Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Революційні події, що відбувалися на Закарпатті під впливом Великої
Жовтневої соціалістичної революції, плідно вплинули на розвиток культури. До кінця існування Чехословацької республіки в краї було відкрито понад 700 восьмирічних і початкових шкіл. Тут працювало також 15 горожанських (неповносередніх) шкіл, 5 гімназій, 2 учительські семінарії і 2 торговельні академії (середні спеціальні школи). Згідно з чехословацькою конституцією право на освіту мали всі громадяни країни незалежно від їх національної приналежності, віросповідання і майнового цензу. Проте реакційні правителі зробили все, щоб діти трудящих не мали доступу до освіти, а українська мова не стала на Закарпатті загальноприйнятою мовою в державних установах і мовою навчання. Досить сказати, що в 1927 році, наприклад, 36 проц. дітей селян та робітників краю залишилося поза школою, а неписьменність населення становила 51,67 процента.
Розпалюючи т. зв. «мовну боротьбу» між «автохтонами», «українофілами» і «русофілами», імперіалістична чеська буржуазія проводила на Закарпатті політику примусової чехізації українського населення. За рішенням найвищого адміністративного суду Чехословаччини від 28 червня 1925 року українську мову було визнано «чужою» для українського населення Закарпаття. У зв'язку з цим поступово
закривались «руські» школи і на їх місці з'являлися чеські. В 1931/1932 навчальному році кожна третя початкова школа була чеською, а з горожанських - кожна
друга. З приводу цього ще в 1927 році «Карпатська правда»
1935 році. писала, що «національний шовінізм чеської буржуазії стає
гідним наслідником мадьярського. Буржуазне освободжеиня
з мадьярського ярма стає в дійсності новим поневоленням.
Мадьярського жандарма змінив чеський, мадьяризацію - чехизація».
В 20-30-х pp. на Закарпатті виходило понад 80 газет і журналів. Переважна більшість їх були органами буржуазних партій, але й ті, що прикривалися лозунгом «безпартійності», насправді захищали інтереси правлячих кіл. Буржуазні власті не шкодували грошей на жовту пресу.
Справжнім виразником дум і прагнень трудящих мас була лише комуністична преса. Де, зокрема, «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг» (1920-1938 pp.) - органи крайкому КПЧ, «Голос життя» (1929-1938 рр.) - орган керованої комуністами Спілки працюючого селянства, комсомольська газета «Працююча молодь» (1926-1933 pp.), орган Червоних профспілок «Карпатський пролетар» та інші. В 30-х роках виходив літературно-публіцистичний додаток до «Карпатської правди» - «Прилога „Карпатської правди". Крім того, майже щороку видавалися «Календарі «Карпатської правди», які за обсягом і змістом нагадували літературно-художні альманахи. Комуністична преса популяризувала на Закарпатті ідеї Великого Жовтня, успіхи соціалістичного будівництва на Радянській Україні, нещадно викривала реакційну політику буржуазного чехословацького уряду, розвінчувала експлуататорів усіх мастей.
Прогресивну роль у розвитку культури та літератури на Закарпатті відігравав журнал «Наша земля» (1927-1929 pp.). Перебуваючи під виливом крайової організації КПЧ, він широко знайомив трудящих Закарпаття з успіхами економічного і культурного будівництва на Радянській Україні, з творами української класичної і радянської літератури, охоче залучав до співпраці прогресивних письменників краю. Не випадково буржуазний уряд у 1929 році заборонна видання цього журналу.
З 1923 по 1937 рік закарпатський український письменник і педагог О. Маркуш па власні кошти видавав у Тячеві журнал «Наш рідний край». Журнал був призначений для дітей і знайомив своїх юних читачів з природою, населенням і культурою Закарпаття. У ньому друкувалися також фольклорні матеріали та вірші молодих поетів.
У 20-х роках на Закарпатті був відкритий перший в історії краю професійний театр. Його першим директором був видатний український актор і режисер Микола Садовський, який у 1920-1925 роках перебував на Закарпатті. Протягом 10-річного існування театр показав багато вистав творів класиків української, російської і зарубіжної драматургії, відігравши значну роль у культурному житті краю. Однак діяльність його не подобалася чеським колонізаторам, уряд відмовився фінатісувати театр, і в 1930 році він припинив свою роботу.
