Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Важке становище трудящих, жорстокий соціальний і національний гніт
дедалі загострювали класові суперечності в містах і селах Закарпаття. Робітники й селяни все активніше виступали на боротьбу проти гнобителів. Сюди почали проникати більшовицькі ідеї, про що свідчили також знайдені в Мукачевому примірники газет «Искра» і «Правда». В 1890-х роках в Ужгороді, Береговому, Мукачевому, Солотвині створювалися місцеві соціал-демократичні групи та профспілкові організації. Вони очолили боротьбу трудящих за поліпшення життєвих умов та політичні права. На кінець XIX і початок XX століття припадають перші страйки на Закарпатті. Страйкували будівельники й меблевики Ужгорода, муляри села Паланки і передмістя Мукачевого, робітники залізниці Великий Березний- Ужоцький перевал. У 1899 році на Закарпатті було проведено першу маївку. В наступних роках у Першотравневі дні в містах проводилися мітинги робітників з участю селян навколишніх сіл.
Перша російська революція позитивно вплинула на розгортання революційного визвольного руху на Закарпатті. В 1905-1906 роках тут прокотилася хвиля політичних виступів трудящих. Страйкували ужгородські столяри, робітники фірми «Бантлін», солотвинські шахтарі. В 1906 році трудящі Ужгорода, Мукачевого та Берегового відзначали 1 Травня.
Боротьба робітників продовжувалась і далі. В 1908 році в селі Довгому відбувся страйк 400 лісорубів, які домоглися збільшення зарплати на 50 філерів. В 1910 році страйкували ужгородські друкарі, в 1911 році мукачівські бондарі, свалявські робітники, солотвинські шахтарі.
Не згасла боротьба і трудового селянства. Ще з більшим гнівом воно виступало проти ненависної комасації, відстоювало свої права на землю. За організований опір, вчинений солдатам і жандармерії в 1909 році, 219 хустських селян було заарештовано. Загострення визвольної боротьби на Закарпатті сприяло піднесенню політичної свідомості трудящих мас.
Важливою політичною формою боротьби селян під впливом робітників були виступи під час виборів до угорського парламенту, комітатських і сільських представництв. Селяни бойкотували вибори старост - ставлеників властей і в противагу їм висували своїх кандидатів. У 1906 році цей рух у Білках, Заріччі, Прикордонному та інших селах набрав такого розмаху, що на його придушення власті, крім жандармерії і поліцаїв, вимушені були широко використовувати військові загони.
В другій половині XIX століття продовжувався розвиток культури. Цей процес тут мав свій специфічний характер. В середовищі закарпатської інтелігенції намітилось дві течії. Одна з них стояла на прогресивних позиціях, виступала проти денаціоналізації, домагалась поширення народної освіти, пропагувала передову українську і російську літературу. До цієї течії належали кращі представники
інтелігенції О. В. Духнович, О. І. Павлович, І. А. Сільвай, В. Ф. Кімак, І. І. Раковський та інші. Але соціальний стан - належність до духівницького чину більшості з них - у значній мірі обмежував їхню культурно-освітню діяльність. Вони стояли осторонь революційної боротьби мас, не могли пов'язати свою діяльність з корінними питаннями суспільного розвитку Закарпаття. Однак певний культурний вплив вони зробили.
До найпомітніших фігур національно-визвольного руху та літературного процесу Закарпаття XIX століття належав О. В. Духнович (1803-1865 pp.). У своїх творах він показав тяжке життя верховинського населення, висвітлив боротьбу проти шовіністичної політики австро-угорських урядових кіл, засуджував ренегатство, низькопоклонство перед властями значної частини місцевої клерикальної інтелігенції. Ці теми стали провідними і в усіх послідовників Духновича аж до кінця XIX століття. Його вірші «Я русин бил, єсмь і буду» та «Подкарпатські русини», в яких знайшла чітке відображення ідея боротьби проти денаціоналізації населення Закарпаття, знаходили відгук у поезіях О. І. Павловича, Ю. І. Ставровського-Попрадова, в оповіданнях А. Ф. Кралицького, в поезіях і повістях І. А. Сільвая, Є. А. Фенцика та ін. Ці письменники у своїх творах оспівують любов до рідного краю, пишаються своєю належністю до знедоленого «руського племені», нещадно таврують зрадників, для яких нічого в світі немае святого і які народ і рідну мову ладні сто раз продати. Звертаючи свої погляди на Схід, передові літератори XIX століття пропагували ідею єднання закарпатців з усім українським і російським народами.
