Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Особливо посилився революційно-визвольний рух на Закарпатті у 1929-
1933 роки, в період світової економічної кризи. Через місцеві групи Червоних профспілок, комітети дії безробітних, масові селянські організації - Союз працюючого селянства (СПС) , а потім - Об'єднання трудящого селянства (ОТС) - комуністи скеровували стихійний народний протест
на шлях організованої революційної боротьби. Виступи трудящих супроводжувались політичними демонстраціями під лозунгом солідарності з народами Радянського Союзу. Робітники і селяни протестували проти непосильних податків, екзекуцій, вимагали роботи, державної грошової і продовольчої допомоги для голодуючих селян і безробітних.
Винятково гострого характеру набув революційно-визвольний рух на Закарпатті в 1932 - на початку 1933 років. Про його розмах свідчить тоіі факт, що тільки в зимові місяці 1932 року, як відзначала XII конференція крайової комуністичної організації, відбулося 140 демонстрацій і голодних походів.
Намагаючись у крові потопити боротьбу трудящих, жандармерія та поліція не раз вдавалися до зброї. В 1932 році «охоронці порядку», розганяючи демонстрації і збори, вбили двох і поранили 205 робітників і селян. Уряд заборонив діяльність чехословацьких відділень Міжнародної робітничої допомоги, Червоної допомоги, Союзу друзів СРСР, Центральної Ради профспілок, Комуністичної Спілки молоді, а на Закарпатті - додатково Союзу працюючого селянства та Товариства освіти трудящих. Ватажки різних буржуазних партій, сповідуючи звірячий антикомунізм, підтримували і освячували багнети карателів. Але і в цих умовах трудящі Закарпаття продовжували мужню боротьбу. Комуністи домагалися організації одночасного виступу в усіх округах краю, щоб не дати можливості властям провокувати кровопролиття і концентрувати сили на окремих «найнебезпечніших» напрямках. «Варто було,- говорив у своєму виступі на VII конгресі Комінтерну О. Борканюк,- з'явитись у селі екзекутору або судовому виконавцю в супроводі жандармів, як зачинялися всі ворота, двері і вікна, спускалися з прив'язу собаки. А якийсь сміливець пробирався до церкви і бив на сполох. Тоді з найближчих сіл до місця подій рушала численна колона селян, озброєних сокирами, косами, лопатами. Урядовці та жандарми змушені були тікати. На дорозі, перед в'їздом у село, з'являвся величезний щит з недвозначним написом: «Собакам і екзекуторам вхід забороняється під страхом смерті».
Комуністична партія Чехословаччини та інші прогресивні сили країни підтримували боротьбу трудящих Закарпаття за соціальне і національне визволення та возз'єднання з Радянською Україною. На сторінках комуністичної преси (репортажі та статті І. Ольбрахта, Й. Ябуркової, В. Каня та інших), в інтерпеляціях депутатів-комуністів на засіданнях парламенту, у виступах на мітингах солідарності викривалась колонізаторська політика чеських властей. У 1932 році в Празі було створено чехословацьке відділення європейського «Комітету порятунку трудящих Закарпатської України», до складу якого входило 26 прогресивних діячів країни на чолі із Зденеком Неєдлим та Юліусом Фучіком. Комітет надіслав кілька вагонів продовольства для голодуючих робітників і селян Закарпаття. Це був один з численних проявів пролетарського інтернаціоналізму.
Правильно врахувавши обстановку, Закарпатський крайком КПЧ, який очолювали Е. Кліма та О. Борканюк, посилив роботу по вихованню трудящих мас. Визначне місце в цій роботі займала популяризація успіхів соціалістичного будівництва в СРСР і викриття антирадянських наклепів клерикалів та буржуазних націоналістів. Комуністи Закарпаття використовували всі можливості: газетну пропаганду, усну агітацію чи розповіді товаришів, які побували в Радянському Союзі.
Виявом палкої любові та відданості трудящих Закарпаття до своїх радянських братів була привітальна телеграма крайкому КПЧ на ім'я XI з'їзду КП(б)У, в якій говорилося: «Робітники і працюючі селяни Закарпатської України, що живуть в нечуваних злиднях та поневоленні, запевняють своїх братів у Країні Рад, що вони не дадуть себе обдурити українській (буржуазно-націоналістичній - авт.) й міжнародній контрреволюції, а під червоним прапором Комінтерну та під проводом КПЧ обороняти батьківщину всесвітнього пролетаріату - СРСР - завжди готові й помимо всяких переслідувань та лютого білого терору непохитно борються за повне соціальне й національне визволення».
