Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
тиждень.
Нестерпним було становище і зайнятих робітників. Вони працювали по 12-14 годин на день за убогий заробіток. Комсомольська газета «Працююча молодь» писала, що на меблевій фабриці «Мундус» робітники працюють як правило 12-16, а то й 18 годин і одержують за це не зарплату, а лише «жебрачу милостиню». Від частих аварій робітники ставали каліками, «фабрика пищить здоров'я, легковажить життя працюючих».
Складною була й політична обстановка. В Ужгороді, як і в цілому Закарпатті, в 20-30-х роках існували десятки різних політичних організацій і партій. Більшість із них вірно служила капіталістам, допомагаючи їм тримати народні маси в покорі.
Кожна з партій видавала газети, окремі журнали, з допомогою 1920 року про заборону населенню яких пропагувала свої ідеї. Чимало ужгородських робітників входидо до соціал-демократичної партії, однак лідери її мало дбали про інтереси трудящих, вони займали позицію класового миру. Єдиним захисником інтересів трудящих була комуністична партійна організація. З перших днів чеської окупації вона послідовно викривала зрадницьку політику буржуазних та буржуазно-націоналістичних партій, закликала народ до боротьби проти капіталістичного гніту, за возз'єднання з Радянською Україною.
Вся повнота політичної влади зосереджувалася в руках муніципалітету (міської думи). В перші роки окупації чеська буржуазія призначала склад муніципалітету з числа великих багатіїв. Тільки з 1923 року через кожних чотири роки проводилися вибори. Але панівні класи з допомогою поліції і жандармерії до міського самоврядування просовували своїх кандидатів. Характеризуючи хід виборів у 1923 році, комуністична газета «Мункаш» справедливо писала, що у виборчих бюлетенях можна прочитати прізвища банкірів, власників будинків, торговців, багатих адвокатів, але прізвищ робітників там не було. Внаслідок цього містом управляли фабриканти, попи, лихварі, фінансисти. В першій половині 30-х років муніципалітет Ужгорода очолював К. Грабар, що був директором нанбагатшого на
Закарпатті т. зв. Підкарпатського банку, а пізніше його місце зайняв фінансовий радник, багатій Е. Дудаш.
В 1920 році за ініціативою комуністів Ужгорода була створена Міжнародна соціалістична партія Підкарпатської Русі (МСП). Коли закінчувався установчий з'їзд нової партії, близько 600 робітників з транспарантами вийшли на вулиці міста і гаряче вітали МСП, в її особі вони бачили свого надійного захисника. Буржуазно-націоналістичні кола, погляди яких відбивала газета «Наука», турбувало те, що робітники співали інтернаціональний гімн і прославляли Радянську Росію.
Серйозне випробування довелось витримати МСП у Першотравневі дні 1920 року, коли виступ проти окупантів переплітався з боротьбою на захист Радянської Росії, на яку напали тоді білополяки. На заклик комуністів вранці 1 травня на площі Масарика (нині пл. Возз'єднання) почали збиратися робітники міста та селяни з навколишніх сіл. Вони йшли сюди з червоними прапорами, революційними піснями і лозунгами: «Вимагаємо миру з Радянською Росією!», «Всі права і владу передати Радам робітників і найбіднішнм селянам»!, «Наш шлях - це шлях Великого Жовтня!». На площі відбувся мітинг. В ньому взяло участь 8 тис. чоловік.
У червні того ж року під керівництвом комуністів в Ужгороді застрайкували трудящі, протестуючи проти призначення губернатором Закарпаття Г. Жатковича - ставленика американських реакціонерів. Віце-губернатор Еренфельд змушений був телеграфувати до Праги, що в Ужгороді «...почався у всіх галузях генеральний страйк як демонстрація протесту проти губернатора Жатковича. Електростанція також стоїть, місто без світла, ресторани закриті». Власті силою зброї придушили виступ робітників.
Надзвичайно бурхливо пройшов страйк трудяших міста в грудні 1920 року. Страйкуючі рішуче вимагали усунення з посади губернатора Жатковича та чиновників-бюрократів, скасування воєнної диктатури. Вони домагалися також, щоб власті випустили на волю політв'язнів, поліпшили загальне продовольче становище, надали грошову допомогу інвалідам і безробітним, конфіскували землі поміщиків, підвищили зарплату на З0 проц. і виплатили одноразову допомогу робітникам в розмірі півмісячної зарплати. Загони поліції і солдатів місцевого гарнізону при підтримці броневиків розігнали мітинг. Членів Центрального Комітету МСП було заарештовано і відправлено до берегівської в'язниці. Поліція закрила Народний будинок, конфіскувала листівки та бланки партійних квитків. Всю ніч з 16 на 17 грудня на вулицях ходили військові патрулі. В день 17 грудня поліція двічі розганяла стихійні мітинги. 50 робітників, які поширювали листівки, було заарештовано.
