Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Трудящі Закарпаття, виховані комуністами в дусі пролетарського інтернаціоналізму, відверто засуджували фашистсько-націоналістичні «плани» створення «Соборної України». Коли волошинський агітатор в одному з сіл Тячівщини на зборах сенсаційно повідомив, що скоро, мовляв, німці завоюють Радянську Україну і приєднають її до «Карпатської України», до трибуни підійшов літній селянин і з неповторним народним гумором сказав: «Ви нам говорите про те, що хочете прилучити
Радянську велику Україну до цієї нашої Карпаторуської. Виходить, що ви хочете сердак пришивати до гудзика. Але ми робимо якраз навпаки: гудзик пришиваємо до сердака».
Та весна 1939 року виявилась трагічною для закарпатців. Гітлерівська зграя, прагнучи до загарбання Польщі, повної анексії Чехословаччини, готуючись до війни з СРСР, дала згоду на загарбання Закарпаття хортистською Угорщиною. «Карпатська Україна» згодом стала розмінною монетою, яку фашистський фюрер охоче кинув Угорщині, щоб ще міцніше прив'язати останню до Німеччини. 15-18 березня 1939 року, коли німецькі війська загарбали чеські землі, угорська армія окупувала все Закарпаття.
З усіх країн світу тільки Радянський Союз рішуче засудив фашистське загарбання Чехословаччини. У відповідь на повідомлення німецького посла в Москві про включення Чехії до складу Німецької імперії Міністерство закордонних справ СРСР 18 березня 1939 року виступило з нотою протесту: «Дії німецького уряду послужили сигналом до грубого вторгнення угорських військ у Карпатську Русь і до порушення елементарних прав її населення». В ноті підкреслювалось, що уряд СРСР відкидає німецькі «аргументи» і не може визнати розчленування Чехословаччини. Тверда позиція Країни Рад надихала трудящих Закарпаття на боротьбу проти фашистського поневолення, вселяла їм віру і впевненість у своє недалеке визволення.
Під час окупації Закарпаття угорськими фашистами паралізувалося політичне життя краю, настала найбільш трагічна сторінка в його багатостраждальній історії. Загарбники встановили кривавий режим, проводили жорстоку політику денаціоналізації. Всі прогресивні організації були заборонені, без суду і слідства знищено багато людей. Лише в Xусті за перший місяць окупації фашисти розстріляли понад 100 чоловік. В Крітському концтаборі томилися сотні в'язнів, звідти їх по 40-50 чоловік окупанти вивозили до берега Тиси в районі Велятинського мосту і там розстрілювали, а тіла вбитих кидали у воду.
Майже 6 років тривав розгул фашистського терору. За неповними даними Надзвичайної комісії по розслідуванню і встановленню злочинів, заподіяних німецько-угорськими загарбниками за роки окупації, було кинуто в тюрми і концтабори 183 395 чоловік, з яких 114 982 по-звірячому замучені або спалені.
Загарбники вивозили із Закарпаття все, що тільки попадалося їм під руки. Вони реквізували 78,3 тис. голів великої рогатої худоби, 22,4 тис. коней, 25,6 тис. свиней, 18,6 тис. овець, 105,8 тис. домашньої птиці, 1 млн. 128,8 тис. цнт зерна, 130 тис. цнт борошна, багато деревини, солі та інших матеріалів.
Проти фашистського засилля комуністи Закарпаття вели невтомну боротьбу. Нелегальне бюро крайкому КПЧ, до складу якого входили О. Боркашок, І. Туряниця, С. Вайс, Д. Попович та Г. Феєр, переїхало до Хуста. Звідти члени бюро налагоджували зв'язки з активом і організовували підпільні групи у вигляді «трійок» і «п'ятірок».
Нелегальну організаційну і політичну роботу проводили в Хустському районі Михайло Можарович, Олекса Тимко, Олекса Рущак, в Тячівському районі - Іван Ваш, Олександр Перець, Юрій Куцина, Василь Лева, у Половецькому - Іван Ледней, Дмитро Тарахонич, Михайло Чепара, в Севлюському - Іван Кормош, Юрій Онуфрій, Елек Кіш, Михайло Габор, у Великобичківському районі - Іван Локота, Микола Климнотюк, Михайло Мацканюк, Іван Желізняк, Юрій Фегер, Василь Нямещук, в Рахівському- Василь Йонаш, Іван Бойко, Петро Думен,
Микола Ролюк, у Свалявському - Юрій Гаджега, Йосип Роман, Юрій Тацій, Василь Куруц, в Ганицькому районі - Михайло Герич, Василь Черевко, Дмитро Подольський, в Нижньоверецькому районі - Іван Гафинець, Федір Бабинець, Олексій Грига, Олексій Курах, в Перечинському районі - Іван Кедюлич, Павло Сірко, у Великоберезнянському - Михайло Затварницький, Герман Якубович, Микола Пекар, у Ставнянському - Іван Кобаль, Станко Планчак, Михайло Яцків, Михайло Лялько, в Іршавському - Василь Фущич, Амвросій Гудь...