Духнович і його послідовники видавали альманахи, місяцеслови, календарі, шкільні підручники. До культурно-освітньої діяльності Духнович залучав не тільки творчі сили Закарпаття, але й чеських та словацьких письменників, які жили на території українських земель Східно-Словацького краю. Серед них були Б. Носак, Б.-Т. Носак-Незабудов, Я. Моравчік, Я. Седлачек, В. Снетіна, П. Томасеков та інші. Вони прихильно ставилися до українських діячів, перекладали твори Духновича на словацьку мову, були носіями
Закарпатська область
Сторінка 14 з 40
українців, їх нечуваного соціального і національного гноблення, висловлювався енергійний протест проти утиску і визиску трудящих.Важке становище трудящих, жорстокий соціальний і національний гніт
Перша російська революція позитивно вплинула на розгортання революційного визвольного руху на Закарпатті. В 1905-1906 роках тут прокотилася хвиля політичних виступів трудящих. Страйкували ужгородські столяри, робітники фірми «Бантлін», солотвинські шахтарі. В 1906 році трудящі Ужгорода, Мукачевого та Берегового відзначали 1 Травня.
Боротьба робітників продовжувалась і далі. В 1908 році в селі Довгому відбувся страйк 400 лісорубів, які домоглися збільшення зарплати на 50 філерів. В 1910 році страйкували ужгородські друкарі, в 1911 році мукачівські бондарі, свалявські робітники, солотвинські шахтарі.
Не згасла боротьба і трудового селянства. Ще з більшим гнівом воно виступало проти ненависної комасації, відстоювало свої права на землю. За організований опір, вчинений солдатам і жандармерії в 1909 році, 219 хустських селян було заарештовано. Загострення визвольної боротьби на Закарпатті сприяло піднесенню політичної свідомості трудящих мас.
Важливою політичною формою боротьби селян під впливом робітників були виступи під час виборів до угорського парламенту, комітатських і сільських представництв. Селяни бойкотували вибори старост - ставлеників властей і в противагу їм висували своїх кандидатів. У 1906 році цей рух у Білках, Заріччі, Прикордонному та інших селах набрав такого розмаху, що на його придушення власті, крім жандармерії і поліцаїв, вимушені були широко використовувати військові загони.
В другій половині XIX століття продовжувався розвиток культури. Цей процес тут мав свій специфічний характер. В середовищі закарпатської інтелігенції намітилось дві течії. Одна з них стояла на прогресивних позиціях, виступала проти денаціоналізації, домагалась поширення народної освіти, пропагувала передову українську і російську літературу. До цієї течії належали кращі представники
інтелігенції О. В. Духнович, О. І. Павлович, І. А. Сільвай, В. Ф. Кімак, І. І. Раковський та інші. Але соціальний стан - належність до духівницького чину більшості з них - у значній мірі обмежував їхню культурно-освітню діяльність. Вони стояли осторонь революційної боротьби мас, не могли пов'язати свою діяльність з корінними питаннями суспільного розвитку Закарпаття. Однак певний культурний вплив вони зробили.
До найпомітніших фігур національно-визвольного руху та літературного процесу Закарпаття XIX століття належав О. В. Духнович (1803-1865 pp.). У своїх творах він показав тяжке життя верховинського населення, висвітлив боротьбу проти шовіністичної політики австро-угорських урядових кіл, засуджував ренегатство, низькопоклонство перед властями значної частини місцевої клерикальної інтелігенції. Ці теми стали провідними і в усіх послідовників Духновича аж до кінця XIX століття. Його вірші «Я русин бил, єсмь і буду» та «Подкарпатські русини», в яких знайшла чітке відображення ідея боротьби проти денаціоналізації населення Закарпаття, знаходили відгук у поезіях О. І. Павловича, Ю. І. Ставровського-Попрадова, в оповіданнях А. Ф. Кралицького, в поезіях і повістях І. А. Сільвая, Є. А. Фенцика та ін. Ці письменники у своїх творах оспівують любов до рідного краю, пишаються своєю належністю до знедоленого «руського племені», нещадно таврують зрадників, для яких нічого в світі немае святого і які народ і рідну мову ладні сто раз продати. Звертаючи свої погляди на Схід, передові літератори XIX століття пропагували ідею єднання закарпатців з усім українським і російським народами.
Духнович і його послідовники видавали альманахи, місяцеслови, календарі, шкільні підручники. До культурно-освітньої діяльності Духнович залучав не тільки творчі сили Закарпаття, але й чеських та словацьких письменників, які жили на території українських земель Східно-Словацького краю. Серед них були Б. Носак, Б.-Т. Носак-Незабудов, Я. Моравчік, Я. Седлачек, В. Снетіна, П. Томасеков та інші. Вони прихильно ставилися до українських діячів, перекладали твори Духновича на словацьку мову, були носіями