Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Буржуазно-поміщицький характер носила земельна реформа, яка проводилась властями протягом 15 років. На 1936 рік 708 поміщиків на Закарпатті мали орної землі, лісів і пасовиськ майже втроє більше, ніж 103 305 селянських господарств. Під час реформи було створено 27 т. зв. «решткових господарств» (до 140 га кожне). Вони роздавалися представникам чеської, закарпатоукраїнської і єврейської буржуазії, верховодам буржуазно-націоналістичних партій. 4538 гектарів передано чеським колоністам - здебільшого колишнім легіонерам. Земельна реформа прискорила повне розорення бідняцьких господарств, поглибила соціальну нерівність. Різко зменшувалась прибутковість дрібних селянських господарств, зростала заборгованість. Села зазнавали масових екзекуцій. У 1933 році, наприклад, під за
грозою екзекуції був кожний восьмий житель краю. Все це поставило трудяще селянство під загрозу суцільної пауперизації.
Щоб мати собі надійну опору, імперіалісти Чехословаччиші посилили зв'язки з різними у групуваннями національної буржуазії та її партіями. В 1921 році в Підкарпатській Русі діяло 17 буржуазних і дрібнобуржуазних партій, в 1922 році - 19. А пізніше, напередодні парламентських виборів, кількість їх зросла до трьох десятків. Більшість верховодів цих партій фактично знаходилась на утриманні уряду, а окремі з них перетворились на шпигунів іноземних держав. Так, українські буржуазні націоналісти на чолі з Волошиним, братами Бращайками та іншими спочатку вірою й правдою служили австро-угорській монархії, потім, після спроби з'єднатися з петлюрівцями, стали опорою чеської буржуазії, а в 1938 році перетворились на маріонеток фашистської Німеччини. Подібний шлях пройшли і лідери т. зв. Русинської соціал-демократичної партії (брати Юлій та Федір Реваї та інші). «Русофіл» Андрій Бродій став платним агентом хортистів. Другий «русофіл» Степан Фенцик одночасно викопував шпигунські завдання Польщі, Угорщини та Ватікану. Верховоди буржуазно-націоналістичних партій Закарпаття одержували величезну грошову «дотацію» від Угорщини. Тільки в 1934 році вона становила 3 021 400 крон. Єврейські буржуазні націоналісти з рабською покорою лизали чобіт «владу маючих». Відвертим антикомунізмом була просякнута діяльність клерикалів.
Важке соціальне та економічне становище, політичне безправ'я і національний гніт, що їх зазнавали трудящі Закарпаття,- все це створило відповідні умови для розгортання революційно-визвольної боротьби, на чолі якої йшли комуністи. Основною формою боротьби закарпатського пролетаріату у цей час були страйки. В авангарді страйкового руху виступали робітники лісохімічної промисловості та зв'язані з нею лісоруби. Широкого розмаху набрав тритижневий страйк виноградарських робітників Берегівщини, Севлющини, Мукачівщини та Ужгородщини в березні-квітні 1921 року. У ньому взяло участь майже 10 тис. чоловік.
Найпомітнішою подією на Закарпатті був загальний страйк 1922 року, який вилився у гострий протест проти наступу буржуазії на життєві права трудящих. Цей виступ охопив всі основні підприємства та виноградарські господарства, на яких працювало разом 4193 робітники.
Період 1921-1923 pp. характеризувався розширенням селянського руху на Закарпатті, який набрав різних форм. Селяни вимагали розподілу землі, відмовлялися сплачувати оренду, податки за випас, за користування лісом і сіножатями. В Ардановому, Грушевому та Дуловому прокотилася хвиля повстань.
Економічні та політичні виступи на Закарпатті проходили під знаком солідарності з народами Радянської Росії. В кінці 1921 року, коли Комуністичний Інтернаціонал закликав світовий пролетаріат допомогти потерпілим від розрухи і голоду в Радянській Росії, трудящі Закарпаття зібрали до фонду допомоги 27 768 крон. Розповідь про успіхи Країни Рад, заклик до населення наслідувати приклад російських братів були головними темами комуністичної преси, зокрема «Календаря „Правди"» на 1921 рік. У статті «Соціальна революція трудового народу в Росії» вказувалось: «Обов'язок трудового народу всього світу всіма силами допомагати Радянській Росії робітників і хліборобів, не залишати боротьби до того часу, поки не буде знищено капітал і на його місці не буде створено Радянську владу всього світу». Під час Першотравневих свят 1922 року, в яких взяло участь понад
30 тис. трудящих, головними лозунгами були: «Хай живе Радянська Росія!», «Хай живе Комуністична партія!», «Геть буржуазні суспільні порядки!».
