Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Центром цієї боротьби тривалий час були Берегівщина і Мукачівщина. 22
травня 1703 року озброєні селянські загони оволоділи Береговим, 24 червня - Мукачевим, 17 серпня - Хустом, 17 вересня увійшли в Ужгород. Угорський дворянин Дєрдь Палоці Хорват, який перебував в оточеному Ужгородському замку, у своєму щоденнику записав: «Що це за божий світ настав, наші піддані переслідують нас, як псів... Натовпи русинів, одягнутих в гуні, спустився з гір, зайняв місто... Ужгородський замок верховинці з сокирами так обклали, що хіба тільки птах може туди залетіти».
Оточений австрійський гарнізон Ужгородського замку змушений був влітку 1704 року здатись селянському ватажкові Івану Беці. Цим самим завершилося визволення всього Закарпаття.
Визвольну війну угорського народу очолив трансільванський князь Ференц II Ракоці, відомий своєю антигабсбурзькою боротьбою і патріотизмом. Він намагався встановити найтісніші зв'язки з російським урядом. З царем Петром І, який сприяв Ракоці своїми дипломатичними діями, в 1707 році було укладено договір. Загони українських козаків перебували в армії повстанців. Угорські феодали проголосили Ференца II Ракоці своїм королем, сподіваючись на його допомогу в приборканні народних мас. Ференц II Ракоці, який в 1707 році збирався звільнити селян від кріпацтва, як великий феодал, залишився на боці своїх класових спільників. Більше того, він став на шлях обмеження антипоміщицьких дій селян, почав усувати їх ватажків тощо. Класові суперечності між феодалами і селянами негативно позначились на бойовому дусі армії повстанців. Військо Ференца II Ракоці почало танути і зазнавати поразок. Дворянство відкрито перейшло на бік Габсбургів. Все це привело до поразки визвольної війни. Останнім 24 червня 1711 року здалося Мукачеве. Закарпаття, як і всю Угорщину, загарбала Австрія. Почалась жорстока розправа над повсталими селянами. За короткий час було знищено десятки сіл, сплюндровано селянські господарства, зруйновано міста. Австрійські солдати винищували населення, не шкодуючи дітей, жінок, стариків. Не випадково під час перепису 1715-1720 років на Закарпатті було виявлено багато спустілих сіл.
Після придушення національно-визвольної війни Габсбурги конфіскували маєтки в тих дворян, які виступали проти Австрії, і передали їх в основному німцям. Колишній маєток князя Ракоці перейшов у 1728 році до рук майнцького архієпіскопа Франца Шенборна. Останній подарував його своєму племінникові графу Карлу Шенборну-Бухгейму. Так виникла величезна Мукачівсько-Чинадіївська домінія Шенборнів, що займала три чверті Березької жупи. В містах і селах домінії в 30-х роках XVIII століття жило близько 14 тис. чол., з них 93 проц. були залежні селяни. Шенборни переселили на Закарпаття багато німецьких колоністів, ремісників, яким за рахунок корінного населення надавалися пільги в торгівлі, ремеслі та землеволодінні.
Велика латифундія, земельна площа якої становила 36 790 гол вдів, належала графу Телекі. Величезними просторами землі і тисячами кріпаків володіли барони
Перені в Угочанській жупі, графи Стараї, Баркоці, Віцманді - в Ужанській жупі, -поміщик Стопко - в Мармароській жупі.
Крім приватних були ще й ерарні (державні) володіння. До цих, зокрема, належали місто Ужгород з навколишніми селами, Великий Бичків та інші. Казенні селяни-кріпаки також відбували панщину на державній землі, переважно в лісі, платили натуральну данину та грошовий оброк. На Мармарощині існували
лісове, гірничо-рудне та соляне казенні управління, які відали відповідними галузями господарства.
Поруч з великими магнатами на Закарпатті
була значна кількість середнього дрібномаєткового дворянства, яке за етнічним походженням було переважно українським і угорським. Українська шляхта разом з іноземною становила соціальну підпору системи феодального
гноблення народних мас. Характерно, що вона відзначалася особливим користолюбством. Займаючи дрібні службові посади у великих латифундіях, жупних та окружних управліннях, українські шляхтичі (немеші) безжалісно знущалися над селянами, встановлювали додаткові
побори на свою користь, здирали з них різні
штрафи.
