Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
1900 році було зайнято у сільському господарстві близько 85 проц. У руках поміщиків, казни, церкви, як і раніше, залишались величезні земельні володіння. У 1895 році, наприклад, 120 великих землеволодінь мали півмільйона гольдів угідь. Чимало земель зосереджувала в своїх руках сільська верхівка з українського населення.
Велике землеволодіння було економічною основою феодальних пережитків, які гальмували розвиток сільського господарства. Виробництво зернової продукції на Закарпатті в другій половині XIX століття на душу населення було в 2-3 рази нижчим, ніж в усій Угорщині. Для харчування населення, наприклад, в Березькому комітаті щороку не вистачало 294,4 тис. пожонських мір зерна, в Мармароському - 300 тис. мір. Причини низьких врожаїв зернових культур полягали в тому, що були виснажені грунти, відставала система обробітку землі, не вистачало сільськогосподарської техніки. Збіднілі селяни користувалися здебільшого дерев'яними плугами. Основною системою землеробства було трипілля в низинних частинах і двопілля в гірських районах. В чотирьох комітатах у 1850-70 роках налічувалось 30 парових молотарок, решта сільськогосподарської техніки була ручною і кінною. Правда, в 90-х роках XIX століття кількість парових молотарок зросла. Та вони застосовувались переважно в поміщицьких і куркульських господарствах.
Залишки кріпосництва гальмували становлення нових суспільно-економічних відносин на селі. Проте капіталізм неухильно прокладав собі шлях і в сільському господарстві. Відробітки поступово відходили на другий план, їх замінювала вільнонаймана робоча сила. У 1900 році в чотирьох закарпатських комітатах нараховувалось уже 13 144 наймити і 63 146 поденників.
Наприкінці XIX і початку XX століття на Закарпатті почали виникати банки і т. зв. кредитні спілки. В 1909 році в селах і містах було 15 банків, 140 кредитних спілок, заснованих на принципах буржуазної кооперації, 16 ощадних кас. Банкіри і різного роду лихварі зосереджували в своїх руках значні масиви землі.
Отже, протягом усього часу після скасування кріпосного права Закарпаття економічно залишилось дуже відсталим.
Угорський уряд, намагаючись створити видимість турботи про долю краю, в 1897 році організував т. зв. Верховинську господарську акцію, відому ще як «акція Егана». Проте діяльність її була спрямована насамперед на зміцнення економічних позицій куркульства - соціальної опори властей на селі. Також вона мала на меті запобігти селянським виступам і масовій еміграції селян за кордон - в США та інші країни. Експозитура гірських районів (орган, який здійснював завдання «акції») орендувала у графа Шенборна окремі ділянки малопридатної землі і в свою чергу здавала їх в оренду біднякам по 3-5 кадастральних гольдів. За користування орендною землею селяни виплачували значно більшу плату, ніж вона була, наприклад, встановлена в Ужгородській камеральній домінії. Це була не допомога сільській бідноті, а пряме її пограбування. Зате ця орендна комбінація приносила графу Шенборну значні прибутки. Експозитура намагалася ще придбати деякі сільськогосподарські машини, племінну худобу. Але знову ж це робилося на користь куркулів і духовенства
Одним з факторів, який прискорював дальше розорення і зубояання селянства, були операції торговельно-лихварського капіталу. В деяких місцях Закарпаття в кіyці XIX і початку XX століття лихварі захопили більше половини всієї селянської землі. Для сплати непосильних податків селяни зверталися до них за позичкою, але потім не мали змоги виплатить боргів і втрачали своє останнє майно. А податки були дуже великі. Держава стягувала з населення 13 видів податків. Серед них були й такі, як податок за вікна та їх розміри, димарі. Через це житла сільської бідноти, особливо на Верховині, будувалися без димарів (дим випускався через двері), з малими отворами замість дверей. В пореформений період сума податків збільшилась у декілька разів. Великим тягарем на плечах трудящих були також церковні побори - коблина і роковина.
В пошуках допоміжних заробітків селяни займалися домашніми промислами. На початку XX століття досить поширеними на Закарпатті були кошикарство (Іза, Білки, Загаття, Ільниця, Рокосове, Тернове, Чорнотисів та інші села), килимарство (Ганичі, Вишкове, Нанкове, Широкий Луг), виготовлення виробів з очерету тощо. Штучні квіти, які виготовлялися в Нижніх Реметах і Береговому, були відомі на ринках Кракова, Чернівців, Трієста, Відня, а мармароські килими в 1904 році на Світовій виставці в місті Сен-Луї (Франція) були нагороджені дипломом і золотою медаллю. Це свідчить про високу майстерність, творчі таланти закарпатського населення.
