Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після їх виступу проти нової королівської династії маєтки навколо Ужгорода перейшли до роду Другетів. В кінці XIV століття на Закарпаття переселився разом з великою дружиною подільський князь Федір Корятоізич, якому було підпорядковано Мукачеве з довколишніми селами.
В XIV-XV століттях появилися на Закарпатті Білкеї, Ілошваї та інші феодали. З роками великі земельні латифундії дуже зростали. Власність родини Довгаїв у Мармароській і Березькій жупах становила понад 200 тис. кадастральних угрів землі. В середині XV століття Ян Гунядій володів великою частиною Закарпаття, включаючи Мукачеве і близько 70 сіл Берегівщини. В кінці цього ж століття ця частина Закарпаття, за винятком району Ужгорода і 5 королівських міст, була в руках Яна Заполі. Маєтки Довгаїв перейшли до рук графів Телекі. На початку XV століття королівський суддя С. Вербовці вже мав 50 маєтків.
Захопивши кращі землі, угорські феодали почали розселяти на Закарпатті своїх підлеглих угорських селян. Внаслідок цього місцеве українське населення поступово відтіснялося в передгірські і гірські райони.
Про Угорщину тих часів Карл Маркс писав, що там «магнати були багатими, королі, бідним; країною керували поміщики, дворяни і прелати..., (відбувалася) легкодушна роздача державного майна, постійні внутрішні усобиці між магнатами, баронами й прелатами»... Все це відноситься і до Закарпаття. Водночас з посиленням економічної могутності і політичної влади великих землевласників зростала експлуатація кріпосного селянства.
Вже на початку XIV століття селян було позбавлено права переходу від одного феодала до іншого. За королівським декретом від 1351 року тільки феодали могли володіти землею. Селяни змушені були їм платити десяту частину від врожаю, худоби, виконувати різні безкоштовні роботи.
Протягом XIV-XV століть відбувалося дальше закріпачення закарпатських селян. Одночасно поглиблювався процес класової диференціації серед населення. Частина кріпаків позбавлялася своїх наділів. А були й такі серед них, які не мали не тільки землі, а й своїх власних жител. Замість десятини, на користь поміщиків була запроваджена дев'ятина. Десяту частину від худоби і врожаю селяни віддавали церкві. Панщина становила 2-4 дні на тиждень, а подекуди селян змушували працювати по 6 днів. Крім того, вони зобов'язані були виплачувати державні податки (королівську порцію), які за 1405-1527 роки зросли в 3,3 раза.
За рахунок нещадної експлуатації кріпаків феодали будували великі замки-фортеці. Протягом XIII-XV століть замки були споруджені в містах Мукачевому, Хусті, Виноградові, у селах Вишковому, Королевому, Невицькому, Середньому, Довгому, Броньці та інших. Ці гнізда стали осередками жорстокого економічного й політичного гніту населення на Закарпатті.
Навколо замків утворювалися домінії - групи сіл, що належали феодалам. Домінії входили до тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці - жупи - комітату. На чолі цього центру стояв жупан, якого призначав король з числа великих землевласників. На Закарпатті здавна було чотири жупи - комітату: Ужанська, Березька, Угочанська, Мармароська.
Незважаючи на те, що між Закарпаттям та іншими українськими землями існували державні кордони, зв'язки між ними ніколи не припинялися. В XIV-XV століттях на території Південно-Західної Русі, в т. ч. і на Закарпатті, почала складатися українська народність. В середині XVII століття один з польських діячів в листі до князя Дєрдя II Ракоці називав Мукачівщину «Мукачівською Україною».
Народні маси Закарпаття вели мужню боротьбу проти іноземного гніту і феодальної експлуатації. Цю боротьбу використовували і місцеві феодали. На початку XIV століття частина населення Ужанської жупи підняла повстання проти влади угорських королів. Це повстання очолив феодал жупан Ужанського комітату Петро Петенко (Петуня). Воно тривало кілька років, поки угорські королівські війська влітку 1322 року не взяли останній рубіж повстанців - Невицький замок.
Трудящі Закарпаття в своїй антифеодальній боротьбі були тісно зв'язані з народними масами Угорщини. Разом з угорською біднотою вони брали участь у селянській війні 1514 року під проводом Дєрдя Дожі. Ця війна охопила всю Угорщину і майже всі жупи Закарпаття. Повстанці штурмом брали дворянські замки, громили маєтки. В Мармароській, Ужанській і Березькій жупах разом з українськими й угорськими селянами спільно виступали дрібні торговці й ремісники міст. Під своїм контролем повстанці тримали значну територію Закарпаття і захопили кілька замків. Деякі феодали були знищені, інші втекли за межі Угорщини або переховувались у фортецях.
