Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
в ногу з ними. Ми сьогодні боремся за 8-го- динний робочий день, за кращі умови життя, за волю і щастя... Ми будемо боротися проти панів і фабрикантів за визволення трудящих. Хай живе Перше травня - наше свято праці!». З того часу святкування Першого травня стало традиційним святом трудящих міста.
Перший великий страйк у місті відбувся влітку 1899 року на фабриці «Мундус». Робітники протягом трьох тижнів вели боротьбу проти утисків і, нарешті, добились підвищення заробітної плати.
Дедалі визвольна боротьба набирала гострішого характеру. Крім економічних вимог, робітники добивалися політичних прав, зокрема широкої участі у виборах державних органів. У квітні 1902 року в місті відбувся тисячний мітинг трудящих Ужгорода і навколишніх сіл. Такі ж масові мітинги з вимогами поліпшити економічне становище і розширити виборчі права відбулися в травні і серпні того ж року. Буржуазна газета «Унгварі кезлень» змушена була визнати, що насильством жандарми не зможуть придушити робітничий рух.
У квітні 1903 року в Ужгороді застрайкували 140 робітників-будівельників. Вони вимагали підвищення заробітної плати, оплати додаткової праці, кращого ставлення до своїх запитів. З0 жовтня 1903 року застрайкували 450 робітників на фабриці «Муидус». Страйкарі виступали не лише за підвищення зарплати, а ставили питання про свободу спілок, демократизацію виборчого права тощо. Виступом меблевиків керував страйковий комітет, до якого входили робітники Станко, Нелит, Брухбауер. 4 листопада меблевики вийшли в місто на демонстрацію, співаючи «Марсельезу». Лише на четвертому тижні властям удалося придушити страйк, але підприємці змушені були підвищити частково зарплату. На зборах робітників Ужгорода, що проходили у лютому 1904 році, оратори критикували розпорядження угорського уряду про обмеження свободи зборів і рішуче засуджували місцеву буржуазну пресу за нападки на робітників.
Звістка про початок революції 1905 року в Росії викликала в Ужгороді нову хвилю робітничого руху. На багатьох підприємствах виникали мітинги і страйки. Особливо посилилась революційна боротьба у зв'язку з наближенням Першого травня. Незважаючи на заборону святкування, вулиці міста заповнились робітниками, ремісниками та дрібними'торговцями. На площі Кошута (нині Возз'єднання) відбувся мітинг. Оратори розповідали про значення міжнародного свята, закликали трудящих до єдності.
В наступні роки боротьба проти соціального і національного гніту ще більше посилилась. В одному з донесень ужгородського піджупана угорському урядові
повідомлялося, що рух, який виник серед українців, спрямований не лише проти угорської влади, але й проти буржуазних порядків і приватної власності.
Українське населення Ужгорода довгий час зазнавало національного гніту. Уряд проводив насильницьку мадьяризацію. З цією метою починаючи з 70-х років XIX століття було заборонено викладати в школах українську мову. До гімназії все менше й менше приймали молодь українського походження.
Щодо загальної кількості навчальних закладів, то вони поступово збільшувалися. Крім загальної освіти, з другої половини XIX століття розвивалася фахова освіта. В 1898 році було відкрито керамічне училище, яке ще називали школою глиняного посуду. В 1903 році учителі Ужгорода домоглися відкриття ніколи для глухонімих, у якій навчалися діти Ужанського, Березького і Землінського комітатів.
З Ужгороді навчалися, певний час працювали відомі письменники і громадські діячі Закарпаття другої половини XIX - початку XX століття: І. Раковський (1815-1855 pp.), О. Павлович (1819-1900 pp.), А. Кралицький (1835-1894 pp.), Є. Фенцик (1844-1903 pp.) та інші. Тут працювали також художник Г. Рошкович (1854- -1915 pp.), скульптор І. Петридес (1819-1920 pp.), викладач малювання гімназії Ференц Евердле.
В роки першої світової війни заводи й фабрики Ужгорода припинили роботу в зв'язку з нестачею робочих рук та перевантаженням транспорту військовими поставками. Не на повну потужність працювали і ті підприємства, які виробляли продукцію для армії (металообробний і лісопильний заводи, млини тощо). Населення міста в 1915 році внаслідок реквізицій залишилося без хліба, не було борошна. Тяжке становище трудящих погіршувалось ще від воєнних позик, які насильно збиралися урядовими органами.
