Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
року на вулицях міста зав'язався запеклий бій. Дворянське ополчення разом з австрійським гарнізоном спочатку відтіснили повстанців до сіл Радванки і Горян. Коли ж прибули з району Перечина нові загони повсталого селянства, то вороже військо відступило за неприступні стіни фортеці. Але довго витримати облогу гарнізон і поміщицьке ополчення не змогли і 16 березня 1704 року капітулювали. Місто повністю перейшло до рук повстанців. Чимало жителів вступило до армії Ракоці і протягом 7 років вони вели боротьбу проти габсбурзького гніту.
Тяжкі часи настали після придушення визвольної війни. Ужгород з замком знову перейшов до державної казни. Від населення відібрали кращі землі, ліс і виноградники, заборонили торгувати горілкою і вином, його обклали великими податками і зобов'язали виконувати різні повинності на користь габсбурзької армії. Вся влада у місті перейшла до рук єзуїтів. Лише в 1773 році єзуїтська колегія була ліквідована, а її майно разом з Ужгородським замком передано мукачівському уніатському єпіскопу.
Незважаючи на руйнівні наслідки воєн та колоніальну політику Габсбургів, економіка Ужгорода зростала, виникали нові цехи, насамперед кравців і поварів, збілі,шукалась кількість населення. Наприкінці XVIII століття в місті було 12 цехів. Якщо в 1720 році налічувалось 35 ремісників, то в 1785 році кількість їх зросла до 102 чоловік. Щороку тут відбувалося по 4 ярмарки, на які приїздили купці не лише з міст Закарпаття, але й з Словаччини, Галичини, Молдавії тощо.
Протягом другої половини XVIII століття в Ужгороді з'являються і перші підприємства мануфактурного типу. З 1793 року працювала лісопилка, що діяла за допомогою верхньобійного водяного колеса. На ній різали деревину, сплавлену сюди по ріці Уж з північних районів Ужанського комітату і навіть з Галичини. Значна частина продукції цього підприємства вивозилась до Угорщини та інших країн Центральної і Західної Європи. Багаті ужгородські купці в 1796 році спорудили млин на 8 каменів. Тут мололи зерно жителі міста і навколишніх сіл. Крім того, було налагоджено виробництво цегли, черепиці, пива. Ці підприємства належали казенній домінії.
В середині XVIII століття в Ужгороді з'явилися перші німецькі колоністи. Вони оселилися на Мінайській вулиці (з того часу ця вулиця іноді називалась Швабською). Німецькі колоністи користувались привілеями, наділялись кращими землями і пасовиськами. Активізувалися і грецькі колоністи, які у місцевого населення скуповували вовну і вина. Наприкінці XVIII століття в місті проживало 25 грецьких і 20 німецьких родин. Більшість з них належала до числа найбагатших міщан. У середині XVIII століття сюди почали переселятися і євреї.
Якщо на початку XVIII століття Ужгород був заселений лише на правому березі ріки Уж, то у XVIII столітті інтенсивно забудовувався і лівий берег. На лівій частині здебільшого селилися ремісники, дрібні торговці, селяни та міські низи. Наприкінці XVIII століття тут було вже 6 великих вулиць, з'явилися 4 нові вулиці і на правому березі ріки. Правда, більшість будинків мала убогий вигляд і майже нічим не відрізнялася від звичайних сільських хат, покритих соломою або дранкою. Лише на центральних вулицях правобережжя стояли великі будови багатих купців, дворян, адміністративні установи та костьол. Найкращими серед них були будинок комітатського управління, споруджений на Великій вулиці (нині Жовтневій) у 1769 році, католицький костьол середини XVIII століття. В 1771 році в Ужгороді був 301 будинок.
Поступово зростала і чисельність населення. Наприкінці XVII століття в місті проживало 1200 чол., в 1785 році - 2900. Основними жителями, як і раніше, були ремісники, селяни і желяри. В 1785 році тут проживало 235 желярів, 129 селян, 178 міщан і куиців, 86 дворян, 47 службовців культу.
Трудящі Ужгорода багато терпіли від гніту домінії. Селяни відбували панщину нарівні з кріпаками сіл, вносили домінії натуральну данину, сплачували податки тощо. Доводилося населенню міста терпіти свавілля й австрійської армії. У 80-х роках XVIII століття солдати, крім казарм, займали житлові кімнати у 43 жителів і завдавали їм чималої кривди. Підмайстри та учні, міська біднота терпіли також від гніту багатих ремісників, купців, знаті.
