Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Після смерті Духновича в Ужгороді заснувалося культурно-освітнє «Общество св. Василия Великого» (1866-1902 pp.). Воно почало регулярно видавати «місяцеслови», надрукувало такі підручники, як «Всемирная история» В. Кімака, «Отечественная история» М. Вальковського, «Краткий сборник для упражнения в русском язмке» К. Сабова, географію і арифметику І. Раковського тощо.
В 1867 році на Закарпатті почала виходити щотижнева газета «Свііт». Але уніатське духовенство, яке займало панівне становище на Закарпатті, через 4 роки заборонило її.
Значну роль у боротьбі з реакційним духовенством і світською владою відіграла сатирична газета «Сова», яку видавав журналіст В. Ф. Кімак. Після п'яти номерів і вона була заборонена, а В. Ф. Кімак зазнав переслідування і змушений був емігрувати до Росії.
Своєрідне місце у журналістиці Закарпаття XIX століття займав духовно-літературний орган «Листок», що його в 1885-1903 pp. редагував і видавав Є. Фенцик. 3 1891 року Фенцик видавав також «Додаток» до «Листка», призначений не для «образованої публіки», а для «простолюдинів». На його сторінках виступали О. Митрак, І. Сільвай, Ю. Жаткович та інші.
Друга група представників буржуазної інтелігенції
Закарпаття стояла на відверто реакційних позиціях. Її очолював А. І. Добрянський, який з 1848 року перебував на службі в австрійського уряду. Група Добрянського діяла в інтересах панівних класів. Її учасники були прихильниками реакційного «москвофільства», ідеології австрославізму (на Закарпатті). Вони відвертали народні маси від революційної боротьби, доводили їм, що треба покладатися на австрійського цісаря, який нібито зможе їх врятувати від капіталістичного гніту, розорення і
злиднів. Їхнє боягузство і плазування перед австро-угорською монархією яскраво висміяв чеський прогресивний діяч Ф. Главачек, який за порадою І. Франка та В. Гнатюка в 1896 році відвідав Закарпаття і мав нагоду зустрітися з цими апологетами буржуазного ладу.
Представники реакційної течії мали свої друковані органи. В 1871 -1872 роках вони видавали газету «Новий свєт». З 1873 року і до кінця століття виходив новий орган «Карпат» («Карпати»), який друкувався наполовину угорською, наполовину «рутенською» мовами.
Наприкінці XIX століття з'явилося ще два часописи реакційного напрямку: в Ужгороді «Наука» (з 1894 року), а в Будапешті «Неділя» (з 1898 року). Вони спеціально призначалися для Закарпаття та Галичини. Видавалися на Закарпатті і деякі газети угорською мовою: «Келет» («Схід»), «Герег-католікуш семле» («Греко- католицький огляд»), «Герег-католікуш ноптар» («Греко-католицький календар»). Всі вони були знаряддям панівних класів для мадьяризації українського населення.
У другій половині XIX століття починається систематичне збирання й публікація окремих зразків уснопоетичної творчості Закарпаття. Заспівувачем цієї діяльності був Я. Головацький, який збирав на Закарпатті народну творчість і опублікував частину фольклорних матеріалів у відомому чотиритомному збірнику «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878 p.). Перед тим фольклорист М. Нодь в 1851 році у Відні видав збірник пісень під назвою «Русский соловей». У 1890 році учитель М. Врабель надрукував збірник народних пісень «на різних угро-русских иаречиях» теж під такою ж назвою «Русский соловей». Тут були вміщені і кращі твори деяких закарпатських поетів. Чимало зразків різних жанрів закарпатоукраїнської народнопоетичної творчості опублікували закарпатські діячі культури А. Кралицький, Ю. Ставровський-Попрадов, Ф. Злоцький, Є. Фенцик, Ю. Жаткович, а також М. Драгоманов і особливо І. Франко та В. Гнатюк. Великий Каменяр кілька разів побував на Закарпатті, цікавився його літературою і культурою.
На Закарпатті все частіше поширювались російські і українські видання, незважаючи на всі перешкоди з боку уряду, місцевих властей і уніатського Духовенства. Багато з цих книг збереглося і є в музеях області. У Перечині, наприклад, до наших днів зберігся «Кобзар» Т. Г. Шевченка першого видання 1840 року. Нині він у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. Для популяризації російської і української літератури чимало зробили М. Драгоманов, В. Гнатюк та інші. Драгоманов писав, що він на Закарпатті «роздавав» книги Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова, Тургенєва, Некрасова, Шевченка, Марка Вовчка, Федьковича.
Значні культурні зв'явки українці Закарпаття мали з угорською, чеською і словацькою прогресивною культурою. Одночасно закарпатоукраїнці знайомили російський і український народи з угорською літературою і культурою. Уродженець Закарпаття А. Дешко, який закінчив Київський університет, у 1856 році видав першу угорську граматику на російській мові. А інший закарпатець - П. Феєрчак у 1870 році опублікував «Очерки
Закарпатська область
Сторінка 15 з 40
братніх українсько-словацьких зв'язків. Особливо багато в цій справі зробили брати Носаки - Богуміл і Богдан-Теофіл. Після смерті Духновича в Ужгороді заснувалося культурно-освітнє «Общество св. Василия Великого» (1866-1902 pp.). Воно почало регулярно видавати «місяцеслови», надрукувало такі підручники, як «Всемирная история» В. Кімака, «Отечественная история» М. Вальковського, «Краткий сборник для упражнения в русском язмке» К. Сабова, географію і арифметику І. Раковського тощо.