Велика Жовтнева соціалістична революція й утворення Української Радянської держави мали революціонізуючий вплив на трудящих Ужгорода. Про ці події жителі міста довідувалися насамперед з соціал-демократичних і
Ужгород
Сторінка 5 з 20
робочого дня. В 1899 році трудящі міста вперше відсвяткували Перше травня у лісі біля села Невицького. Виступаючи на мітингу, керівник соціал-демократичної організації Ужгорода Клайн Ліпот заявив: «Ми зійшлися сюди, щоб показати робітничому класу всього світу, що наші робітники йдуть нога Перший великий страйк у місті відбувся влітку 1899 року на фабриці «Мундус». Робітники протягом трьох тижнів вели боротьбу проти утисків і, нарешті, добились підвищення заробітної плати.
Дедалі визвольна боротьба набирала гострішого характеру. Крім економічних вимог, робітники добивалися політичних прав, зокрема широкої участі у виборах державних органів. У квітні 1902 року в місті відбувся тисячний мітинг трудящих Ужгорода і навколишніх сіл. Такі ж масові мітинги з вимогами поліпшити економічне становище і розширити виборчі права відбулися в травні і серпні того ж року. Буржуазна газета «Унгварі кезлень» змушена була визнати, що насильством жандарми не зможуть придушити робітничий рух.
У квітні 1903 року в Ужгороді застрайкували 140 робітників-будівельників. Вони вимагали підвищення заробітної плати, оплати додаткової праці, кращого ставлення до своїх запитів. З0 жовтня 1903 року застрайкували 450 робітників на фабриці «Муидус». Страйкарі виступали не лише за підвищення зарплати, а ставили питання про свободу спілок, демократизацію виборчого права тощо. Виступом меблевиків керував страйковий комітет, до якого входили робітники Станко, Нелит, Брухбауер. 4 листопада меблевики вийшли в місто на демонстрацію, співаючи «Марсельезу». Лише на четвертому тижні властям удалося придушити страйк, але підприємці змушені були підвищити частково зарплату. На зборах робітників Ужгорода, що проходили у лютому 1904 році, оратори критикували розпорядження угорського уряду про обмеження свободи зборів і рішуче засуджували місцеву буржуазну пресу за нападки на робітників.
Звістка про початок революції 1905 року в Росії викликала в Ужгороді нову хвилю робітничого руху. На багатьох підприємствах виникали мітинги і страйки. Особливо посилилась революційна боротьба у зв'язку з наближенням Першого травня. Незважаючи на заборону святкування, вулиці міста заповнились робітниками, ремісниками та дрібними'торговцями. На площі Кошута (нині Возз'єднання) відбувся мітинг. Оратори розповідали про значення міжнародного свята, закликали трудящих до єдності.
В наступні роки боротьба проти соціального і національного гніту ще більше посилилась. В одному з донесень ужгородського піджупана угорському урядові
повідомлялося, що рух, який виник серед українців, спрямований не лише проти угорської влади, але й проти буржуазних порядків і приватної власності.
Українське населення Ужгорода довгий час зазнавало національного гніту. Уряд проводив насильницьку мадьяризацію. З цією метою починаючи з 70-х років XIX століття було заборонено викладати в школах українську мову. До гімназії все менше й менше приймали молодь українського походження.
Щодо загальної кількості навчальних закладів, то вони поступово збільшувалися. Крім загальної освіти, з другої половини XIX століття розвивалася фахова освіта. В 1898 році було відкрито керамічне училище, яке ще називали школою глиняного посуду. В 1903 році учителі Ужгорода домоглися відкриття ніколи для глухонімих, у якій навчалися діти Ужанського, Березького і Землінського комітатів.
З Ужгороді навчалися, певний час працювали відомі письменники і громадські діячі Закарпаття другої половини XIX - початку XX століття: І. Раковський (1815-1855 pp.), О. Павлович (1819-1900 pp.), А. Кралицький (1835-1894 pp.), Є. Фенцик (1844-1903 pp.) та інші. Тут працювали також художник Г. Рошкович (1854- -1915 pp.), скульптор І. Петридес (1819-1920 pp.), викладач малювання гімназії Ференц Евердле.
В роки першої світової війни заводи й фабрики Ужгорода припинили роботу в зв'язку з нестачею робочих рук та перевантаженням транспорту військовими поставками. Не на повну потужність працювали і ті підприємства, які виробляли продукцію для армії (металообробний і лісопильний заводи, млини тощо). Населення міста в 1915 році внаслідок реквізицій залишилося без хліба, не було борошна. Тяжке становище трудящих погіршувалось ще від воєнних позик, які насильно збиралися урядовими органами.
Велика Жовтнева соціалістична революція й утворення Української Радянської держави мали революціонізуючий вплив на трудящих Ужгорода. Про ці події жителі міста довідувалися насамперед з соціал-демократичних і