Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Культурні зв'язки з Україною та Росією мали велике значення для національного відродження закарпатських українців. Закарпатська інтелігенція була
добре обізнана з творами М. Ломоносова, В. Тредіаковського, В. Капніста, Г. Державша, Д. Фонвізіна, М. Карамзіна, В. Жуковського, І. Крилова, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка та багатьох інших письменників.
Одночасно розвивалася і місцева література. З літературних пам'яток Закарпаття XVII-XVIII століть найбільше відомі учительні євангелії, різні рукописні збірники оповідань, легенд, повістей, апокрифів, збірники світських і духовних пісень, історична та сатирична поезія, перші літописні записки, полемічна й наукова проза українською і латинською мовами тощо.
Талановитим представником української полемічно-публіцистичної прози другої половини XVII - початку XVIII століття був закарпатець Михайло Андрелла (1637-1710 pp.). У своїх творах «Логос» і «Оборона вірному чоловіку» та інших він викривав і засуджував іноземних загарбників, виступав проти унії і Ватікану, закликав народ до боротьби з «грошелюбцями і златолюбцями», відстоював ідею возз'єднання Закарпаття з усім «православним» російським і українським народом. За сміливі виступи полеміста переслідували церковники і світська влада, не раз кидали його до тюремних казематів. Творчі традиції Андрелли на Закарпатті продовжували С. Бедевлянський, Г. Бандоляк, І. Вюсяник та інші письменники.
Оригінальна література Закарпаття тих часів в основному була анонімною. З відомих імен були популярні А. Коцак, автор рукописної «славеноруської» граматики, І. Пастелій, що написав сатиру «Пастирю душевный», автор панегіриків П. Лодій, історик І. Базилович, мовознавець І. Фогарашій, культурний діяч А. Бачинський. Останній зібрав велику бібліотеку (до 9 тис. томів), про нього схвально відгукнувся І. Франко.
З інших діячів кінця XVIII - початку XIX століття заслуговують уваги поет і вчений В. Довгович, який був першим членом-кореспондентом Угорської Академії наук, а також М. Лучкай, відомий своєю друкованою працею «Граматика славорутена» («Граматика слов'яно-русинська») і рукописом «Гісторія карпато-рутенорум», («Історія карпато-русинів»). Обидві праці Лучкая викликали широке зацікавлення учених. Ян Коллар, наприклад, поставив ім'я Лучкая поряд з Обрадовичем, Добровським, Вуком Караджичем та іншими відомими слов'янськими вченими. В «Історії карпато-русинів», написаній латинською мовою, учений аргументовано доводив автохтонність своїх земляків, виступав проти поневолення краю, висловлював демократичні погляди. Панівні класи зробили все, щоб ця п'ятитомна праця не побачила світу.
В XVII-XVIII століттях на Закарпатті був поширений вертеп.
На зламі XVIII і XIX століть все більш нестерпним стає національний гніт. Денаціоналізація місцевого українського населення та переслідування прогресивних людей набирали часом спотворених форм. Щодалі все більше проводилася латинізація, а потім і мадьяризація шкіл, над неугодними діячами встановлювався поліцейський нагляд. Все це стало причиною еміграції закарпатців на Україну та в Росію. З середовища цих емігрантів вийшли визначні діячі науки і культури - І. Орлай (почесний член Російської Академії наук), М. Балудянський (перший ректор Петербурзького університету), А. Дудрович (один із ректорів Харківського університету), П. Лодій, В. Кукольник, М. Білевич, І. Білевич, О. Павлович (професори Петербурзького і Харківського університетів), Ю. Гуца-Венелін (славіст-болгарист). Російська й українська громадськість високо оцінювала наукову діяльність вихідців із Закарпаття.
Здавна славиться Закарпаття багатим фольклором. Тут зібрано величезну кількість народних переказів, легенд, казок, балад, коломийок. Вони мають спільне походження з давньоруським та українським фольклором. Про це писали Я. Головацький, М. Драгоманов, І. Франко, В. Гнатюк, Ю. Яворський, І. Панькевич, М. Возняк, Ф. Колесса та інші дослідники народної творчості. Стародавні українські закарпатські пісні побачили світ у рукописних співанниках XVII-XVIII століть та виданнях XIX століття. Вони й сьогодні славляться на весь світ у виконанні як самодіяльних митців, так і Закарпатського державного заслуженого народного хору.
Перший багатоголосий хор на Закарпатті було створено в Ужгороді 1833 року. Знаменно, що він був і першим поліфонічним хором взагалі в усій Австро-Угорщині. Його організатором став талановитий російський політичний емігрант Костянтин Матезонський, який називав себе ще Білорусином (1794-1858 pp.). За свідченням дослідників, Матезонський свою діяльність тісно пов'язував з революційним рухом на півдні Росії. Він був знайомий з Пушкіним і Пестелем, але згодом попав у немилість до царизму, що примусило його втекти до Перемишля, а потім до Ужгорода. Матезонеький виховав цілу плеяду своїх учнів і послідовників на Закарпатті, як М. Лихварчик, Є. Талапкович, С. Сільвай, І. Бокінай та інші. Слава про
Закарпатська область
Сторінка 8 з 40
XVIII - першій половині XIX століття потік книг з Москви, Петербурга, Києва, Львова на Закарпаття не припинявся.Культурні зв'язки з Україною та Росією мали велике значення для національного відродження закарпатських українців. Закарпатська інтелігенція була
Одночасно розвивалася і місцева література. З літературних пам'яток Закарпаття XVII-XVIII століть найбільше відомі учительні євангелії, різні рукописні збірники оповідань, легенд, повістей, апокрифів, збірники світських і духовних пісень, історична та сатирична поезія, перші літописні записки, полемічна й наукова проза українською і латинською мовами тощо.
