Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
ярмарки із Закарпаття стали приїжджати не тільки купці, але й селяни та ремісники. Губернатори західних російських губерній не раз повідомляли про те, що в містах і селах з'являється багато угорських дрібних торговців, коновалів тощо.
Мармароські та хустські скупники худоби, різники підтримували зв'язки з Молдавією. Закарпатські ярмарки відвідували одеські, ніжинські, львівські, бродівські та інші купці. Із Закарпаття вивозили в Галичину поташ, мідь, залізо, папір, вино, свіжі фрукти, овочі, горіхи, дерево, суконні вироби. За відомостями 1829 року у Львові та інших західноукраїнських містах продано закарпатського галуну на суму 32 862 форинти. Звідти завозили шкіру, хутро, вовну, мед, горілку, прядиво, полотно, шерстяні вироби, бавовну та бавовняні тканини тощо.
Протягом багатьох віків українці Закарпаття хоча й терпіли тяжке іноземне поневолення, але завжди знаходили енергію для розвитку своїх економічних і духовних сил, не втрачали своєї національної самобутності. Культура Закарпаття така ж давня, як і Київської Русі. Саме в ті далекі часи тут виникла письменність, з'явилися чудові пам'ятки мистецтва - дерев'яна, а потім кам'яна архітектура, живопис. Розвивалася народна словесна творчість.
До найдавніших закарпатських писаних пам'яток XII-XVI століть належать Мукачівські та Імстичівські уривки з євангелій. Досить цікаве «Королівське євангеліє» 1401 року, яке елементами української мови та оздобленням нагадує відоме в науці «Пересопницьке євангеліє» 1556-1561 років. На пергаменті були написані «Мукачівський псалтир» і «Ужгородський півустав», які нині зберігаються в Закарпатському краєзнавчому музеї. До наших днів дійшла значна кількість різноманітних міней, тріодів, прологів, богословсько-полемічних трактатів на зразок «Посланіє ко св. отцем горы Афонской от православних вери Россійской и земли угорськой христіан» та інших творів.
На Закарпатті були також відомі кирилівського друку дофедоровські видання Ш. Фіоля, Ф. Скорини, венеціанські першодруки. Великої популярності набула тут славнозвісна «Острозька біблія» 1581 року, яку надрукував І. Федоров. Один із перших записів української народної пісні «Штефан-воєвода» був зроблений на Закарпатті і вміщений у «Чеській граматиці» Яна Благослава, написаній у 1571 році.
Культура Закарпатської Русі до XV століття складала органічну частину всієї давньоруської культури, а пізніших часів - української. На жаль, пам'яток оригінальної літератури XV-XVI століть, як і на всіх східноукраїнських землях, через несприятливі історичні умови збереглося дуже мало.
У XVII - першій половині XIX століття, коли зв'язки закарпатців з Україною та Росією розширювалися і зміцнювалися, зростала і культура краю. Одним з проявів цього розвитку була народна освіта. Перші відомості про існування школи в Ужгороді відносяться до 1400 року. В наступних роках сітка шкіл поступово розширювалась. У документах XVII століття згадуються «руські» (закарпатоукраїнські) вчителі Ужгорода, Великої Копані, Бедевлі та інших поселень. В Ужгороді вже тоді існувала п'ятикласна гімназія, а у XVIII столітті - шестикласна. В Мукачевому працювала богословська школа.
У другій половині XVIІІ - першій половині XIX століття поряд з церковними чи монастирськими школами з'являються і початкові народні школи, що були на утриманні общин. Навчання в них вели ті ж самі дяки, що і в церковних школах, їх ще називали «півцевчитедями». Вони вчили дітей лише читати, писати й рахувати. Всі видатки за навчання лягали на плечі трудящих, бо держава на освіту не давала ні крейцера. Внаслідок цього сільські общини часто відмовлялися утримувати школу. Цим скористалася церква і взяла освіту під свій контроль, запроваджуючи всюди виключно релігійні форми навчання. Крім того, закріпачені селяни могли посилати дітей до школи лише з дозволу поміщика. Все це й зумовило те, що значна частина населення була неписьменною. Але окремим закарпатцям вдавалося здобути середню і навіть вищу освіту. Таку можливість мали здебільшого заможніші верстви населення. Їх діти вчилися в школах Егера, Братіслави, Трнави, Кошіце, Відня, Будапешта, одержували освіту і на Україні. У списках учнів Києво-Могилянської академії за 1754-1755 pp. згадується козачий син Василь Штефка із села Крилового Мармароської жупи.