Після створення у травні 1921 року Комуністичної партії Чехословаччини, до складу якої ввійшла МСП Закарпаття, значно активізувалася діяльність
Ужгород
Сторінка 7 з 20
тим, що деякі з них були комуністами. Безробітним видавали допомогу, але вона була настільки мізерною і нерегулярною (50-60 крон на місяць), що її не вистачало на прожиття одній людині натиждень.
Складною була й політична обстановка. В Ужгороді, як і в цілому Закарпатті, в 20-30-х роках існували десятки різних політичних організацій і партій. Більшість із них вірно служила капіталістам, допомагаючи їм тримати народні маси в покорі.
Кожна з партій видавала газети, окремі журнали, з допомогою 1920 року про заборону населенню яких пропагувала свої ідеї. Чимало ужгородських робітників входидо до соціал-демократичної партії, однак лідери її мало дбали про інтереси трудящих, вони займали позицію класового миру. Єдиним захисником інтересів трудящих була комуністична партійна організація. З перших днів чеської окупації вона послідовно викривала зрадницьку політику буржуазних та буржуазно-націоналістичних партій, закликала народ до боротьби проти капіталістичного гніту, за возз'єднання з Радянською Україною.
Вся повнота політичної влади зосереджувалася в руках муніципалітету (міської думи). В перші роки окупації чеська буржуазія призначала склад муніципалітету з числа великих багатіїв. Тільки з 1923 року через кожних чотири роки проводилися вибори. Але панівні класи з допомогою поліції і жандармерії до міського самоврядування просовували своїх кандидатів. Характеризуючи хід виборів у 1923 році, комуністична газета «Мункаш» справедливо писала, що у виборчих бюлетенях можна прочитати прізвища банкірів, власників будинків, торговців, багатих адвокатів, але прізвищ робітників там не було. Внаслідок цього містом управляли фабриканти, попи, лихварі, фінансисти. В першій половині 30-х років муніципалітет Ужгорода очолював К. Грабар, що був директором нанбагатшого на
Закарпатті т. зв. Підкарпатського банку, а пізніше його місце зайняв фінансовий радник, багатій Е. Дудаш.
В 1920 році за ініціативою комуністів Ужгорода була створена Міжнародна соціалістична партія Підкарпатської Русі (МСП). Коли закінчувався установчий з'їзд нової партії, близько 600 робітників з транспарантами вийшли на вулиці міста і гаряче вітали МСП, в її особі вони бачили свого надійного захисника. Буржуазно-націоналістичні кола, погляди яких відбивала газета «Наука», турбувало те, що робітники співали інтернаціональний гімн і прославляли Радянську Росію.
Серйозне випробування довелось витримати МСП у Першотравневі дні 1920 року, коли виступ проти окупантів переплітався з боротьбою на захист Радянської Росії, на яку напали тоді білополяки. На заклик комуністів вранці 1 травня на площі Масарика (нині пл. Возз'єднання) почали збиратися робітники міста та селяни з навколишніх сіл. Вони йшли сюди з червоними прапорами, революційними піснями і лозунгами: «Вимагаємо миру з Радянською Росією!», «Всі права і владу передати Радам робітників і найбіднішнм селянам»!, «Наш шлях - це шлях Великого Жовтня!». На площі відбувся мітинг. В ньому взяло участь 8 тис. чоловік.
У червні того ж року під керівництвом комуністів в Ужгороді застрайкували трудящі, протестуючи проти призначення губернатором Закарпаття Г. Жатковича - ставленика американських реакціонерів. Віце-губернатор Еренфельд змушений був телеграфувати до Праги, що в Ужгороді «...почався у всіх галузях генеральний страйк як демонстрація протесту проти губернатора Жатковича. Електростанція також стоїть, місто без світла, ресторани закриті». Власті силою зброї придушили виступ робітників.
Надзвичайно бурхливо пройшов страйк трудяших міста в грудні 1920 року. Страйкуючі рішуче вимагали усунення з посади губернатора Жатковича та чиновників-бюрократів, скасування воєнної диктатури. Вони домагалися також, щоб власті випустили на волю політв'язнів, поліпшили загальне продовольче становище, надали грошову допомогу інвалідам і безробітним, конфіскували землі поміщиків, підвищили зарплату на З0 проц. і виплатили одноразову допомогу робітникам в розмірі півмісячної зарплати. Загони поліції і солдатів місцевого гарнізону при підтримці броневиків розігнали мітинг. Членів Центрального Комітету МСП було заарештовано і відправлено до берегівської в'язниці. Поліція закрила Народний будинок, конфіскувала листівки та бланки партійних квитків. Всю ніч з 16 на 17 грудня на вулицях ходили військові патрулі. В день 17 грудня поліція двічі розганяла стихійні мітинги. 50 робітників, які поширювали листівки, було заарештовано.
Після створення у травні 1921 року Комуністичної партії Чехословаччини, до складу якої ввійшла МСП Закарпаття, значно активізувалася діяльність