Талановитим представником української полемічно-публіцистичної прози другої половини XVII - початку XVIII століття був закарпатець Михайло Андрелла (1637-1710 pp.). У своїх творах «Логос» і «Оборона вірному чоловіку» та інших він викривав і засуджував іноземних загарбників, виступав проти унії і Ватікану, закликав народ до боротьби з «грошелюбцями і златолюбцями», відстоював ідею возз'єднання Закарпаття з усім «православним» російським і українським народом. За сміливі виступи полеміста переслідували церковники і світська влада, не раз кидали його до тюремних казематів. Творчі традиції Андрелли на Закарпатті продовжували С. Бедевлянський, Г. Бандоляк, І. Вюсяник та інші письменники.
Оригінальна література Закарпаття тих часів в основному була анонімною. З відомих імен були популярні А. Коцак, автор рукописної «славеноруської» граматики, І. Пастелій, що написав сатиру «Пастирю душевный», автор панегіриків П. Лодій, історик І. Базилович, мовознавець І. Фогарашій, культурний діяч А. Бачинський. Останній зібрав велику бібліотеку (до 9 тис. томів), про нього схвально відгукнувся І. Франко.
З інших діячів кінця XVIII - початку XIX століття заслуговують уваги поет і вчений В. Довгович, який був першим членом-кореспондентом Угорської Академії наук, а також М. Лучкай, відомий своєю друкованою працею «Граматика славорутена» («Граматика слов'яно-русинська») і рукописом «Гісторія карпато-рутенорум», («Історія карпато-русинів»). Обидві праці Лучкая викликали широке зацікавлення учених. Ян Коллар, наприклад, поставив ім'я Лучкая поряд з Обрадовичем, Добровським, Вуком Караджичем та іншими відомими слов'янськими вченими. В «Історії карпато-русинів», написаній латинською мовою, учений аргументовано доводив автохтонність своїх земляків, виступав проти поневолення краю, висловлював демократичні погляди. Панівні класи зробили все, щоб ця п'ятитомна праця не побачила світу.
В XVII-XVIII століттях на Закарпатті був поширений вертеп.
На зламі XVIII і XIX століть все більш нестерпним стає національний гніт. Денаціоналізація місцевого українського населення та переслідування прогресивних людей набирали часом спотворених форм. Щодалі все більше проводилася латинізація, а потім і мадьяризація шкіл, над неугодними діячами встановлювався поліцейський нагляд. Все це стало причиною еміграції закарпатців на Україну та в Росію. З середовища цих емігрантів вийшли визначні діячі науки і культури - І. Орлай (почесний член Російської Академії наук), М. Балудянський (перший ректор Петербурзького університету), А. Дудрович (один із ректорів Харківського університету), П. Лодій, В. Кукольник, М. Білевич, І. Білевич, О. Павлович (професори Петербурзького і Харківського університетів), Ю. Гуца-Венелін (славіст-болгарист). Російська й українська громадськість високо оцінювала наукову діяльність вихідців із Закарпаття.
Здавна славиться Закарпаття багатим фольклором. Тут зібрано величезну кількість народних переказів, легенд, казок, балад, коломийок. Вони мають спільне походження з давньоруським та українським фольклором. Про це писали Я. Головацький, М. Драгоманов, І. Франко, В. Гнатюк, Ю. Яворський, І. Панькевич, М. Возняк, Ф. Колесса та інші дослідники народної творчості. Стародавні українські закарпатські пісні побачили світ у рукописних співанниках XVII-XVIII століть та виданнях XIX століття. Вони й сьогодні славляться на весь світ у виконанні як самодіяльних митців, так і Закарпатського державного заслуженого народного хору.
Перший багатоголосий хор на Закарпатті було створено в Ужгороді 1833 року. Знаменно, що він був і першим поліфонічним хором взагалі в усій Австро-Угорщині. Його організатором став талановитий російський політичний емігрант Костянтин Матезонський, який називав себе ще Білорусином (1794-1858 pp.). За свідченням дослідників, Матезонський свою діяльність тісно пов'язував з революційним рухом на півдні Росії. Він був знайомий з Пушкіним і Пестелем, але згодом попав у немилість до царизму, що примусило його втекти до Перемишля, а потім до Ужгорода. Матезонеький виховав цілу плеяду своїх учнів і послідовників на Закарпатті, як М. Лихварчик, Є. Талапкович, С. Сільвай, І. Бокінай та інші. Слава про