Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Виступаючи проти гнобительської політики чехословацького буржуазного
уряду, трудящі Ужгорода сміливо домагалися своїх прав, рішуче ставали на захист Радянського Союзу. Незважаючи на посилення терору, революційна боротьба наростала і набирала гострішого характеру. Організовано в місті відбувалися Першотравневі демонстрації, святкування 15-х роковин Великого Жовтня, відзначення 50- річчя з дня смерті К. Маркса, розгортався рух солідарності з комуністами Німеччини. Під тиском комуністів муніципалітет Ужгорода в грудні 1933 року надіслав протест до Лейпціга, в якому засуджувались підступи фашистської реакції і ставилась вимога звільнити з-під арешту видатного діяча міжнародного робітничого руху Г. Димитрова.
У другій половині 30-х років комуністи Ужгорода мобілізували зусилля на те, щоб створити єдиний народний фронт проти фашистської агресії і небезпеки імперіалістичної війни. В місті відбувалися демонстрації. Сюди приїжджали визначні діячі КПЧ Мікулічек, Годінова-Спурна, Запотоцький, Шверма, Фучік та інші. Виступаючи на мітингах і зборах трудящих, вони розповідали про боротьбу всіх народів Чехословаччини проти фашизму. Одним доказів цього було успішне проведення антифашистських конференцій. Активно працював антифашистський комітет, обраний робітниками міста. Пізніше, з метою мобілізації демократичних сил на боротьбу проти реакції, з ініціативи комуністів міста було створено товариство «Солідарність», до якого входило понад 180 чол. Товариство очолив М. Юдкович.
Ведучи боротьбу проти фашистської реакції, трудящі Ужгорода вносили посилити вклад у справу зміцнення дружби з Радянським Союзом. З січня 1935 року в місті успішно працював філіал «Союз друзів СРСР у Чехословаччині», головою якого було обрано Й. Гаті. Члени товариства спростовували брехливі відомості про Радянську країну і організовували збори, вечори трудящих, на яких виступали з лекціями про досягнення в розвитку економіки і культури СРСР, читали радянські газети.
Протягом 1936-1937 pp. в Ужгороді не раз проходили збори і мітинги солідарності з революційною Іспанією, збиралися кошти на допомогу мужнім патріотам. які захищали свою країну, від фашистських заколотників. Добровольці міста нелегально виїжджали до Іспанії, де брали участь у боях. Хоробро воювали з фашистами робітники І. Ботош, І. Василь та один з керівників комсомолу Закарпаття І. Еберт. Останній загинув там у бою 15 липня 1937 року. В місті успішно діяло «Товариство друзів демократичної Іспанії», члени якого організовували трудящих на підтримку героїчного іспанського народу. В одному з донесень ужгородської поліції в січні 1937 року повідомлялося, що в місті активно діють вербувальники добровольців для Іспанії. Поліція провела обшуки в Робітничому будинку, на квартирах Ю. Онуфрія, Я. Вегше та інших активістів. Відповідального працівника крайкому Д. Пфефера було арештовано.
Під прапором боротьби за єдність трудящих проходило в Ужгороді святкування 20-х роковин Великого Жовтня. В урочистих зборах, скликаних комуністами та правлінням «Союз друзів СРСР у Чехословаччині», взяли участь робітники, прогресивна інтелігенція і навіть представники магістрату. За пропозицією учасників зборів магістрат надіслав привітання міськрадам Москви та Києва. Робітники маргаринового заводу від себе передали гаряче братерське поздоровлення радянському народу з нагоди Жовтневого свята і запевнили, що вони завжди будуть на боці трудящих СРСР.
Незважаючи на колоніальний гніт, витончену політику чехізації українського населення, культурне життя Ужгорода, як і всього Закарпаття, все ж поступово розвивалося. Його розвитку в значній мірі сприяли успіхи культурної революції в Радянському Союзі. Якщо в період австро-угорського панування в Ужгороді була ліпне одна гімназія, то в середині 20-30-х років їх стало чотири. У двох гімназіях навчання проводилося українською мовою, в інших - чеською. В цих навчальних закладах у 30-х роках освіту здобували 1800 учнів. У місті ще було 3 горожанські школи (2 українські і 1 чеська), 9 народних шкіл (6 українських і 3 чеські), 2 учительські семінарії, школи для жіночих занять, для глухонімих, підготовки вихователів дошкільних установ, керамічна і торговельна школи. Всього працювало 305 учителів.
З 1921 по 1930 рік в Ужгороді ставив спектаклі український народний театр.
Він вперше на Закарпатті показав п'єси Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, І.Франка та інших класиків української літератури.