Зрозуміла річ, що в зв'язку з цим загострювалась боротьба народних мас проти експлуататорів. Поширеною формою протесту були скарги трудящих на свавільні дії чиновників. У 1770 році селяни скаржилися імператриці Марії-Терезії, що домінія забирає у них кращі орні землі, пасовиська, забороняє торгувати горілкою та вином. Селяни вимагали зменшити податки, розширити їх права щодо торгівлі та інше. Наприкінці XVIII століття в Ужгороді відбувся активний виступ ремісників, які працювали на ремонті замку. Вони подали вимогу адміністрації про підвищення заробітної плати з
Ужгород
Сторінка 2 з 20
з'єднались тут з австрійським гарнізоном. У червні - липні 1703 року місто обложили війська Ракоці - керівника повстання. На допомогу їм прибули загони повсталих селян навколишніх гірських сіл. В середині вересня 1703 Тяжкі часи настали після придушення визвольної війни. Ужгород з замком знову перейшов до державної казни. Від населення відібрали кращі землі, ліс і виноградники, заборонили торгувати горілкою і вином, його обклали великими податками і зобов'язали виконувати різні повинності на користь габсбурзької армії. Вся влада у місті перейшла до рук єзуїтів. Лише в 1773 році єзуїтська колегія була ліквідована, а її майно разом з Ужгородським замком передано мукачівському уніатському єпіскопу.
Незважаючи на руйнівні наслідки воєн та колоніальну політику Габсбургів, економіка Ужгорода зростала, виникали нові цехи, насамперед кравців і поварів, збілі,шукалась кількість населення. Наприкінці XVIII століття в місті було 12 цехів. Якщо в 1720 році налічувалось 35 ремісників, то в 1785 році кількість їх зросла до 102 чоловік. Щороку тут відбувалося по 4 ярмарки, на які приїздили купці не лише з міст Закарпаття, але й з Словаччини, Галичини, Молдавії тощо.
Протягом другої половини XVIII століття в Ужгороді з'являються і перші підприємства мануфактурного типу. З 1793 року працювала лісопилка, що діяла за допомогою верхньобійного водяного колеса. На ній різали деревину, сплавлену сюди по ріці Уж з північних районів Ужанського комітату і навіть з Галичини. Значна частина продукції цього підприємства вивозилась до Угорщини та інших країн Центральної і Західної Європи. Багаті ужгородські купці в 1796 році спорудили млин на 8 каменів. Тут мололи зерно жителі міста і навколишніх сіл. Крім того, було налагоджено виробництво цегли, черепиці, пива. Ці підприємства належали казенній домінії.
В середині XVIII століття в Ужгороді з'явилися перші німецькі колоністи. Вони оселилися на Мінайській вулиці (з того часу ця вулиця іноді називалась Швабською). Німецькі колоністи користувались привілеями, наділялись кращими землями і пасовиськами. Активізувалися і грецькі колоністи, які у місцевого населення скуповували вовну і вина. Наприкінці XVIII століття в місті проживало 25 грецьких і 20 німецьких родин. Більшість з них належала до числа найбагатших міщан. У середині XVIII століття сюди почали переселятися і євреї.
Якщо на початку XVIII століття Ужгород був заселений лише на правому березі ріки Уж, то у XVIII столітті інтенсивно забудовувався і лівий берег. На лівій частині здебільшого селилися ремісники, дрібні торговці, селяни та міські низи. Наприкінці XVIII століття тут було вже 6 великих вулиць, з'явилися 4 нові вулиці і на правому березі ріки. Правда, більшість будинків мала убогий вигляд і майже нічим не відрізнялася від звичайних сільських хат, покритих соломою або дранкою. Лише на центральних вулицях правобережжя стояли великі будови багатих купців, дворян, адміністративні установи та костьол. Найкращими серед них були будинок комітатського управління, споруджений на Великій вулиці (нині Жовтневій) у 1769 році, католицький костьол середини XVIII століття. В 1771 році в Ужгороді був 301 будинок.
Поступово зростала і чисельність населення. Наприкінці XVII століття в місті проживало 1200 чол., в 1785 році - 2900. Основними жителями, як і раніше, були ремісники, селяни і желяри. В 1785 році тут проживало 235 желярів, 129 селян, 178 міщан і куиців, 86 дворян, 47 службовців культу.
Трудящі Ужгорода багато терпіли від гніту домінії. Селяни відбували панщину нарівні з кріпаками сіл, вносили домінії натуральну данину, сплачували податки тощо. Доводилося населенню міста терпіти свавілля й австрійської армії. У 80-х роках XVIII століття солдати, крім казарм, займали житлові кімнати у 43 жителів і завдавали їм чималої кривди. Підмайстри та учні, міська біднота терпіли також від гніту багатих ремісників, купців, знаті.
Зрозуміла річ, що в зв'язку з цим загострювалась боротьба народних мас проти експлуататорів. Поширеною формою протесту були скарги трудящих на свавільні дії чиновників. У 1770 році селяни скаржилися імператриці Марії-Терезії, що домінія забирає у них кращі орні землі, пасовиська, забороняє торгувати горілкою та вином. Селяни вимагали зменшити податки, розширити їх права щодо торгівлі та інше. Наприкінці XVIII століття в Ужгороді відбувся активний виступ ремісників, які працювали на ремонті замку. Вони подали вимогу адміністрації про підвищення заробітної плати з