Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
контрибуцію військам феодалів.
Після придушення повстання в Угорщині і на Закарпатті дворянство торжествувало. Своїми актами, ухваленими державними зборами 1514 року, воно ліквідувало залишки незалежності селян, остаточно прикріпило їх до землі. Протягом першої половини XVI століття уряд видавав закони про повернення втікачів, які залишили феодалів під час повстання 1514 року.
Угорське королівство, знесилене міжфеодальними чварами і усуненням селян від участі в обороні країни, саме швидко стало об'єктом пограбування з боку інших, сильніших у економічному і воєнному відношенні країн. У 1526 році турки розгромили угорську армію під Могачем і захопили всю південно-східну Угорщину, а її північно-західна частина стала здобиччю австрійських Габсбургів. Трансільванське князівство, куди з початку XVI століття входила і частина закарпатських земель, включаючи і Мукачеве, потрапило у васальну залежність від турецького султана.
В цих умовах становище народних мас Закарпаття стало ще важчим. Селяни- кріпаки відбували непосильну панщину, в окремі періоди року вони працювали від зорі до зорі цілими тижнями. В багатьох маєтках кріпаки виконували панщину «за волею поміщика». Винятково важкі умови були у солекопів Мармарощини, яких феодали перетворили на справжніх каторжан, заборонивши їм взагалі зали
шати шахти і бараки. Це призвело в 1551 році до першого на Закарпатті стихійного виступу шахтарів-солекопів.
Антифеодальна боротьба на Закарпатті не припинялася. Восени 1631 року повстали селяни в Токаї. Незабаром полум'я заворушення охопило значну територію Словаччини і Закарпаття. Але повстанці діяли розрізнено і потерпіли поразку.
Крім великих селянських заворушень, які спалахували час від часу, у Карпатах постійно діяли опришки. Загони опришків нападали на представників панівної верхівки, лихварів, а здобуте майно роздавали сільській бідноті. Уже в 1492 році на території Словаччини і Закарпаття оперував загін Федора Головатого. В XVI столітті на Прикарпатті, Закарпатті і Словаччині антифеодальну боротьбу вів загін, яким керував Марко Гатала. До нього входили Юрча, Фабіян, Мацько та інші закарпатці.
У XVII столітті над Закарпаттям нависла страшна загроза католицької агресії. Скориставшись послабленням турецької влади, католицькі місіонери, підтримані Габсбургами, розпочали шалене покатоличення угорського населення. Заручившись підтримкою запроданської верхівки православного духівництва і великих феодалів, вони нав'язали українському населенню Закарпаття ненависну унію. Договір про неї був підписаний в Ужгородському замку в 1649 році.
За допомогою унії панівні класи намагалися остаточно розірвати зв'язки закарпатців з своїми єдинокровними братами українцями та росіянами. Але надії поневолювачів були марні. Українське населення краю пильно стежило за подіями, що відбувалися навкруги, зокрема на Україні, відстоювало свої інтереси. У період визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в реєстрі Війська Запорізького числились козаки І. Венгер, X. Ференц, Й. Венгрин, М. Угріш та інші, правдоподібно - виходці із Закарпаття. Під час перебування загонів Хмельницького у Галичині активізувалась діяльність опришків у Карпатах, зокрема в селах Бистрій, Лютій, Загорбі, Ставному, Ужку, Поляні та інших. У 1648-1654 pp. в краю посилено діяли загони Ф. Фаркаша, П. Варги, І. Сивохопа, які нападали на маєтки Другетів. Посланці Богдана Хмельницького були в місті Мукачевому, де домовлялися про спільні дії проти Польщі з трансільванським князем Дєрдєм II Ракоці. На рукописному євангелії з Великих Ком'ят є запис, зроблений у 1648 році: «... По смерті... короля Владислава ізвойовалв козаки Польщу... Старшому козакові було ім'я Хміль».
У ХVІІ столітті Угорщина визволилася з-під гніту Оттоманської імперії, проте в кінці цього ж століття потрапила в залежність від габсбурзької монархії. Становище народних мас не поліпшилося. Це призвело до нового загострення класової боротьби. В 1678-1685 роках Закарпаття було охоплене великим повстанням під керівництвом Імре Текелі. В кінці XVII і на початку XVIII століття на значній території Березької, Мармароської, Угочанської жуп активно діяв великий загін на чолі з легендарним народним ватажком Іваном Пинтею. В 1698 році почалося повстання селян Угочанської жупи. В цей же час відбувалися заворушення
кріпаків Мукачівської домитії та інших частин Закарпаття. Повстанці громили панські маєтки, палили поміщицькі архіви, вбивали цісарських чиновників, збирачів податків, ненависних попів. Виступом селян сіл Варів (Берегівський район) і Торпа (нині в складі Угорської Народної Республіки) розпочалася
Закарпатська область
Сторінка 4 з 40
багато людей, спалили ряд сіл. Уцілілі повстанці знайшли притулок у горах і продовжували боротьбу. Населені пункти Ужгород, Мукачеве, Берегове, Хуст, Кишкове, Виноградів, Тячів, Солотвина були оголошені «бунтарськими». Населення Закарпаття змушене було двічі сплачувати Після придушення повстання в Угорщині і на Закарпатті дворянство торжествувало. Своїми актами, ухваленими державними зборами 1514 року, воно ліквідувало залишки незалежності селян, остаточно прикріпило їх до землі. Протягом першої половини XVI століття уряд видавав закони про повернення втікачів, які залишили феодалів під час повстання 1514 року.
