд, який суворо карав тих, хто поширював «адську агітацію і викликав хвилювання».
Влітку 1849 року стало відомо про інтервенцію царської російської армії. Дворянська знать заметушилась. В місті часто оголошувалася тривога,