Селянство Закарпаття повністю залежало від сваволі поміщиків. Панщина до 70-Х років Закарпаття XVIII століття не була регламентована законом, тому селян примушували працювати в
поміщицькому маєтку стільки, скільки вимагав пан. Кріпаків гнали на панщину в Угорщину, Словаччину, Трансільванію, де знаходились основні маєтки багатьох феодалів. Піддані графа Шенборна, наприклад, відвозили
Закарпатська область
Сторінка 5 з 40
визвольна антигабсбурзька війна угорського народу 1703-1711 років, у якій українські селяни та ремісники Закарпаття взяли найактивнішу участь.Центром цієї боротьби тривалий час були Берегівщина і Мукачівщина. 22
Оточений австрійський гарнізон Ужгородського замку змушений був влітку 1704 року здатись селянському ватажкові Івану Беці. Цим самим завершилося визволення всього Закарпаття.
Визвольну війну угорського народу очолив трансільванський князь Ференц II Ракоці, відомий своєю антигабсбурзькою боротьбою і патріотизмом. Він намагався встановити найтісніші зв'язки з російським урядом. З царем Петром І, який сприяв Ракоці своїми дипломатичними діями, в 1707 році було укладено договір. Загони українських козаків перебували в армії повстанців. Угорські феодали проголосили Ференца II Ракоці своїм королем, сподіваючись на його допомогу в приборканні народних мас. Ференц II Ракоці, який в 1707 році збирався звільнити селян від кріпацтва, як великий феодал, залишився на боці своїх класових спільників. Більше того, він став на шлях обмеження антипоміщицьких дій селян, почав усувати їх ватажків тощо. Класові суперечності між феодалами і селянами негативно позначились на бойовому дусі армії повстанців. Військо Ференца II Ракоці почало танути і зазнавати поразок. Дворянство відкрито перейшло на бік Габсбургів. Все це привело до поразки визвольної війни. Останнім 24 червня 1711 року здалося Мукачеве. Закарпаття, як і всю Угорщину, загарбала Австрія. Почалась жорстока розправа над повсталими селянами. За короткий час було знищено десятки сіл, сплюндровано селянські господарства, зруйновано міста. Австрійські солдати винищували населення, не шкодуючи дітей, жінок, стариків. Не випадково під час перепису 1715-1720 років на Закарпатті було виявлено багато спустілих сіл.
Після придушення національно-визвольної війни Габсбурги конфіскували маєтки в тих дворян, які виступали проти Австрії, і передали їх в основному німцям. Колишній маєток князя Ракоці перейшов у 1728 році до рук майнцького архієпіскопа Франца Шенборна. Останній подарував його своєму племінникові графу Карлу Шенборну-Бухгейму. Так виникла величезна Мукачівсько-Чинадіївська домінія Шенборнів, що займала три чверті Березької жупи. В містах і селах домінії в 30-х роках XVIII століття жило близько 14 тис. чол., з них 93 проц. були залежні селяни. Шенборни переселили на Закарпаття багато німецьких колоністів, ремісників, яким за рахунок корінного населення надавалися пільги в торгівлі, ремеслі та землеволодінні.
Велика латифундія, земельна площа якої становила 36 790 гол вдів, належала графу Телекі. Величезними просторами землі і тисячами кріпаків володіли барони
Перені в Угочанській жупі, графи Стараї, Баркоці, Віцманді - в Ужанській жупі, -поміщик Стопко - в Мармароській жупі.
Крім приватних були ще й ерарні (державні) володіння. До цих, зокрема, належали місто Ужгород з навколишніми селами, Великий Бичків та інші. Казенні селяни-кріпаки також відбували панщину на державній землі, переважно в лісі, платили натуральну данину та грошовий оброк. На Мармарощині існували
лісове, гірничо-рудне та соляне казенні управління, які відали відповідними галузями господарства.
Поруч з великими магнатами на Закарпатті
була значна кількість середнього дрібномаєткового дворянства, яке за етнічним походженням було переважно українським і угорським. Українська шляхта разом з іноземною становила соціальну підпору системи феодального
гноблення народних мас. Характерно, що вона відзначалася особливим користолюбством. Займаючи дрібні службові посади у великих латифундіях, жупних та окружних управліннях, українські шляхтичі (немеші) безжалісно знущалися над селянами, встановлювали додаткові
побори на свою користь, здирали з них різні
штрафи.
Селянство Закарпаття повністю залежало від сваволі поміщиків. Панщина до 70-Х років Закарпаття XVIII століття не була регламентована законом, тому селян примушували працювати в
поміщицькому маєтку стільки, скільки вимагав пан. Кріпаків гнали на панщину в Угорщину, Словаччину, Трансільванію, де знаходились основні маєтки багатьох феодалів. Піддані графа Шенборна, наприклад, відвозили