Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Члени бюро крайкому О. Боркашок, І. Туряниця, С. Вайс у березні 1939 року емігрували в Радянський Союз, а Г. Феєр - в Англію. Тимчасове керівництво підпільним крайкомом було доручено Йосипу Гавелці.
Йосип Гавелка почав налагоджувати зв'язки з підпільними групами і організував у Мукачевому друкування окремих підпільних видань.
В жовтні 1939 року Й. Гавелка нелегально виїхав до Москви. Повернувся на Закарпаття для продовження підпільної роботи в 1940 році, але був схоплений і закатований жандармами.
З метою налагодження керівництва партійним підпіллям в жовтні 1939 року до Москви разом з керівником Кошіцького підпільного партійного комітету Золтаном Шенгерцом їздив колишній член Закарпатського крайкому КПЧ Петро Варга. Тут з представниками Компартій Чехословаччини і Угорщини були з'ясовані партійно-організаційні і політичні питання. Було налагоджено зв'язки з комуністами Будапешта.
Під керівництвом комуністів робітники і селяни все ширше розгортали боротьбу проти окупаційних властей. Опір загарбникам значно посилився після визволення Червоною Армією західноукраїнських земель і возз'єднання Західної України і Північної Буковини з Українською РСР. Це вселяло віру закарпатцям У неминучість недалекого здійснення і їх віковічних мрій. Народні думки і прагненняя висловив поет Закарпаття Дмитро Вакаров у вірші «Вересень 1939 року»:
Я вірю: днина скоро буде, І щезнуть рубежі, І між братами вже не буде На півночі межі.
Однією з форм протесту проти фашистського режиму був масовий перехід закарпатців до СРСР. У зв'язку з цим окупанти застосовували драконівські заходи: у прикордонній смузі було заборонено палити світло в хатах, патрулі одержали наказ після першого попередження стріляти в тих, хто намагається перейти кордон. У серпні 1940 року було запроваджено смертну кару за «збройне насильство проти органів влади», «організацію повстання або заклик до його здійснення» тощо.
Фашистські органи вирішили покінчити з комуністичним рухом. Весною 1940 року підпіллю було завдано важкого удару, почалися масові арешти. До судової відповідальності окупанти притягли 396 чоловік. Серед них 49 чоловік звинувачувались у керівництві комуністичним підпіллям.
Після вступу Угорщини у війну проти СРСР терор на Закарпатті ще дужче посилився. З0 червня 1941 року уряд видав спеціальний циркуляр, в якому ставилась вимога негайно інтернувати всіх, хто був засуджений військовим трибуналом «в радянській або комінтернівській справах». До тих, хто в минулому проводив комуністичну діяльність або «тепер є небезпечним для спокою держави», застосовувалися найсуворіші адміністративні заходи. Багатьох патріотів було поставлено під суворий поліцейський нагляд: їм категорично заборонялося залишати територію міста чи села без відповідного дозволу, відвідувати громадські місця, користуватися телефоном тощо. Крім того, вони щотижня повинні були з'являтися на жандармську станцію і відмічати свою присутність.
Для дальшої активізації антифашистської боротьби та розгортання партизанського руху на Закарпатті в січні 1942 року в районі Ясині був висаджений десант на чолі з колишнім секретарем крайкому КПЧ О. Борканюком. До складу групи входили М. Можарович, С. Габерман та інші. Звістка про повернення на Закарпаття О. Борканюка піднесла бойовий дух підпільників. Та незабаром хороброго патріота фашисти заарештували і після довгих катувань 3 жовтня 1942 року стратили в будапештській в'язниці Маргіт-Керут. У передсмертному листі до близьких і рідних О. Борканюк писав: «Мої дорогі, не оплакуйте мене і не горюйте по мені.
Тепер тисячі, сотні тисяч ліпших синів народу вмирають за кращу будучність людства. Війна - це найбільше нещастя для людства. Надіємося, що після цієї війни настане мир, який надовго, а може назавжди зробить це нещастя неможливим». Радянський уряд високо оцінив мужність і героїзм О. Борканюка, присвоївши йому посмертно звання Героя Радянського Союзу.
В 1942 році комуністичному підпіллю Закарпаття фашисти вдруге завдали важкий удар. У Великому Березному, Перечині, Великому Бичкові та інших селах вони заарештували 137 чоловік. З них 11 засуджено до смертної кари, 15-до довічної каторги, а решта - на багаторічні строки ув'язнення. Із засуджених 6 підпільників було повішено, п'ятьом - смертна кара замінена довічною каторгою. Та, незважаючи на фашистське свавілля, визвольна боротьба на Закарпатті продовжувалась. 19 серпня 1943 на полонину Менчул біля села Драгового Хустського району
Закарпатська область
Сторінка 28 з 40
звернення і поширювали їх серед населення. В ряді сіл були створені нелегальні організації. Але ця робота в силу обставин не була доведена до кінця. Члени бюро крайкому О. Боркашок, І. Туряниця, С. Вайс у березні 1939 року емігрували в Радянський Союз, а Г. Феєр - в Англію. Тимчасове керівництво підпільним крайкомом було доручено Йосипу Гавелці.