Через малоземелля і безземелля сільська біднота змушена була орендувати землю у багатіїв. За це вона віддавала лихварям половину або дві третини
Закарпатська область
Сторінка 12 з 40
чому загальна кількість підприємств на Закарпатті в кінці XIX століття значно зменшилася. Закарпаття лишалось і далі типовою аграрною окраїною, колоніальним придатком до метрополії. З усього населення краю в Велике землеволодіння було економічною основою феодальних пережитків, які гальмували розвиток сільського господарства. Виробництво зернової продукції на Закарпатті в другій половині XIX століття на душу населення було в 2-3 рази нижчим, ніж в усій Угорщині. Для харчування населення, наприклад, в Березькому комітаті щороку не вистачало 294,4 тис. пожонських мір зерна, в Мармароському - 300 тис. мір. Причини низьких врожаїв зернових культур полягали в тому, що були виснажені грунти, відставала система обробітку землі, не вистачало сільськогосподарської техніки. Збіднілі селяни користувалися здебільшого дерев'яними плугами. Основною системою землеробства було трипілля в низинних частинах і двопілля в гірських районах. В чотирьох комітатах у 1850-70 роках налічувалось 30 парових молотарок, решта сільськогосподарської техніки була ручною і кінною. Правда, в 90-х роках XIX століття кількість парових молотарок зросла. Та вони застосовувались переважно в поміщицьких і куркульських господарствах.
Залишки кріпосництва гальмували становлення нових суспільно-економічних відносин на селі. Проте капіталізм неухильно прокладав собі шлях і в сільському господарстві. Відробітки поступово відходили на другий план, їх замінювала вільнонаймана робоча сила. У 1900 році в чотирьох закарпатських комітатах нараховувалось уже 13 144 наймити і 63 146 поденників.
Наприкінці XIX і початку XX століття на Закарпатті почали виникати банки і т. зв. кредитні спілки. В 1909 році в селах і містах було 15 банків, 140 кредитних спілок, заснованих на принципах буржуазної кооперації, 16 ощадних кас. Банкіри і різного роду лихварі зосереджували в своїх руках значні масиви землі.
Отже, протягом усього часу після скасування кріпосного права Закарпаття економічно залишилось дуже відсталим.
Угорський уряд, намагаючись створити видимість турботи про долю краю, в 1897 році організував т. зв. Верховинську господарську акцію, відому ще як «акція Егана». Проте діяльність її була спрямована насамперед на зміцнення економічних позицій куркульства - соціальної опори властей на селі. Також вона мала на меті запобігти селянським виступам і масовій еміграції селян за кордон - в США та інші країни. Експозитура гірських районів (орган, який здійснював завдання «акції») орендувала у графа Шенборна окремі ділянки малопридатної землі і в свою чергу здавала їх в оренду біднякам по 3-5 кадастральних гольдів. За користування орендною землею селяни виплачували значно більшу плату, ніж вона була, наприклад, встановлена в Ужгородській камеральній домінії. Це була не допомога сільській бідноті, а пряме її пограбування. Зате ця орендна комбінація приносила графу Шенборну значні прибутки. Експозитура намагалася ще придбати деякі сільськогосподарські машини, племінну худобу. Але знову ж це робилося на користь куркулів і духовенства
Одним з факторів, який прискорював дальше розорення і зубояання селянства, були операції торговельно-лихварського капіталу. В деяких місцях Закарпаття в кіyці XIX і початку XX століття лихварі захопили більше половини всієї селянської землі. Для сплати непосильних податків селяни зверталися до них за позичкою, але потім не мали змоги виплатить боргів і втрачали своє останнє майно. А податки були дуже великі. Держава стягувала з населення 13 видів податків. Серед них були й такі, як податок за вікна та їх розміри, димарі. Через це житла сільської бідноти, особливо на Верховині, будувалися без димарів (дим випускався через двері), з малими отворами замість дверей. В пореформений період сума податків збільшилась у декілька разів. Великим тягарем на плечах трудящих були також церковні побори - коблина і роковина.
В пошуках допоміжних заробітків селяни займалися домашніми промислами. На початку XX століття досить поширеними на Закарпатті були кошикарство (Іза, Білки, Загаття, Ільниця, Рокосове, Тернове, Чорнотисів та інші села), килимарство (Ганичі, Вишкове, Нанкове, Широкий Луг), виготовлення виробів з очерету тощо. Штучні квіти, які виготовлялися в Нижніх Реметах і Береговому, були відомі на ринках Кракова, Чернівців, Трієста, Відня, а мармароські килими в 1904 році на Світовій виставці в місті Сен-Луї (Франція) були нагороджені дипломом і золотою медаллю. Це свідчить про високу майстерність, творчі таланти закарпатського населення.
Через малоземелля і безземелля сільська біднота змушена була орендувати землю у багатіїв. За це вона віддавала лихварям половину або дві третини