У вогні класових боїв Закарпатська крайова комуністична організація набула значного досвіду в справі революційної мобілізації мас. Всебічний аналіз обстановки, що давав можливість своєчасно висувати актуальні, зрозумілі трудящим лозунги, конкретна індивідуальна агітація, вміле поєднання економічних і політичних вимог, правильний підхід до різних кіл населення з
Закарпатська область
Сторінка 23 з 40
піднесення була економічна боротьба пролетаріату в 1928-1929 pp. Визначне місце в ній займав страйк виноградарських робітників Берегівщиии (березень-квітень 1929 року), яким було охоплено майже 7 тисяч чоловік.Особливо посилився революційно-визвольний рух на Закарпатті у 1929-
на шлях організованої революційної боротьби. Виступи трудящих супроводжувались політичними демонстраціями під лозунгом солідарності з народами Радянського Союзу. Робітники і селяни протестували проти непосильних податків, екзекуцій, вимагали роботи, державної грошової і продовольчої допомоги для голодуючих селян і безробітних.
Винятково гострого характеру набув революційно-визвольний рух на Закарпатті в 1932 - на початку 1933 років. Про його розмах свідчить тоіі факт, що тільки в зимові місяці 1932 року, як відзначала XII конференція крайової комуністичної організації, відбулося 140 демонстрацій і голодних походів.
Намагаючись у крові потопити боротьбу трудящих, жандармерія та поліція не раз вдавалися до зброї. В 1932 році «охоронці порядку», розганяючи демонстрації і збори, вбили двох і поранили 205 робітників і селян. Уряд заборонив діяльність чехословацьких відділень Міжнародної робітничої допомоги, Червоної допомоги, Союзу друзів СРСР, Центральної Ради профспілок, Комуністичної Спілки молоді, а на Закарпатті - додатково Союзу працюючого селянства та Товариства освіти трудящих. Ватажки різних буржуазних партій, сповідуючи звірячий антикомунізм, підтримували і освячували багнети карателів. Але і в цих умовах трудящі Закарпаття продовжували мужню боротьбу. Комуністи домагалися організації одночасного виступу в усіх округах краю, щоб не дати можливості властям провокувати кровопролиття і концентрувати сили на окремих «найнебезпечніших» напрямках. «Варто було,- говорив у своєму виступі на VII конгресі Комінтерну О. Борканюк,- з'явитись у селі екзекутору або судовому виконавцю в супроводі жандармів, як зачинялися всі ворота, двері і вікна, спускалися з прив'язу собаки. А якийсь сміливець пробирався до церкви і бив на сполох. Тоді з найближчих сіл до місця подій рушала численна колона селян, озброєних сокирами, косами, лопатами. Урядовці та жандарми змушені були тікати. На дорозі, перед в'їздом у село, з'являвся величезний щит з недвозначним написом: «Собакам і екзекуторам вхід забороняється під страхом смерті».
Комуністична партія Чехословаччини та інші прогресивні сили країни підтримували боротьбу трудящих Закарпаття за соціальне і національне визволення та возз'єднання з Радянською Україною. На сторінках комуністичної преси (репортажі та статті І. Ольбрахта, Й. Ябуркової, В. Каня та інших), в інтерпеляціях депутатів-комуністів на засіданнях парламенту, у виступах на мітингах солідарності викривалась колонізаторська політика чеських властей. У 1932 році в Празі було створено чехословацьке відділення європейського «Комітету порятунку трудящих Закарпатської України», до складу якого входило 26 прогресивних діячів країни на чолі із Зденеком Неєдлим та Юліусом Фучіком. Комітет надіслав кілька вагонів продовольства для голодуючих робітників і селян Закарпаття. Це був один з численних проявів пролетарського інтернаціоналізму.
Правильно врахувавши обстановку, Закарпатський крайком КПЧ, який очолювали Е. Кліма та О. Борканюк, посилив роботу по вихованню трудящих мас. Визначне місце в цій роботі займала популяризація успіхів соціалістичного будівництва в СРСР і викриття антирадянських наклепів клерикалів та буржуазних націоналістів. Комуністи Закарпаття використовували всі можливості: газетну пропаганду, усну агітацію чи розповіді товаришів, які побували в Радянському Союзі.
Виявом палкої любові та відданості трудящих Закарпаття до своїх радянських братів була привітальна телеграма крайкому КПЧ на ім'я XI з'їзду КП(б)У, в якій говорилося: «Робітники і працюючі селяни Закарпатської України, що живуть в нечуваних злиднях та поневоленні, запевняють своїх братів у Країні Рад, що вони не дадуть себе обдурити українській (буржуазно-націоналістичній - авт.) й міжнародній контрреволюції, а під червоним прапором Комінтерну та під проводом КПЧ обороняти батьківщину всесвітнього пролетаріату - СРСР - завжди готові й помимо всяких переслідувань та лютого білого терору непохитно борються за повне соціальне й національне визволення».
У вогні класових боїв Закарпатська крайова комуністична організація набула значного досвіду в справі революційної мобілізації мас. Всебічний аналіз обстановки, що давав можливість своєчасно висувати актуальні, зрозумілі трудящим лозунги, конкретна індивідуальна агітація, вміле поєднання економічних і політичних вимог, правильний підхід до різних кіл населення з