Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
У свою чергу закарпатці знайомили угорську громадськість з культурним надбанням українського і російського народів. Історик Ю. Жаткович
угорською мовою перекладав твори І. Франка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, М. Коцюбинського. Він же перекладав і твори I. С. Тургенєва і написав історію української літератури на угорській мові. Інший закарпатець - Я. Фінціцький - перекладав українські пісні.
На Закарпатті народились і працювали відомі угорські художники Мігаль Мункачі, Імре Ревес, Шімон Холлоші.
Якщо в галузі культури загалом відбувалося певне пожвавлення, то справа з народною освітою на Закарпатті дедалі погіршувалась. В 1868 році цісарський уряд видав закон, за яким дозволялося відкривати угорські школи на територіях населених українцями та іншими національностями. А т. зв. закон графа А. Аппоні, схвалений у 1907 році, перетворив усі школи Закарпаття в знаряддя мадьяризації українського населення краю. За цим законом було встановлено урядовий контроль за всіма школами і відзначено, що цим створюється «гарантія того, що угорсько-національна і державна точка зору буде надалі неухильно здійснюватися скрізь в початковому навчанні».
В результаті політики денаціоналізації відбувалося різке зменшення шкіл з українською мовою викладання. Якщо в 1874 році на території Закарпаття було 571 церковнопарафіальна та початкова українська школа, то в 1902 році - тільки 74, а в 1917 році - ж. У зв'язку з цим 40-55 проц. українських дітей зовсім не мали змоги одержувати і ті примітивні знання, що їх давали тодішні школи. Не випадково більшість населення Закарпаття лишалася неписьменною.
Напередодні першої світої війни імперіалісти Австро-Угорщини посилили реакційний наступ на демократичні та робітничі організації, проводили прямий терор і репресії. Цій меті, зокрема, служив і спеціально організований в 1913-1914 pp. т. зв. другий Мармарош-Сігетський судовий процес. На лаву підсудних посадили десятки простих українських селян Ізи, Велятина, Сокирниці та багатьох інших сіл, яких безпідставно звинувачували у шпигунстві на користь царської Росії. Як привід до судового процесу власті використали масовий рух трудящих проти уніатської церкви на Закарпатті. Засудивених селян було надіслано у штрафні батальйони і відправлено на фронт першої світової війни.
Ведучи боротьбу проти соціального і національного гніту, закарпатські трудящі виступали за дружбу і єднання з українським і російським народами. Прагнення населення до возз'єднання особливо сильно виявилось на початку першої світової війни, коли російські війська підійшли до Карпат. Закарпатські трудящі бажали поразки австро-угорській монархії і з приходом російської армії сподівались визволитись від іноземного поневолення. Протягом вересня-жовтня 1914 року російські військові частини оволоділи значною територією Великоберезнянського, Воловецького, Свалявського, Рахівського та інших округів. Російські солдати,
яких царський уряд насильно погнав на імперіалістичну війну, вбачали в трудящих Закарпаття не ворогів, а таких же як і вони пригнічених робітників і селян. Вони ділилися з населенням останнім шматком хліба, годували багатьох бідняків на солдатських кухнях. І це зрозуміло. В. І. Ленін вчив, що в кожній нації є дві нації - нація панівних класів і нація трудящих; і робітники й селяни однієї країни співчували і солідаризувалися з трудящими інших країн, виходячи з своїх класових позицій, а в даному випадку і братерських почуттів.
Симпатії закарпатців до єдинокровних братів і ненависть до гнобителів виявлялись також у масовому ухиленні їх від служби в австро-угорській армії, добровільному переході на бік російських військ. За неповними даними, тільки з Воловецького округу 238 осіб добровільно приєдналися до відступаючих в 1915 році частин 8-ї російської армії. Австро-угорські власті жорстоко розправлялися з українським населенням. Тисячі чоловік було заарештовано і кинуто в тюрми, чимало з них розстріляно і повішено. У жовтні 1914 року власті віддали до суду 800 українців з Волівця, Канори, Верхніх Воріт, Нижніх Воріт та інших сіл. їх звинувачували в тому, що вони «вітали козаків як справжніх визволителів» і вказували місце перебування австро-угорських військ. Водночас їх судили і за напади на корчми, магазини лихварів, на квартиру окружного начальства і попів. Кривава розправа над населенням «за зв'язки з росіянами» відбулася в Ясині, Великому Бичкові, Торуні, Верхньому Водяному та інших селах.
