Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Піднесенню революційного руху сприяли успіхи Червоної Армії на радянсько- польському фронті в 1920 році. Закарпатські пролетарі заявили рішучий протест проти політики чехословацького уряду, який допомагав панській Польщі. Робітники-залізничники затримували перевозки військових вантажів, які направлялись в Польщу, руйнували колії, мости. Озброєні загони нападали на військові ешелони. В цей час знову застрайкували робітники Мукачевого, Великого Бичкова, Перечина. На ряді підприємств у Сваляві, Ужгороді, Солотвині робітники виганяли адміністрацію і брали управління в свої руки. Ширилась боротьба трудящого селянства, яке захоплювало поміщицькі землі і державні ліси, чинило опір проведенню реквізицій, проганяло чиновників і жандармів, відверто чекаючи на прихід Червоної Армії.
Цими бойовими виступами трудящих керувала створена комуністами Закарпаття 21 березня 1920 року Міжнародна (інтернаціональна) соціалістична партія Підкарпатської Русі (МСП). Офіційними органами її були газети «Правда» і «Мункаш уйшаг» («Робітничі новини»).
На чолі МСП стояли комуністи І. І. Мондок, Ерне Сайдлер, І. П. Локота, М. І. Сидорик, Бела Іллеш (відомий угорський письменник). Їм активно допомагали члени Центрального Комітету Компартії Угорщини (який знаходився у Відні) Ене Гамбургер, Ерне Ландлер, Ференц Мюнніх та інші.
Під керівництвом МСП закарпатський пролетаріат брав активну участь в загальнодержавному грудневому політичному страйку 1920 року. Найбільш організовано виступали робітники Перечянського і Свалявського округів, а також Солотвини та Мукачевого. Спроби чеських легіонерів і жандармів розігнати страйкуючих силою зброї зустріли відсіч. В ряді місць виступи робітників підтримали селяни. В Хусті, Тячеві, Тересві, Ясині, Рахові на короткий час влада переходила в руки робітничих і селянських Рад.
Величезне значення для розвитку революційного руху на Закарпатті мала Комуністична партія Чехословаччини, створена в травні 1921 року. До її складу ввійшли закарпатські комуністи. Влітку 1921 року в 15 окружних організаціях КПЧ на Закарпатті нараховувалось 8 тисяч комуністів, у т. ч. 2 тис. промислових робітників і ремісників. Роботою Закарпатського крайкому КПЧ керували колишні активні діячі Угорської Комуни Іван Мондок, Ерне Сайдлер, а також Іван Локота, Микола Сидоряк, згодом - Павло Терек, Емануїл Кліма, Олекса Борканюк, Іван Туряниця.
У тому ж 1921 році на Закарпатті було створено Комуністичну Спілку молоді. Але через рік влада заборонила легальну діяльність комсомольських організацій.
З цього часу комсомольські осередки офіційно діяли як молодіжні секції комуністичних організацій. Проте через політичні переслідування діяльності Комуністичної Спілки молоді їй доводилося діяти нелегально або напівлегально. КПЧ була єдиною в країні політичною партією, яка рішуче засуджувала гнобительську політику чеської буржуазії, особливо по відношенню до національних меншостей. Вона сміливо виступала на захист пригноблених трудящих мас Закарпатської України. Виступаючи на робітничих зборах в Ужгороді ЗО листопада 1921 року, член ЦК КПЧ В. Шмераль заявив: «Лицемірний празький уряд, лицемірна чеська буржуазна преса говорять і пишуть про Підкарпатську Русь, як про землю визволену. Насправді... нинішній режим тут є режимом на окупованій землі».
Комуністи проводили велику агітаційну та організаторську роботу серед селянства, солдатів і призовників, зуміли об'єднати ряд виступів міського і сільського пролетаріату проти експлуататорів, майже повністю нейтралізували вплив буржуазних партій. Значну роль у згуртуванні трудящих мас і піднесенні
їх свідомості відіграла комуністична преса Закарпаття - газети «Правда» (з 1922 року - «Карпатська правда») та «Мункаш уйшаг».
В роки чехословацького панування на Закарпатті економічне становище трудящих і далі залишалося тяжким. Чеська буржуазія взяла курс на послаблення промисловості краю, на деіндустріалізацію його, на пограбування його природних багатств та перетворення Закарпаття в аграрний придаток т. зв. історичних земель (Чехії, Моравії). Цього факту не могла приховати навіть офіціальна статистика, за якою в промисловості було зайнято лише від 10,41 проц. (1921 р.) до 11,94 проц. (1930 р.) дорослого населення Закарпаття.