В 1867 році на Закарпатті почала виходити щотижнева газета «Свііт». Але уніатське духовенство, яке займало панівне становище на Закарпатті, через 4 роки заборонило її.
Значну роль у боротьбі з реакційним духовенством і світською владою відіграла сатирична газета «Сова», яку видавав журналіст В. Ф. Кімак. Після п'яти номерів і вона була заборонена, а В. Ф. Кімак зазнав переслідування і змушений був емігрувати до Росії.
Своєрідне місце у журналістиці Закарпаття XIX століття займав духовно-літературний орган «Листок», що його в 1885-1903 pp. редагував і видавав Є. Фенцик. 3 1891 року Фенцик видавав також «Додаток» до «Листка», призначений не для «образованої публіки», а для «простолюдинів». На його сторінках виступали О. Митрак, І. Сільвай, Ю. Жаткович та інші.
Друга група представників буржуазної інтелігенції
Закарпаття стояла на відверто реакційних позиціях. Її очолював А. І. Добрянський, який з 1848 року перебував на службі в австрійського уряду. Група Добрянського діяла в інтересах панівних класів. Її учасники були прихильниками реакційного «москвофільства», ідеології австрославізму (на Закарпатті). Вони відвертали народні маси від революційної боротьби, доводили їм, що треба покладатися на австрійського цісаря, який нібито зможе їх врятувати від капіталістичного гніту, розорення і
злиднів. Їхнє боягузство і плазування перед австро-угорською монархією яскраво висміяв чеський прогресивний діяч Ф. Главачек, який за порадою І. Франка та В. Гнатюка в 1896 році відвідав Закарпаття і мав нагоду зустрітися з цими апологетами буржуазного ладу.
Представники реакційної течії мали свої друковані органи. В 1871 -1872 роках вони видавали газету «Новий свєт». З 1873 року і до кінця століття виходив новий орган «Карпат» («Карпати»), який друкувався наполовину угорською, наполовину «рутенською» мовами.
Наприкінці XIX століття з'явилося ще два часописи реакційного напрямку: в Ужгороді «Наука» (з 1894 року), а в Будапешті «Неділя» (з 1898 року). Вони спеціально призначалися для Закарпаття та Галичини. Видавалися на Закарпатті і деякі газети угорською мовою: «Келет» («Схід»), «Герег-католікуш семле» («Греко- католицький огляд»), «Герег-католікуш ноптар» («Греко-католицький календар»). Всі вони були знаряддям панівних класів для мадьяризації українського населення.
У другій половині XIX століття починається систематичне збирання й публікація окремих зразків уснопоетичної творчості Закарпаття. Заспівувачем цієї діяльності був Я. Головацький, який збирав на Закарпатті народну творчість і опублікував частину фольклорних матеріалів у відомому чотиритомному збірнику «Народные песни Галицкой и Угорской Руси» (1878 p.). Перед тим фольклорист М. Нодь в 1851 році у Відні видав збірник пісень під назвою «Русский соловей». У 1890 році учитель М. Врабель надрукував збірник народних пісень «на різних угро-русских иаречиях» теж під такою ж назвою «Русский соловей». Тут були вміщені і кращі твори деяких закарпатських поетів. Чимало зразків різних жанрів закарпатоукраїнської народнопоетичної творчості опублікували закарпатські діячі культури А. Кралицький, Ю. Ставровський-Попрадов, Ф. Злоцький, Є. Фенцик, Ю. Жаткович, а також М. Драгоманов і особливо І. Франко та В. Гнатюк. Великий Каменяр кілька разів побував на Закарпатті, цікавився його літературою і культурою.
На Закарпатті все частіше поширювались російські і українські видання, незважаючи на всі перешкоди з боку уряду, місцевих властей і уніатського Духовенства. Багато з цих книг збереглося і є в музеях області. У Перечині, наприклад, до наших днів зберігся «Кобзар» Т. Г. Шевченка першого видання 1840 року. Нині він у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. Для популяризації російської і української літератури чимало зробили М. Драгоманов, В. Гнатюк та інші. Драгоманов писав, що він на Закарпатті «роздавав» книги Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова, Тургенєва, Некрасова, Шевченка, Марка Вовчка, Федьковича.
Значні культурні зв'явки українці Закарпаття мали з угорською, чеською і словацькою прогресивною культурою. Одночасно закарпатоукраїнці знайомили російський і український народи з угорською літературою і культурою. Уродженець Закарпаття А. Дешко, який закінчив Київський університет, у 1856 році видав першу угорську граматику на російській мові. А інший закарпатець - П. Феєрчак у 1870 році опублікував «Очерки