В роки війни становище трудящих Закарпаття стало нестерпним. Більшість промислових підприємств була воєнізована. Під збройним примусом військових комендатур вводився ненормований робочий день, нещадно придушувались найменші прояви неслухняності і непокірності. Селянство терпіло від численних податків, реквізицій, позик, грабежів, якими
Закарпатська область
Сторінка 16 з 40
мадьярской литературы», де приділив належну увагу творчості Шандора Петефі.У свою чергу закарпатці знайомили угорську громадськість з культурним надбанням українського і російського народів. Історик Ю. Жаткович
На Закарпатті народились і працювали відомі угорські художники Мігаль Мункачі, Імре Ревес, Шімон Холлоші.
Якщо в галузі культури загалом відбувалося певне пожвавлення, то справа з народною освітою на Закарпатті дедалі погіршувалась. В 1868 році цісарський уряд видав закон, за яким дозволялося відкривати угорські школи на територіях населених українцями та іншими національностями. А т. зв. закон графа А. Аппоні, схвалений у 1907 році, перетворив усі школи Закарпаття в знаряддя мадьяризації українського населення краю. За цим законом було встановлено урядовий контроль за всіма школами і відзначено, що цим створюється «гарантія того, що угорсько-національна і державна точка зору буде надалі неухильно здійснюватися скрізь в початковому навчанні».
В результаті політики денаціоналізації відбувалося різке зменшення шкіл з українською мовою викладання. Якщо в 1874 році на території Закарпаття було 571 церковнопарафіальна та початкова українська школа, то в 1902 році - тільки 74, а в 1917 році - ж. У зв'язку з цим 40-55 проц. українських дітей зовсім не мали змоги одержувати і ті примітивні знання, що їх давали тодішні школи. Не випадково більшість населення Закарпаття лишалася неписьменною.
Напередодні першої світої війни імперіалісти Австро-Угорщини посилили реакційний наступ на демократичні та робітничі організації, проводили прямий терор і репресії. Цій меті, зокрема, служив і спеціально організований в 1913-1914 pp. т. зв. другий Мармарош-Сігетський судовий процес. На лаву підсудних посадили десятки простих українських селян Ізи, Велятина, Сокирниці та багатьох інших сіл, яких безпідставно звинувачували у шпигунстві на користь царської Росії. Як привід до судового процесу власті використали масовий рух трудящих проти уніатської церкви на Закарпатті. Засудивених селян було надіслано у штрафні батальйони і відправлено на фронт першої світової війни.
Ведучи боротьбу проти соціального і національного гніту, закарпатські трудящі виступали за дружбу і єднання з українським і російським народами. Прагнення населення до возз'єднання особливо сильно виявилось на початку першої світової війни, коли російські війська підійшли до Карпат. Закарпатські трудящі бажали поразки австро-угорській монархії і з приходом російської армії сподівались визволитись від іноземного поневолення. Протягом вересня-жовтня 1914 року російські військові частини оволоділи значною територією Великоберезнянського, Воловецького, Свалявського, Рахівського та інших округів. Російські солдати,
яких царський уряд насильно погнав на імперіалістичну війну, вбачали в трудящих Закарпаття не ворогів, а таких же як і вони пригнічених робітників і селян. Вони ділилися з населенням останнім шматком хліба, годували багатьох бідняків на солдатських кухнях. І це зрозуміло. В. І. Ленін вчив, що в кожній нації є дві нації - нація панівних класів і нація трудящих; і робітники й селяни однієї країни співчували і солідаризувалися з трудящими інших країн, виходячи з своїх класових позицій, а в даному випадку і братерських почуттів.
Симпатії закарпатців до єдинокровних братів і ненависть до гнобителів виявлялись також у масовому ухиленні їх від служби в австро-угорській армії, добровільному переході на бік російських військ. За неповними даними, тільки з Воловецького округу 238 осіб добровільно приєдналися до відступаючих в 1915 році частин 8-ї російської армії. Австро-угорські власті жорстоко розправлялися з українським населенням. Тисячі чоловік було заарештовано і кинуто в тюрми, чимало з них розстріляно і повішено. У жовтні 1914 року власті віддали до суду 800 українців з Волівця, Канори, Верхніх Воріт, Нижніх Воріт та інших сіл. їх звинувачували в тому, що вони «вітали козаків як справжніх визволителів» і вказували місце перебування австро-угорських військ. Водночас їх судили і за напади на корчми, магазини лихварів, на квартиру окружного начальства і попів. Кривава розправа над населенням «за зв'язки з росіянами» відбулася в Ясині, Великому Бичкові, Торуні, Верхньому Водяному та інших селах.
В роки війни становище трудящих Закарпаття стало нестерпним. Більшість промислових підприємств була воєнізована. Під збройним примусом військових комендатур вводився ненормований робочий день, нещадно придушувались найменші прояви неслухняності і непокірності. Селянство терпіло від численних податків, реквізицій, позик, грабежів, якими