У період відносної стабілізації капіталізму в Чехословаччині (1924-1929 pp.) становище трудящих мас Закарпаття не поліпшилось. Ці роки ознаменувалися масовими, гострими виступами пролетаріату проти буржуазних порядків. На відзначення Першотравневих свят 1924 року під
Закарпатська область
Сторінка 21 з 40
74,55 проц. Пагубно позначалася й хронічна аграрна криза, яка дедалі посилювалась. Урожайність сільськогосподарських культур на Закарпатті була на З0-45 проц. нижча, ніж па чеських землях, а продуктивність праці та товарність удвоє менші. Буржуазно-поміщицький характер носила земельна реформа, яка проводилась властями протягом 15 років. На 1936 рік 708 поміщиків на Закарпатті мали орної землі, лісів і пасовиськ майже втроє більше, ніж 103 305 селянських господарств. Під час реформи було створено 27 т. зв. «решткових господарств» (до 140 га кожне). Вони роздавалися представникам чеської, закарпатоукраїнської і єврейської буржуазії, верховодам буржуазно-націоналістичних партій. 4538 гектарів передано чеським колоністам - здебільшого колишнім легіонерам. Земельна реформа прискорила повне розорення бідняцьких господарств, поглибила соціальну нерівність. Різко зменшувалась прибутковість дрібних селянських господарств, зростала заборгованість. Села зазнавали масових екзекуцій. У 1933 році, наприклад, під за
грозою екзекуції був кожний восьмий житель краю. Все це поставило трудяще селянство під загрозу суцільної пауперизації.
Щоб мати собі надійну опору, імперіалісти Чехословаччиші посилили зв'язки з різними у групуваннями національної буржуазії та її партіями. В 1921 році в Підкарпатській Русі діяло 17 буржуазних і дрібнобуржуазних партій, в 1922 році - 19. А пізніше, напередодні парламентських виборів, кількість їх зросла до трьох десятків. Більшість верховодів цих партій фактично знаходилась на утриманні уряду, а окремі з них перетворились на шпигунів іноземних держав. Так, українські буржуазні націоналісти на чолі з Волошиним, братами Бращайками та іншими спочатку вірою й правдою служили австро-угорській монархії, потім, після спроби з'єднатися з петлюрівцями, стали опорою чеської буржуазії, а в 1938 році перетворились на маріонеток фашистської Німеччини. Подібний шлях пройшли і лідери т. зв. Русинської соціал-демократичної партії (брати Юлій та Федір Реваї та інші). «Русофіл» Андрій Бродій став платним агентом хортистів. Другий «русофіл» Степан Фенцик одночасно викопував шпигунські завдання Польщі, Угорщини та Ватікану. Верховоди буржуазно-націоналістичних партій Закарпаття одержували величезну грошову «дотацію» від Угорщини. Тільки в 1934 році вона становила 3 021 400 крон. Єврейські буржуазні націоналісти з рабською покорою лизали чобіт «владу маючих». Відвертим антикомунізмом була просякнута діяльність клерикалів.
Важке соціальне та економічне становище, політичне безправ'я і національний гніт, що їх зазнавали трудящі Закарпаття,- все це створило відповідні умови для розгортання революційно-визвольної боротьби, на чолі якої йшли комуністи. Основною формою боротьби закарпатського пролетаріату у цей час були страйки. В авангарді страйкового руху виступали робітники лісохімічної промисловості та зв'язані з нею лісоруби. Широкого розмаху набрав тритижневий страйк виноградарських робітників Берегівщини, Севлющини, Мукачівщини та Ужгородщини в березні-квітні 1921 року. У ньому взяло участь майже 10 тис. чоловік.
Найпомітнішою подією на Закарпатті був загальний страйк 1922 року, який вилився у гострий протест проти наступу буржуазії на життєві права трудящих. Цей виступ охопив всі основні підприємства та виноградарські господарства, на яких працювало разом 4193 робітники.
Період 1921-1923 pp. характеризувався розширенням селянського руху на Закарпатті, який набрав різних форм. Селяни вимагали розподілу землі, відмовлялися сплачувати оренду, податки за випас, за користування лісом і сіножатями. В Ардановому, Грушевому та Дуловому прокотилася хвиля повстань.
Економічні та політичні виступи на Закарпатті проходили під знаком солідарності з народами Радянської Росії. В кінці 1921 року, коли Комуністичний Інтернаціонал закликав світовий пролетаріат допомогти потерпілим від розрухи і голоду в Радянській Росії, трудящі Закарпаття зібрали до фонду допомоги 27 768 крон. Розповідь про успіхи Країни Рад, заклик до населення наслідувати приклад російських братів були головними темами комуністичної преси, зокрема «Календаря „Правди"» на 1921 рік. У статті «Соціальна революція трудового народу в Росії» вказувалось: «Обов'язок трудового народу всього світу всіма силами допомагати Радянській Росії робітників і хліборобів, не залишати боротьби до того часу, поки не буде знищено капітал і на його місці не буде створено Радянську владу всього світу». Під час Першотравневих свят 1922 року, в яких взяло участь понад
30 тис. трудящих, головними лозунгами були: «Хай живе Радянська Росія!», «Хай живе Комуністична партія!», «Геть буржуазні суспільні порядки!».
У період відносної стабілізації капіталізму в Чехословаччині (1924-1929 pp.) становище трудящих мас Закарпаття не поліпшилось. Ці роки ознаменувалися масовими, гострими виступами пролетаріату проти буржуазних порядків. На відзначення Першотравневих свят 1924 року під