У 20-30-х роках XX століття в Ужгороді формувалась і міцніла Закарпатська школа живопису, основоположниками якої були Адальберт Ерделі (1891-1955 pp.) та Йосип Бокшай. За їх ініціативою в місті було відкрито першу на Закарпатті художню школу. Там навчалися Андрій Коцка, Золтан Шолтес та Ернест Кондратович, які згодом стали відомими художниками. В ці роки тут працювали художники Еміль Грабовський (1892-1955 pp.), Віраг Дюла
Ужгород
Сторінка 9 з 20
міністерству соціальної опіки. Поліція розігнала демонстрантів, а організаторів виступу Яна Делінку та Емеріха Кіша тимчасово затримала.Виступаючи проти гнобительської політики чехословацького буржуазного
У другій половині 30-х років комуністи Ужгорода мобілізували зусилля на те, щоб створити єдиний народний фронт проти фашистської агресії і небезпеки імперіалістичної війни. В місті відбувалися демонстрації. Сюди приїжджали визначні діячі КПЧ Мікулічек, Годінова-Спурна, Запотоцький, Шверма, Фучік та інші. Виступаючи на мітингах і зборах трудящих, вони розповідали про боротьбу всіх народів Чехословаччини проти фашизму. Одним доказів цього було успішне проведення антифашистських конференцій. Активно працював антифашистський комітет, обраний робітниками міста. Пізніше, з метою мобілізації демократичних сил на боротьбу проти реакції, з ініціативи комуністів міста було створено товариство «Солідарність», до якого входило понад 180 чол. Товариство очолив М. Юдкович.
Ведучи боротьбу проти фашистської реакції, трудящі Ужгорода вносили посилити вклад у справу зміцнення дружби з Радянським Союзом. З січня 1935 року в місті успішно працював філіал «Союз друзів СРСР у Чехословаччині», головою якого було обрано Й. Гаті. Члени товариства спростовували брехливі відомості про Радянську країну і організовували збори, вечори трудящих, на яких виступали з лекціями про досягнення в розвитку економіки і культури СРСР, читали радянські газети.
Протягом 1936-1937 pp. в Ужгороді не раз проходили збори і мітинги солідарності з революційною Іспанією, збиралися кошти на допомогу мужнім патріотам. які захищали свою країну, від фашистських заколотників. Добровольці міста нелегально виїжджали до Іспанії, де брали участь у боях. Хоробро воювали з фашистами робітники І. Ботош, І. Василь та один з керівників комсомолу Закарпаття І. Еберт. Останній загинув там у бою 15 липня 1937 року. В місті успішно діяло «Товариство друзів демократичної Іспанії», члени якого організовували трудящих на підтримку героїчного іспанського народу. В одному з донесень ужгородської поліції в січні 1937 року повідомлялося, що в місті активно діють вербувальники добровольців для Іспанії. Поліція провела обшуки в Робітничому будинку, на квартирах Ю. Онуфрія, Я. Вегше та інших активістів. Відповідального працівника крайкому Д. Пфефера було арештовано.
Під прапором боротьби за єдність трудящих проходило в Ужгороді святкування 20-х роковин Великого Жовтня. В урочистих зборах, скликаних комуністами та правлінням «Союз друзів СРСР у Чехословаччині», взяли участь робітники, прогресивна інтелігенція і навіть представники магістрату. За пропозицією учасників зборів магістрат надіслав привітання міськрадам Москви та Києва. Робітники маргаринового заводу від себе передали гаряче братерське поздоровлення радянському народу з нагоди Жовтневого свята і запевнили, що вони завжди будуть на боці трудящих СРСР.
Незважаючи на колоніальний гніт, витончену політику чехізації українського населення, культурне життя Ужгорода, як і всього Закарпаття, все ж поступово розвивалося. Його розвитку в значній мірі сприяли успіхи культурної революції в Радянському Союзі. Якщо в період австро-угорського панування в Ужгороді була ліпне одна гімназія, то в середині 20-30-х років їх стало чотири. У двох гімназіях навчання проводилося українською мовою, в інших - чеською. В цих навчальних закладах у 30-х роках освіту здобували 1800 учнів. У місті ще було 3 горожанські школи (2 українські і 1 чеська), 9 народних шкіл (6 українських і 3 чеські), 2 учительські семінарії, школи для жіночих занять, для глухонімих, підготовки вихователів дошкільних установ, керамічна і торговельна школи. Всього працювало 305 учителів.
З 1921 по 1930 рік в Ужгороді ставив спектаклі український народний театр.
Він вперше на Закарпатті показав п'єси Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, І. Карпенка-Карого, І.Франка та інших класиків української літератури.
У 20-30-х роках XX століття в Ужгороді формувалась і міцніла Закарпатська школа живопису, основоположниками якої були Адальберт Ерделі (1891-1955 pp.) та Йосип Бокшай. За їх ініціативою в місті було відкрито першу на Закарпатті художню школу. Там навчалися Андрій Коцка, Золтан Шолтес та Ернест Кондратович, які згодом стали відомими художниками. В ці роки тут працювали художники Еміль Грабовський (1892-1955 pp.), Віраг Дюла