Згідно промислового перепису 1926 року, на Закарпатті налічувалось всього 92 підприємства, на яких було зайнято 6718 чолокік. Це були здебільшого дрібні напівкустарні фабрики і заводи. За 20 років свого панування чеська буржуазія не побудувала тут жодного значного підприємства. Іноземне панування викликало руїнницькі дії в сільському господарстві. На 1930 рік з 110 544 селянських господарств - 82 403 були бідняцькими, що становило
Закарпатська область
Сторінка 20 з 40
інших районах розповсюджувались комуністичні листівки. В червні 1920 року, після призначення реакціонера Г. Жатковича губернатором, на Закарпатті відбувся загальний політичний страйк, в якому взяло участь понад 100 тисяч чоловік. Піднесенню революційного руху сприяли успіхи Червоної Армії на радянсько- польському фронті в 1920 році. Закарпатські пролетарі заявили рішучий протест проти політики чехословацького уряду, який допомагав панській Польщі. Робітники-залізничники затримували перевозки військових вантажів, які направлялись в Польщу, руйнували колії, мости. Озброєні загони нападали на військові ешелони. В цей час знову застрайкували робітники Мукачевого, Великого Бичкова, Перечина. На ряді підприємств у Сваляві, Ужгороді, Солотвині робітники виганяли адміністрацію і брали управління в свої руки. Ширилась боротьба трудящого селянства, яке захоплювало поміщицькі землі і державні ліси, чинило опір проведенню реквізицій, проганяло чиновників і жандармів, відверто чекаючи на прихід Червоної Армії.
Цими бойовими виступами трудящих керувала створена комуністами Закарпаття 21 березня 1920 року Міжнародна (інтернаціональна) соціалістична партія Підкарпатської Русі (МСП). Офіційними органами її були газети «Правда» і «Мункаш уйшаг» («Робітничі новини»).
На чолі МСП стояли комуністи І. І. Мондок, Ерне Сайдлер, І. П. Локота, М. І. Сидорик, Бела Іллеш (відомий угорський письменник). Їм активно допомагали члени Центрального Комітету Компартії Угорщини (який знаходився у Відні) Ене Гамбургер, Ерне Ландлер, Ференц Мюнніх та інші.
Під керівництвом МСП закарпатський пролетаріат брав активну участь в загальнодержавному грудневому політичному страйку 1920 року. Найбільш організовано виступали робітники Перечянського і Свалявського округів, а також Солотвини та Мукачевого. Спроби чеських легіонерів і жандармів розігнати страйкуючих силою зброї зустріли відсіч. В ряді місць виступи робітників підтримали селяни. В Хусті, Тячеві, Тересві, Ясині, Рахові на короткий час влада переходила в руки робітничих і селянських Рад.
Величезне значення для розвитку революційного руху на Закарпатті мала Комуністична партія Чехословаччини, створена в травні 1921 року. До її складу ввійшли закарпатські комуністи. Влітку 1921 року в 15 окружних організаціях КПЧ на Закарпатті нараховувалось 8 тисяч комуністів, у т. ч. 2 тис. промислових робітників і ремісників. Роботою Закарпатського крайкому КПЧ керували колишні активні діячі Угорської Комуни Іван Мондок, Ерне Сайдлер, а також Іван Локота, Микола Сидоряк, згодом - Павло Терек, Емануїл Кліма, Олекса Борканюк, Іван Туряниця.
У тому ж 1921 році на Закарпатті було створено Комуністичну Спілку молоді. Але через рік влада заборонила легальну діяльність комсомольських організацій.
З цього часу комсомольські осередки офіційно діяли як молодіжні секції комуністичних організацій. Проте через політичні переслідування діяльності Комуністичної Спілки молоді їй доводилося діяти нелегально або напівлегально. КПЧ була єдиною в країні політичною партією, яка рішуче засуджувала гнобительську політику чеської буржуазії, особливо по відношенню до національних меншостей. Вона сміливо виступала на захист пригноблених трудящих мас Закарпатської України. Виступаючи на робітничих зборах в Ужгороді ЗО листопада 1921 року, член ЦК КПЧ В. Шмераль заявив: «Лицемірний празький уряд, лицемірна чеська буржуазна преса говорять і пишуть про Підкарпатську Русь, як про землю визволену. Насправді... нинішній режим тут є режимом на окупованій землі».
Комуністи проводили велику агітаційну та організаторську роботу серед селянства, солдатів і призовників, зуміли об'єднати ряд виступів міського і сільського пролетаріату проти експлуататорів, майже повністю нейтралізували вплив буржуазних партій. Значну роль у згуртуванні трудящих мас і піднесенні
їх свідомості відіграла комуністична преса Закарпаття - газети «Правда» (з 1922 року - «Карпатська правда») та «Мункаш уйшаг».
В роки чехословацького панування на Закарпатті економічне становище трудящих і далі залишалося тяжким. Чеська буржуазія взяла курс на послаблення промисловості краю, на деіндустріалізацію його, на пограбування його природних багатств та перетворення Закарпаття в аграрний придаток т. зв. історичних земель (Чехії, Моравії). Цього факту не могла приховати навіть офіціальна статистика, за якою в промисловості було зайнято лише від 10,41 проц. (1921 р.) до 11,94 проц. (1930 р.) дорослого населення Закарпаття.
Згідно промислового перепису 1926 року, на Закарпатті налічувалось всього 92 підприємства, на яких було зайнято 6718 чолокік. Це були здебільшого дрібні напівкустарні фабрики і заводи. За 20 років свого панування чеська буржуазія не побудувала тут жодного значного підприємства. Іноземне панування викликало руїнницькі дії в сільському господарстві. На 1930 рік з 110 544 селянських господарств - 82 403 були бідняцькими, що становило