В обстановці найжорстокішого терору комуністи зуміли видати декілька підпільних номерів газет «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг» (угорською мовою) та «Наш глас» (словацькою мовою), друкували численні листівки,
Закарпатська область
Сторінка 27 з 40
комуністи перейшли до безкомпромісної викривальної боротьби проти волошинців, пояснювали трудящим, що правителі Карпатської України - агенти Гітлера і прагнуть погнати маси «в братовбивчу війну» проти СРСР. Трудящі Закарпаття, виховані комуністами в дусі пролетарського інтернаціоналізму, відверто засуджували фашистсько-націоналістичні «плани» створення «Соборної України». Коли волошинський агітатор в одному з сіл Тячівщини на зборах сенсаційно повідомив, що скоро, мовляв, німці завоюють Радянську Україну і приєднають її до «Карпатської України», до трибуни підійшов літній селянин і з неповторним народним гумором сказав: «Ви нам говорите про те, що хочете прилучити
Радянську велику Україну до цієї нашої Карпаторуської. Виходить, що ви хочете сердак пришивати до гудзика. Але ми робимо якраз навпаки: гудзик пришиваємо до сердака».
Та весна 1939 року виявилась трагічною для закарпатців. Гітлерівська зграя, прагнучи до загарбання Польщі, повної анексії Чехословаччини, готуючись до війни з СРСР, дала згоду на загарбання Закарпаття хортистською Угорщиною. «Карпатська Україна» згодом стала розмінною монетою, яку фашистський фюрер охоче кинув Угорщині, щоб ще міцніше прив'язати останню до Німеччини. 15-18 березня 1939 року, коли німецькі війська загарбали чеські землі, угорська армія окупувала все Закарпаття.
З усіх країн світу тільки Радянський Союз рішуче засудив фашистське загарбання Чехословаччини. У відповідь на повідомлення німецького посла в Москві про включення Чехії до складу Німецької імперії Міністерство закордонних справ СРСР 18 березня 1939 року виступило з нотою протесту: «Дії німецького уряду послужили сигналом до грубого вторгнення угорських військ у Карпатську Русь і до порушення елементарних прав її населення». В ноті підкреслювалось, що уряд СРСР відкидає німецькі «аргументи» і не може визнати розчленування Чехословаччини. Тверда позиція Країни Рад надихала трудящих Закарпаття на боротьбу проти фашистського поневолення, вселяла їм віру і впевненість у своє недалеке визволення.
Під час окупації Закарпаття угорськими фашистами паралізувалося політичне життя краю, настала найбільш трагічна сторінка в його багатостраждальній історії. Загарбники встановили кривавий режим, проводили жорстоку політику денаціоналізації. Всі прогресивні організації були заборонені, без суду і слідства знищено багато людей. Лише в Xусті за перший місяць окупації фашисти розстріляли понад 100 чоловік. В Крітському концтаборі томилися сотні в'язнів, звідти їх по 40-50 чоловік окупанти вивозили до берега Тиси в районі Велятинського мосту і там розстрілювали, а тіла вбитих кидали у воду.
Майже 6 років тривав розгул фашистського терору. За неповними даними Надзвичайної комісії по розслідуванню і встановленню злочинів, заподіяних німецько-угорськими загарбниками за роки окупації, було кинуто в тюрми і концтабори 183 395 чоловік, з яких 114 982 по-звірячому замучені або спалені.
Загарбники вивозили із Закарпаття все, що тільки попадалося їм під руки. Вони реквізували 78,3 тис. голів великої рогатої худоби, 22,4 тис. коней, 25,6 тис. свиней, 18,6 тис. овець, 105,8 тис. домашньої птиці, 1 млн. 128,8 тис. цнт зерна, 130 тис. цнт борошна, багато деревини, солі та інших матеріалів.
Проти фашистського засилля комуністи Закарпаття вели невтомну боротьбу. Нелегальне бюро крайкому КПЧ, до складу якого входили О. Боркашок, І. Туряниця, С. Вайс, Д. Попович та Г. Феєр, переїхало до Хуста. Звідти члени бюро налагоджували зв'язки з активом і організовували підпільні групи у вигляді «трійок» і «п'ятірок».
Нелегальну організаційну і політичну роботу проводили в Хустському районі Михайло Можарович, Олекса Тимко, Олекса Рущак, в Тячівському районі - Іван Ваш, Олександр Перець, Юрій Куцина, Василь Лева, у Половецькому - Іван Ледней, Дмитро Тарахонич, Михайло Чепара, в Севлюському - Іван Кормош, Юрій Онуфрій, Елек Кіш, Михайло Габор, у Великобичківському районі - Іван Локота, Микола Климнотюк, Михайло Мацканюк, Іван Желізняк, Юрій Фегер, Василь Нямещук, в Рахівському- Василь Йонаш, Іван Бойко, Петро Думен,
Микола Ролюк, у Свалявському - Юрій Гаджега, Йосип Роман, Юрій Тацій, Василь Куруц, в Ганицькому районі - Михайло Герич, Василь Черевко, Дмитро Подольський, в Нижньоверецькому районі - Іван Гафинець, Федір Бабинець, Олексій Грига, Олексій Курах, в Перечинському районі - Іван Кедюлич, Павло Сірко, у Великоберезнянському - Михайло Затварницький, Герман Якубович, Микола Пекар, у Ставнянському - Іван Кобаль, Станко Планчак, Михайло Яцків, Михайло Лялько, в Іршавському - Василь Фущич, Амвросій Гудь...
В обстановці найжорстокішого терору комуністи зуміли видати декілька підпільних номерів газет «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг» (угорською мовою) та «Наш глас» (словацькою мовою), друкували численні листівки,