Значних успіхів на Закарпатті досягло образотворче мистецтво. Незважаючи па то, що на Заході в цей час панували декадентські течії, закарпатські художники створили свою місцеву школу живопису, яка продовжувала кращі реалістичні традиції світового мистецтва. Тут працювали такі чудові майстри пензля, як нинішній член-кореспондент Академії мистецтв СРСР Й. Бокшай, А. Ердолі, Е. Грабовський, Манайло та ряд інших, чия творчість уже в ті часи була відомою далеко за межами краю.
Закарпатська область
Сторінка 25 з 40
підтвердився ленінський висновок про те, що «чим сильніший натиск робітників, тим більше поліпшень життя вони добиваються».Революційні події, що відбувалися на Закарпатті під впливом Великої
Розпалюючи т. зв. «мовну боротьбу» між «автохтонами», «українофілами» і «русофілами», імперіалістична чеська буржуазія проводила на Закарпатті політику примусової чехізації українського населення. За рішенням найвищого адміністративного суду Чехословаччини від 28 червня 1925 року українську мову було визнано «чужою» для українського населення Закарпаття. У зв'язку з цим поступово
закривались «руські» школи і на їх місці з'являлися чеські. В 1931/1932 навчальному році кожна третя початкова школа була чеською, а з горожанських - кожна
друга. З приводу цього ще в 1927 році «Карпатська правда»
1935 році. писала, що «національний шовінізм чеської буржуазії стає
гідним наслідником мадьярського. Буржуазне освободжеиня
з мадьярського ярма стає в дійсності новим поневоленням.
Мадьярського жандарма змінив чеський, мадьяризацію - чехизація».
В 20-30-х pp. на Закарпатті виходило понад 80 газет і журналів. Переважна більшість їх були органами буржуазних партій, але й ті, що прикривалися лозунгом «безпартійності», насправді захищали інтереси правлячих кіл. Буржуазні власті не шкодували грошей на жовту пресу.
Справжнім виразником дум і прагнень трудящих мас була лише комуністична преса. Де, зокрема, «Карпатська правда», «Мункаш уйшаг» (1920-1938 pp.) - органи крайкому КПЧ, «Голос життя» (1929-1938 рр.) - орган керованої комуністами Спілки працюючого селянства, комсомольська газета «Працююча молодь» (1926-1933 pp.), орган Червоних профспілок «Карпатський пролетар» та інші. В 30-х роках виходив літературно-публіцистичний додаток до «Карпатської правди» - «Прилога „Карпатської правди". Крім того, майже щороку видавалися «Календарі «Карпатської правди», які за обсягом і змістом нагадували літературно-художні альманахи. Комуністична преса популяризувала на Закарпатті ідеї Великого Жовтня, успіхи соціалістичного будівництва на Радянській Україні, нещадно викривала реакційну політику буржуазного чехословацького уряду, розвінчувала експлуататорів усіх мастей.
Прогресивну роль у розвитку культури та літератури на Закарпатті відігравав журнал «Наша земля» (1927-1929 pp.). Перебуваючи під виливом крайової організації КПЧ, він широко знайомив трудящих Закарпаття з успіхами економічного і культурного будівництва на Радянській Україні, з творами української класичної і радянської літератури, охоче залучав до співпраці прогресивних письменників краю. Не випадково буржуазний уряд у 1929 році заборонна видання цього журналу.
З 1923 по 1937 рік закарпатський український письменник і педагог О. Маркуш па власні кошти видавав у Тячеві журнал «Наш рідний край». Журнал був призначений для дітей і знайомив своїх юних читачів з природою, населенням і культурою Закарпаття. У ньому друкувалися також фольклорні матеріали та вірші молодих поетів.
У 20-х роках на Закарпатті був відкритий перший в історії краю професійний театр. Його першим директором був видатний український актор і режисер Микола Садовський, який у 1920-1925 роках перебував на Закарпатті. Протягом 10-річного існування театр показав багато вистав творів класиків української, російської і зарубіжної драматургії, відігравши значну роль у культурному житті краю. Однак діяльність його не подобалася чеським колонізаторам, уряд відмовився фінатісувати театр, і в 1930 році він припинив свою роботу.
Значних успіхів на Закарпатті досягло образотворче мистецтво. Незважаючи па то, що на Заході в цей час панували декадентські течії, закарпатські художники створили свою місцеву школу живопису, яка продовжувала кращі реалістичні традиції світового мистецтва. Тут працювали такі чудові майстри пензля, як нинішній член-кореспондент Академії мистецтв СРСР Й. Бокшай, А. Ердолі, Е. Грабовський, Манайло та ряд інших, чия творчість уже в ті часи була відомою далеко за межами краю.