Придушивши повстання в Угорщині, уряд кинув війська на Закарпаття. До них приєдналися озброєні загони місцевих феодалів. Карателі перебили
Закарпатська область
Сторінка 3 з 40
наступному столітті тут були володіння королівського налатана Амодея (в районі Ужгорода Невицького) та великого магната Матвія Чака. Після їх виступу проти нової королівської династії маєтки навколо Ужгорода перейшли до роду Другетів. В кінці XIV століття на Закарпаття переселився разом з великою дружиною подільський князь Федір Корятоізич, якому було підпорядковано Мукачеве з довколишніми селами.
В XIV-XV століттях появилися на Закарпатті Білкеї, Ілошваї та інші феодали. З роками великі земельні латифундії дуже зростали. Власність родини Довгаїв у Мармароській і Березькій жупах становила понад 200 тис. кадастральних угрів землі. В середині XV століття Ян Гунядій володів великою частиною Закарпаття, включаючи Мукачеве і близько 70 сіл Берегівщини. В кінці цього ж століття ця частина Закарпаття, за винятком району Ужгорода і 5 королівських міст, була в руках Яна Заполі. Маєтки Довгаїв перейшли до рук графів Телекі. На початку XV століття королівський суддя С. Вербовці вже мав 50 маєтків.
Захопивши кращі землі, угорські феодали почали розселяти на Закарпатті своїх підлеглих угорських селян. Внаслідок цього місцеве українське населення поступово відтіснялося в передгірські і гірські райони.
Про Угорщину тих часів Карл Маркс писав, що там «магнати були багатими, королі, бідним; країною керували поміщики, дворяни і прелати..., (відбувалася) легкодушна роздача державного майна, постійні внутрішні усобиці між магнатами, баронами й прелатами»... Все це відноситься і до Закарпаття. Водночас з посиленням економічної могутності і політичної влади великих землевласників зростала експлуатація кріпосного селянства.
Вже на початку XIV століття селян було позбавлено права переходу від одного феодала до іншого. За королівським декретом від 1351 року тільки феодали могли володіти землею. Селяни змушені були їм платити десяту частину від врожаю, худоби, виконувати різні безкоштовні роботи.
Протягом XIV-XV століть відбувалося дальше закріпачення закарпатських селян. Одночасно поглиблювався процес класової диференціації серед населення. Частина кріпаків позбавлялася своїх наділів. А були й такі серед них, які не мали не тільки землі, а й своїх власних жител. Замість десятини, на користь поміщиків була запроваджена дев'ятина. Десяту частину від худоби і врожаю селяни віддавали церкві. Панщина становила 2-4 дні на тиждень, а подекуди селян змушували працювати по 6 днів. Крім того, вони зобов'язані були виплачувати державні податки (королівську порцію), які за 1405-1527 роки зросли в 3,3 раза.
За рахунок нещадної експлуатації кріпаків феодали будували великі замки-фортеці. Протягом XIII-XV століть замки були споруджені в містах Мукачевому, Хусті, Виноградові, у селах Вишковому, Королевому, Невицькому, Середньому, Довгому, Броньці та інших. Ці гнізда стали осередками жорстокого економічного й політичного гніту населення на Закарпатті.
Навколо замків утворювалися домінії - групи сіл, що належали феодалам. Домінії входили до тієї чи іншої адміністративно-територіальної одиниці - жупи - комітату. На чолі цього центру стояв жупан, якого призначав король з числа великих землевласників. На Закарпатті здавна було чотири жупи - комітату: Ужанська, Березька, Угочанська, Мармароська.
Незважаючи на те, що між Закарпаттям та іншими українськими землями існували державні кордони, зв'язки між ними ніколи не припинялися. В XIV-XV століттях на території Південно-Західної Русі, в т. ч. і на Закарпатті, почала складатися українська народність. В середині XVII століття один з польських діячів в листі до князя Дєрдя II Ракоці називав Мукачівщину «Мукачівською Україною».
Народні маси Закарпаття вели мужню боротьбу проти іноземного гніту і феодальної експлуатації. Цю боротьбу використовували і місцеві феодали. На початку XIV століття частина населення Ужанської жупи підняла повстання проти влади угорських королів. Це повстання очолив феодал жупан Ужанського комітату Петро Петенко (Петуня). Воно тривало кілька років, поки угорські королівські війська влітку 1322 року не взяли останній рубіж повстанців - Невицький замок.
Трудящі Закарпаття в своїй антифеодальній боротьбі були тісно зв'язані з народними масами Угорщини. Разом з угорською біднотою вони брали участь у селянській війні 1514 року під проводом Дєрдя Дожі. Ця війна охопила всю Угорщину і майже всі жупи Закарпаття. Повстанці штурмом брали дворянські замки, громили маєтки. В Мармароській, Ужанській і Березькій жупах разом з українськими й угорськими селянами спільно виступали дрібні торговці й ремісники міст. Під своїм контролем повстанці тримали значну територію Закарпаття і захопили кілька замків. Деякі феодали були знищені, інші втекли за межі Угорщини або переховувались у фортецях.
Придушивши повстання в Угорщині, уряд кинув війська на Закарпаття. До них приєдналися озброєні загони місцевих феодалів. Карателі перебили