Угорське королівство, знесилене міжфеодальними чварами і усуненням селян від участі в обороні країни, саме швидко стало об'єктом пограбування з боку інших, сильніших у економічному і воєнному відношенні країн. У 1526 році турки розгромили угорську армію під Могачем і захопили всю південно-східну Угорщину, а її північно-західна частина стала здобиччю австрійських Габсбургів. Трансільванське князівство, куди з початку XVI століття входила і частина закарпатських земель, включаючи і Мукачеве, потрапило у васальну залежність від турецького султана.
В цих умовах становище народних мас Закарпаття стало ще важчим. Селяни- кріпаки відбували непосильну панщину, в окремі періоди року вони працювали від зорі до зорі цілими тижнями. В багатьох маєтках кріпаки виконували панщину «за волею поміщика». Винятково важкі умови були у солекопів Мармарощини, яких феодали перетворили на справжніх каторжан, заборонивши їм взагалі зали
шати шахти і бараки. Це призвело в 1551 році до першого на Закарпатті стихійного виступу шахтарів-солекопів.
Антифеодальна боротьба на Закарпатті не припинялася. Восени 1631 року повстали селяни в Токаї. Незабаром полум'я заворушення охопило значну територію Словаччини і Закарпаття. Але повстанці діяли розрізнено і потерпіли поразку.
Крім великих селянських заворушень, які спалахували час від часу, у Карпатах постійно діяли опришки. Загони опришків нападали на представників панівної верхівки, лихварів, а здобуте майно роздавали сільській бідноті. Уже в 1492 році на території Словаччини і Закарпаття оперував загін Федора Головатого. В XVI столітті на Прикарпатті, Закарпатті і Словаччині антифеодальну боротьбу вів загін, яким керував Марко Гатала. До нього входили Юрча, Фабіян, Мацько та інші закарпатці.
У XVII столітті над Закарпаттям нависла страшна загроза католицької агресії. Скориставшись послабленням турецької влади, католицькі місіонери, підтримані Габсбургами, розпочали шалене покатоличення угорського населення. Заручившись підтримкою запроданської верхівки православного духівництва і великих феодалів, вони нав'язали українському населенню Закарпаття ненависну унію. Договір про неї був підписаний в Ужгородському замку в 1649 році.
За допомогою унії панівні класи намагалися остаточно розірвати зв'язки закарпатців з своїми єдинокровними братами українцями та росіянами. Але надії поневолювачів були марні. Українське населення краю пильно стежило за подіями, що відбувалися навкруги, зокрема на Україні, відстоювало свої інтереси. У період визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького в реєстрі Війська Запорізького числились козаки І. Венгер, X. Ференц, Й. Венгрин, М. Угріш та інші, правдоподібно - виходці із Закарпаття. Під час перебування загонів Хмельницького у Галичині активізувалась діяльність опришків у Карпатах, зокрема в селах Бистрій, Лютій, Загорбі, Ставному, Ужку, Поляні та інших. У 1648-1654 pp. в краю посилено діяли загони Ф. Фаркаша, П. Варги, І. Сивохопа, які нападали на маєтки Другетів. Посланці Богдана Хмельницького були в місті Мукачевому, де домовлялися про спільні дії проти Польщі з трансільванським князем Дєрдєм II Ракоці. На рукописному євангелії з Великих Ком'ят є запис, зроблений у 1648 році: «... По смерті... короля Владислава ізвойовалв козаки Польщу... Старшому козакові було ім'я Хміль».
У ХVІІ столітті Угорщина визволилася з-під гніту Оттоманської імперії, проте в кінці цього ж століття потрапила в залежність від габсбурзької монархії. Становище народних мас не поліпшилося. Це призвело до нового загострення класової боротьби. В 1678-1685 роках Закарпаття було охоплене великим повстанням під керівництвом Імре Текелі. В кінці XVII і на початку XVIII століття на значній території Березької, Мармароської, Угочанської жуп активно діяв великий загін на чолі з легендарним народним ватажком Іваном Пинтею. В 1698 році почалося повстання селян Угочанської жупи. В цей же час відбувалися заворушення
кріпаків Мукачівської домитії та інших частин Закарпаття. Повстанці громили панські маєтки, палили поміщицькі архіви, вбивали цісарських чиновників, збирачів податків, ненависних попів. Виступом селян сіл Варів (Берегівський район) і Торпа (нині в складі Угорської Народної Республіки) розпочалася