Йосип Гавелка почав налагоджувати зв'язки з підпільними групами і організував у Мукачевому друкування окремих підпільних видань.
В жовтні 1939 року Й. Гавелка нелегально виїхав до Москви. Повернувся на Закарпаття для продовження підпільної роботи в 1940 році, але був схоплений і закатований жандармами.
З метою налагодження керівництва партійним підпіллям в жовтні 1939 року до Москви разом з керівником Кошіцького підпільного партійного комітету Золтаном Шенгерцом їздив колишній член Закарпатського крайкому КПЧ Петро Варга. Тут з представниками Компартій Чехословаччини і Угорщини були з'ясовані партійно-організаційні і політичні питання. Було налагоджено зв'язки з комуністами Будапешта.
Під керівництвом комуністів робітники і селяни все ширше розгортали боротьбу проти окупаційних властей. Опір загарбникам значно посилився після визволення Червоною Армією західноукраїнських земель і возз'єднання Західної України і Північної Буковини з Українською РСР. Це вселяло віру закарпатцям У неминучість недалекого здійснення і їх віковічних мрій. Народні думки і прагненняя висловив поет Закарпаття Дмитро Вакаров у вірші «Вересень 1939 року»:
Я вірю: днина скоро буде, І щезнуть рубежі, І між братами вже не буде На півночі межі.
Однією з форм протесту проти фашистського режиму був масовий перехід закарпатців до СРСР. У зв'язку з цим окупанти застосовували драконівські заходи: у прикордонній смузі було заборонено палити світло в хатах, патрулі одержали наказ після першого попередження стріляти в тих, хто намагається перейти кордон. У серпні 1940 року було запроваджено смертну кару за «збройне насильство проти органів влади», «організацію повстання або заклик до його здійснення» тощо.
Фашистські органи вирішили покінчити з комуністичним рухом. Весною 1940 року підпіллю було завдано важкого удару, почалися масові арешти. До судової відповідальності окупанти притягли 396 чоловік. Серед них 49 чоловік звинувачувались у керівництві комуністичним підпіллям.
Після вступу Угорщини у війну проти СРСР терор на Закарпатті ще дужче посилився. З0 червня 1941 року уряд видав спеціальний циркуляр, в якому ставилась вимога негайно інтернувати всіх, хто був засуджений військовим трибуналом «в радянській або комінтернівській справах». До тих, хто в минулому проводив комуністичну діяльність або «тепер є небезпечним для спокою держави», застосовувалися найсуворіші адміністративні заходи. Багатьох патріотів було поставлено під суворий поліцейський нагляд: їм категорично заборонялося залишати територію міста чи села без відповідного дозволу, відвідувати громадські місця, користуватися телефоном тощо. Крім того, вони щотижня повинні були з'являтися на жандармську станцію і відмічати свою присутність.
Для дальшої активізації антифашистської боротьби та розгортання партизанського руху на Закарпатті в січні 1942 року в районі Ясині був висаджений десант на чолі з колишнім секретарем крайкому КПЧ О. Борканюком. До складу групи входили М. Можарович, С. Габерман та інші. Звістка про повернення на Закарпаття О. Борканюка піднесла бойовий дух підпільників. Та незабаром хороброго патріота фашисти заарештували і після довгих катувань 3 жовтня 1942 року стратили в будапештській в'язниці Маргіт-Керут. У передсмертному листі до близьких і рідних О. Борканюк писав: «Мої дорогі, не оплакуйте мене і не горюйте по мені.
Тепер тисячі, сотні тисяч ліпших синів народу вмирають за кращу будучність людства. Війна - це найбільше нещастя для людства. Надіємося, що після цієї війни настане мир, який надовго, а може назавжди зробить це нещастя неможливим». Радянський уряд високо оцінив мужність і героїзм О. Борканюка, присвоївши йому посмертно звання Героя Радянського Союзу.
В 1942 році комуністичному підпіллю Закарпаття фашисти вдруге завдали важкий удар. У Великому Березному, Перечині, Великому Бичкові та інших селах вони заарештували 137 чоловік. З них 11 засуджено до смертної кари, 15-до довічної каторги, а решта - на багаторічні строки ув'язнення. Із засуджених 6 підпільників було повішено, п'ятьом - смертна кара замінена довічною каторгою. Та, незважаючи на фашистське свавілля, визвольна боротьба на Закарпатті продовжувалась. 19 серпня 1943 на полонину Менчул біля села Драгового Хустського району