Значний вплив на розвиток культури Закарпаття мала діяльність російського першодрукаря Івана Федорова у Львові (1573-1583 рр.). Всі рукописні і друковані книги, що видавалися в Росії і на Україні в XVII-XVIII століттях, потрапляли на Закарпаття. Тільки в 50-70-х роках XVIII століття російські книготорговці доставили сюди 3360 томів, а в 1759 році один ужгородський піп привіз з Росії 9 возів книг. Майже половина завезеної на Закарпаття літератури тих часів нині зберігається в архівах та музеях області. В кінці
Закарпатська область
Сторінка 7 з 40
ярмарки Мукачевого. На Закарпаття з України завозили хутро, промислові вироби, а звідси вивозили вино, фрукти тощо. На українські та російські Мармароські та хустські скупники худоби, різники підтримували зв'язки з Молдавією. Закарпатські ярмарки відвідували одеські, ніжинські, львівські, бродівські та інші купці. Із Закарпаття вивозили в Галичину поташ, мідь, залізо, папір, вино, свіжі фрукти, овочі, горіхи, дерево, суконні вироби. За відомостями 1829 року у Львові та інших західноукраїнських містах продано закарпатського галуну на суму 32 862 форинти. Звідти завозили шкіру, хутро, вовну, мед, горілку, прядиво, полотно, шерстяні вироби, бавовну та бавовняні тканини тощо.
Протягом багатьох віків українці Закарпаття хоча й терпіли тяжке іноземне поневолення, але завжди знаходили енергію для розвитку своїх економічних і духовних сил, не втрачали своєї національної самобутності. Культура Закарпаття така ж давня, як і Київської Русі. Саме в ті далекі часи тут виникла письменність, з'явилися чудові пам'ятки мистецтва - дерев'яна, а потім кам'яна архітектура, живопис. Розвивалася народна словесна творчість.
До найдавніших закарпатських писаних пам'яток XII-XVI століть належать Мукачівські та Імстичівські уривки з євангелій. Досить цікаве «Королівське євангеліє» 1401 року, яке елементами української мови та оздобленням нагадує відоме в науці «Пересопницьке євангеліє» 1556-1561 років. На пергаменті були написані «Мукачівський псалтир» і «Ужгородський півустав», які нині зберігаються в Закарпатському краєзнавчому музеї. До наших днів дійшла значна кількість різноманітних міней, тріодів, прологів, богословсько-полемічних трактатів на зразок «Посланіє ко св. отцем горы Афонской от православних вери Россійской и земли угорськой христіан» та інших творів.
На Закарпатті були також відомі кирилівського друку дофедоровські видання Ш. Фіоля, Ф. Скорини, венеціанські першодруки. Великої популярності набула тут славнозвісна «Острозька біблія» 1581 року, яку надрукував І. Федоров. Один із перших записів української народної пісні «Штефан-воєвода» був зроблений на Закарпатті і вміщений у «Чеській граматиці» Яна Благослава, написаній у 1571 році.
Культура Закарпатської Русі до XV століття складала органічну частину всієї давньоруської культури, а пізніших часів - української. На жаль, пам'яток оригінальної літератури XV-XVI століть, як і на всіх східноукраїнських землях, через несприятливі історичні умови збереглося дуже мало.
У XVII - першій половині XIX століття, коли зв'язки закарпатців з Україною та Росією розширювалися і зміцнювалися, зростала і культура краю. Одним з проявів цього розвитку була народна освіта. Перші відомості про існування школи в Ужгороді відносяться до 1400 року. В наступних роках сітка шкіл поступово розширювалась. У документах XVII століття згадуються «руські» (закарпатоукраїнські) вчителі Ужгорода, Великої Копані, Бедевлі та інших поселень. В Ужгороді вже тоді існувала п'ятикласна гімназія, а у XVIII столітті - шестикласна. В Мукачевому працювала богословська школа.
У другій половині XVIІІ - першій половині XIX століття поряд з церковними чи монастирськими школами з'являються і початкові народні школи, що були на утриманні общин. Навчання в них вели ті ж самі дяки, що і в церковних школах, їх ще називали «півцевчитедями». Вони вчили дітей лише читати, писати й рахувати. Всі видатки за навчання лягали на плечі трудящих, бо держава на освіту не давала ні крейцера. Внаслідок цього сільські общини часто відмовлялися утримувати школу. Цим скористалася церква і взяла освіту під свій контроль, запроваджуючи всюди виключно релігійні форми навчання. Крім того, закріпачені селяни могли посилати дітей до школи лише з дозволу поміщика. Все це й зумовило те, що значна частина населення була неписьменною. Але окремим закарпатцям вдавалося здобути середню і навіть вищу освіту. Таку можливість мали здебільшого заможніші верстви населення. Їх діти вчилися в школах Егера, Братіслави, Трнави, Кошіце, Відня, Будапешта, одержували освіту і на Україні. У списках учнів Києво-Могилянської академії за 1754-1755 pp. згадується козачий син Василь Штефка із села Крилового Мармароської жупи.
Значний вплив на розвиток культури Закарпаття мала діяльність російського першодрукаря Івана Федорова у Львові (1573-1583 рр.). Всі рукописні і друковані книги, що видавалися в Росії і на Україні в XVII-XVIII століттях, потрапляли на Закарпаття. Тільки в 50-70-х роках XVIII століття російські книготорговці доставили сюди 3360 томів, а в 1759 році один ужгородський піп привіз з Росії 9 возів книг. Майже половина завезеної на Закарпаття літератури тих часів нині зберігається в архівах та музеях області. В кінці